Не робіть біле чорним

22 січня у День соборності я випадково потрапила на трансляцію по Першому Національному телеканалу святкового концерту з київського палацу "Україна". Там я побачила те, що засмутило мене надзвичайно і далі я не дивилась.

Під час якогось виступу в якості заставки показували круглі блюдця з петриківським розписом. І всі ці блюда були чорного кольору. А насправді автентичний петриківський розпис має бути лише на білому тлі. У крайньому разі може бути жовтуватим. Але не темним.

Цієї інформації ви не знайдете навіть в Інтернеті. Сайт Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. Яворницького розповідає, що петриківський розпис може бути на білому або чорному тлі.

Однак у 2007 році мені пощастило побувати в селищі Петриківці Дніпропетровської області у тамтешньому музеї петриківського розпису. Яким був юридичний статус цього музею, не можу тепер пригадати. Можливо, це була приватна садиба-музей Василя Соколенка.

Але на все життя запам’яталися слова екскурсовода про те, що справжній стародавній петриківський розпис має бути лише на білому тлі, а не на чорному, бо початки цього мистецького ремесла — у звичайному побутовому розписі печей та хатніх стін. А вони на Дніпропетровщині, як і на переважній території України, здавна білилися.

Екскурсовод пояснював тоді, що промисловий випуск виробів чорного кольору з петриківським розписом був нав’язаний петриківцям, очевидно, з метою уподібнення до культури етнічних росіян. Відбувалося це за часів СРСР, а можливо, і раніше, за часів Російської імперії.

Питання тла для петриківського розпису — із серії "чим відрізняється Україна від Росії". Раніше, у ХІХ-ХХ сторіччях етнічний кордон між українцями та росіянами було дуже легко визначити за кольором сільських хат. Українські — помазані глиною й побілені, російські ж — почорнілий дерев’яний зруб або, якщо це більш новий дерев’яний будинок — пофарбований у зелений, блакитний чи жовтий колір.

На фото сучасне російське село Кулєбакі десь на автошляху від Дівєєвського монастиря до міста Сєрпухов

Українці завжди прикрашали ікони на покуті вишитими рушниками, росіяни ніколи цього не робили і не роблять. Хто сумнівається, раджу походити по українських православних храмах, де навіть в УПЦ Московського патріархату прикрашають ікони рушниками, а потім поїхати в паломництво до російської глибинки і побачити, що ніяких вишитих рушників там немає.

Останнім часом натикаюсь в Інтернеті на людей, які заперечують будь-яку різницю в культурах українців та росіян. Простежується тенденція, що росіяни намагаються видати за російські народні звичаї традиції українців та білорусів, які з історико-політичних причин живуть на території держави Російська Федерація.

На Ютьюбі висить кілька відео з відтворенням ніби-то угро-фінських традицій (тільки фахівці-етнографи можуть розібратися, що з того є правда), але чомусь сучасні угро-фіни одягають українські вишиванки. З орнаментом посередині.

Тоді як для росіян-чоловіків характерною була сорочка-"косоворотка", де прорізь із вузеньким орнаментом, а то й зовсім без нього, розташована збоку. Лише наприкінці ХІХ сторіччя чоловічі косоворотки почали робити й вишивати на Чернігівщині, але вишивали здебільшого посередині, по-українськи.

Зараз, коли Міністерство культури вирішило визнати петриківський розпис національною культурною спадщиною, і коли подано заявку до ЮНЕСКО про визнання цього виду мистецтва спадщиною людства, громадськість має наполягти на тому, щоб тло білого й світло-жовтого кольору було запатентоване як невід’ємна складова цього розпису.

Це також і питання брендингу української культури в світі. Адже іноземний турист не помітить різниці між чорною скринькою з Росії, де намальовано сани з конями, від української скриньки з петриківським розписом на чорному.