Злочин дитини і кара, або Що таке ювенальна юстиція?

Кожен 15 злочин в Україні вчинений дитиною. За 11 місяців 2012 року діти вчинили понад 14 тисяч злочинів. В дитячих колоніях утримується 1 278 дітей, в СІЗО – 553 дитини, в школах та училищах соціальної реабілітації – 320.

За 11 місяців цього року від злочинів потерпіло більше 7500 дітей. Дітей-свідків злочину держава не обраховує.

Усі ці діти потребують не тільки правової оцінки їхньої поведінки або становища, в якому вони перебувають, але й негайної реальної допомоги, захисту, можливо, і від самих себе. Більше половини дітей – засуджені за крадіжку мобільного телефону, металолому, чи навіть їжі.

Саме тому мова йде не тільки про ремонти і покращення побутових умов в місцях несвободи, а про гуманізацію правосуддя по відношенню до дитини, запровадження новітніх форм реабілітації дитини, посилення профілактичної роботи для попередження вчинення повторного злочину.

Система правосуддя для дітей має бути іншою, ніж для дорослих. Так само, як іншою є медицина для дітей – педіатрія. Такою системою правосуддя є ювенальна юстиція.

Діти і правосуддя

Марія, через сварку з сусідкою вкрала іржавий, нічого не вартий велосипед, а наступного дня його повернула. Попри те, що сусідка забрала з міліції заяву – справу прушили. Вирок суду – три роки колонії. Вирок обтяжив попередній умовний термін покарання за крадіжку металобрухту.

Чи адекватне покарання за вчинений злочин дитині, яка живе в убогості, в сім’ї асоціальних батьків і не усвідомлює свого вчинку? Дякуючи спільним з прокурорами двох областей зусиллям, сьогодні дитина на волі.

Велосипед, за нібито крадіжку якого Марію засудили на 3 роки. Усі фото автора

Інші приклади. Дитина розібрала огорожу чужого обійстя, а металеві деталі здала на металобрухт. Це злочин, але хто його вчинив? Хлопчик з дуже бідної, практично голодуючої сім’ї, яка давно втратила контроль над його поведінкою, оскільки зайнята елементарним виживанням.

Хлопчина є не тільки правопорушником, але й скривдженою дитиною. Він і порушник, і жертва.

В кожному дитячому злочині є провина дорослого: як правило, злочин дитини обумовлює батьківська бездіяльність, жорстокість по відношенню до неї, шкільне, позашкільне оточення або незназнання дитиною наслідків свого протиправного діяння.

Дитина – жертва недбалості дорослих: шестимісячна дівчинка фактично перебуває на межі життя та смерті – важить 3,5 кг. А спокою батьків можна позаздрити: нічого особливого у стані доньки вони не вбачають.

На Закарпатті, в СІЗО, я зустрів Олександра, який утримувався там майже 3 роки, тому що шукали "подєльніка", який переховувався в Чехії… Сьогодні Олександр на волі, справа розсипалась. На жаль, він не один такий.

Слідство може тягнутись роками, тим часом дитина, вина якої не встановлена, проходить всю "школу життя" в СІЗО, яке самі діти називають тюрмою.

СІЗО, камера для утримання дітей. Запоріжжя

Дитина вчинила вбивство однолітка виключно через особисту неприязнь. Кримінальній відповідальності дитина не підлягає за недосягненням віку – 14 років. Але реагування на це діяння є необхідним в інтересах суспільства, і в інтересах цієї ж таки дитини, психіка та моральність якої очевидно відхиляються від норми.

Заходи кримінального реагування на дитячу злочинність примхливо поєднують жорсткість та пробачення. З одного боку, за тяжкі та особливо тяжкі злочини діти отримують такі ж покарання як і дорослі.

З іншого – дитину за вчинення злочину середньої тяжкості та менш тяжкого злочину або звільняють від відбування покарання з випробуванням, тобто вона не несе відчутної для неї відповідальності, до неї не застосовуються ефективні заходи перевиховання, реабілітації, пробації. Або ж засуджується до відбування покарання на термін від 3 до 5 років.

Основний принцип правосуддя – невідворотність покарання – є достатнім для дорослого. Для дитини важливо усвідомити вчинене, понести адекватне покарання, та, напевне, найважче навчитися жити поза кримінальним оточенням, вирішувати численні питання буття некримінальними способами.

Вся світова практика показала, що в’язниця для дитини – це провальний експеримент. В’язниця не виправляє дитину, а готує "кадри" для злочинного світу за наші з вами кошти.

Кременчуцька виховна колонія

Ще донедавна поза увагою держави залишалися діти-жертви та свідки злочинів. Як правило, допомога такій дитині ставала турботою і проблемою сім’ї, з якої походила дитина або проблемою самої дитини, якщо у неї немає батьків.

На очах у дитини убито її матір, вона важко переживає подію, але вона єдиний свідок, її показання мають суттєве значення для розкриття та розслідування злочину. Як допитати такого свідка і не допустити повторної травматизації?

Батько розбещує свою малолітню дитину. Дитина переживає важку психологічну травму, при цьому сама цього може і не усвідомлювати. Знову постає питання: як міліціонер повинен допитати малолітню жертву педофіла, щоб в ході кваліфікації злочину не завдати шкоди дитині?

На жаль, непоодинокими є випадки, коли в ході розслідування злочину дитина-жертва або свідок отримує повторну психологічну травму, коли вона вимушена ще раз відновлювати у своїй пам’яті шокуючі деталі.

Непоодинокими є випадки, коли дитина-жертва в подальшому стає ініціатором і виконавцем злочину, а отже злочинцем. Дитина-свідок без фахової допомоги має ризики не впоратися зі складністю ситуації, в якій вона опинилася.

Окремої уваги потребують діти-правопорушники, які за рішенням суду направлені в школи та училища соціальної реабілітації. Ці спеціальні освітні заклади не відповідають елементарним потребам дітей.

Якушинецьке училище соціальної реабілітації

Державна щороку фінансує пусті на 80% приміщення. Для прикладу, один заклад обходиться в більш ніж 5 мільйонів гривень на рік.

Разом з тим їх низька ефективність підтверджується фактом нещодавної втечі 20 з 36 дітей Якушинецького училища соціальної реабілітації.

Попри це, Міністерство освіти проводить експеримент і набирає в ці заклади дітей за заявою батьків.

Правосуддя уникає покарань з позбавленням волі, а освітяни заохочують батьків карати дітей за невчинене.

На сьогодні в Україні функціонує 6 шкіл соцреабілітації, які розраховані на 840 дітей, але в них утримується всього 222 дитини, з них направлених туди за рішенням суду 62 дітей, за заявою батьків – 160.

Також функціонує 3 училища соціальної реабілітації, які розраховані на 600 дітей, але в них утримується тільки 98 дітей.

Доцільно ліквідувати школи та училища соціальної реабілітації та запровадити форму утримання дітей, які перебувають у конфлікті з законом, у відповідності до вимог Конвенції ООН про права дитини.

Гуманізація правосуддя щодо дитини

Українське суспільство мусить дати відповіді на численні запитання, які ставлять перед нами діти. Зміни уже розпочались: прийнято Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, новий Кримінально-процесуальний кодекс містить суттєві зміни щодо дітей.

Зокрема в новому КПК вилучається низка дискримінаційних норм по відношенню до дітей; виключено законодавчу можливість тримання неповнолітніх разом із дорослими під час попереднього ув’язнення. Останні факти утримання дітей разом з дорослими, виявлені на початку цього року, сьогодні ліквідовані.

Введено спеціалізацію слідчого у справах дітей та суддів у кримінальному провадженні щодо дітей, які будуть займатися виключно справами дітей.

Аналогічна спеціалізація запроваджена для прокурорів, що беруть участь у кримінальному провадженні щодо дітей – ювенальні прокурори.

Заборонено очну ставку за участю неповнолітнього, дитина має право не зустрічатись зі своїм кривдником.

Фактично вже давно заборонений карцер в закладі освіти, але тільки в серпні цього року Постановою КМУ їх було ліквідовано (фото жовтень 2012)

Крім того, прокурору надано право заявляти цивільний позов в інтересах неповнолітнього, а дитина отримала можливість допиту за межами зали суду. Тобто дитина-жертва може не приходити до суду і не переживати всю трагедію знову.

Сьогодні, для посилення роботи по профілактиці дитячої злочинності в МВС створюється окрема структура – підрозділ із профілактики правопорушень серед дітей – ювенальна міліція.

В місцях позбавлення волі майже 80% дітей відбувають покарання повторно, що говорить про неефективну профілактичну роботу, а також неефективну роботу після повернення дитини з місця ув’язнення.

Важливо змінити ставлення правоохоронця до дитини

І з-поміж усіх завдань – це було найпростіше: здійснити структурні реформи. Найважче – змінити ставлення правоохоронця до дитини.

Впевнений, міліціонер, прокурор і суддя повинні стати, перш за все, захисниками і помічниками для дитини, яка перебуває в конфлікті із законом.

Правоохоронна система повина забезпечувати законність, обґрунтованість та ефективність кожного рішення щодо дитини, бути у тісній співпраці з соціальним працівником, вчителем, лікарем.

Разом з тим, у спілкуванні з правоохоронними органами часто було незрозуміло з ким доводиться спілкуватися – з охоронцем права чи обвинувачувачем.

Найважливіше в реформуванні правоохоронних органів – забезпечити розуміння того, що міліціонер повинен захищати дитину, навіть ту, яка вчинила злочин.

Так, дитина вчинила злочин. Та чи можна не зважати на те, що злочин вчинила ДИТИНА? Причини "хвороби" під назвою дитячої злочинності є відмінними від чинників злочинності дорослих. Очевидно, й ліки від неї мають бути іншими.

Ювенальна юстиція: що це таке?

На відміну від звичайного кримінального судочинства, правосуддя щодо дітей повинно мати не каральну, а відновну, виховну спрямованість, що не ставиться за мету в "дорослому" правосудді.

Дитину значно легше перевиховати. Ми зобов’язані дати їй другий шанс для повернення до нормального життя, адаптації у суспільстві.

Ювенальна юстиція – це заходи, які вживаються державними органами та структурами стосовно дитини, яка вчинила злочин, стала жертвою або свідком злочину.

Вона передбачає спеціальне правосуддя щодо дітей, які вчинили правопорушення; профілактику та попередження правопорушень дітей; реагування на правопорушення проти дітей; захист прав дітей, які перебувають у складній життєвій ситуації; спеціальний суд для дітей, розгорнуту систему державних, громадських, місцевих, освітніх та інших установ та організацій.

Парадоксально, але українська громадськість сприймає ювенальну юстицію не як свою справу, від запровадження якої залежить фізичне та моральне здоров’я дітей та молоді, а як ворожий проект, нібито спрямований проти традиційних цінностей, народної педагогіки, релігії, сім’ї й навіть суспільства в цілому.

Навколо ювенальної юстиції вперто поширюються міфи, які, разом з тим, не здатні загальмувати її впровадження. Доводилося чути такі крайнощі, коли ювенальну юстицію пов’язували з гомосексуалізмом, статевим вихованням, обов’язковою вакцинацією, гендерною проблематикою тощо.

Ювенальна юстиція не має жодного відношення до врегулювання внутрішньо-сімейних проблем, адже це регулюється Сімейним кодексом. Ювенальна юстиція не передбачає неконтрольованого втручання держави в сім’ю та жорстокого відбирання дітей у бітьків за найменшу провину – це абсолютний міф.

В той час, коли в державі приймається Національна стратегія профілактики соціального сирітства, основне завдання якої – захист сім'ї та формування відповідального батьківства, попередження вилучення дитини з сім'ї, позиція противників ювенальної юстиції звучить неаргументовано і смішно.

Зауважу, що ювенальна юстиція не є для вітчизняної правової культури чужим та геть новим явищем. Україна та Росія мають власні традиції ювенальної юстиції. Перший суд у справах неповнолітніх у Російській імперії був відкритий у Санкт-Петербурзі у 1910.

Станом на 1915 рік більша частина російських ювенальних судів діяла в українських містах – у Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі та Миколаєві.

У 20-х роках минулого століття російські та українські юристи вже порушували проблему формування "дитячого права", а необхідність особливого реагування на дитячу злочинність, принципово відмінну від "дорослого" правосуддя, для них була аксіомою.

Очевидно, що ювенальна юстиція не вирішить усіх проблем дітей, які в конфлікті чи контакті з законом, але вона безумовно здатна мінімізувати негативні наслідки і дитячої злочинності і злочинів проти дітей.

Не варто забувати, що для дитини, яка сьогодні сидить в колонії за крадіжку мобільного телефону чи ковбаси наші реформи уже є запізнілими. Тож владі і суспільству варто активізувати зусилля в напрямку допомоги дітям, які з тих чи інших обставин життя сьогодні за гратами або з тих чи інших причин контактують з правоохоронними органами.

А для чесної відповіді на запитання – чи потрібна нам ювенальна юстиція – уявіть, що ваша дитина, не дай Боже, підозрюється або вчинила злочин…

В статті використані матеріали Наталії Крестовської, доктора юридичних наук, професора кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії.