Знову "про рибу гроші": буква і дух нового закону "Про вищу освіту"

Для протидії корупції у вищій освіті має набути
подальшого розвитку і зміцнення система ЗНО.

Михайло Згуровський

Буква

Парламентсько-урядова епопея з новим законом "Про вищу освіту" навіває думку, що автори законопроектів не усвідомлюють, наскільки умови прийому до ВНЗ є визначальним мотиваційним чинником для старшої шкільної ланки.

Умови доступу до вузу повинні орієнтувати як мінімум половину випускників поточного року на пошук своєї майбутньої професії, а не на вигадування способів неофіційного впливу на шкільний бал чи бал ВНЗ заради "вищої" освіти будь-якою ціною.

За об’єктивного оцінювання чи не половина університетських кафедр залишиться без студентів. Але ж впровадження рівного доступу до освіти не передбачається як аналог рівного доступу до диплому про освіту.

Вихід з абітурієнтської кризи полягає не у збереженні наявного студентського контингенту за всяку ціну, а в запровадженні трирічної (10 – 12-й класи) профільної освіти старшокласників, щоб останні могли глибоко опрацювати свої 8-10 предметів замість традиційної практики, коли навіть у випускному класі всіх вчать "всьому і потроху" з 21-го шкільного предмету!

Зі свого досвіду роботи як із закордонними, так і з вітчизняними старшокласниками, пропоную законодавцям набратися духу, щоб визнати неприродність середнього шкільного балу для конкурсного відбору до університетів.

Такий елемент є вкрай суб'єктивним, а ще своєю штучно-міфічною потребою в енциклопедичних знаннях взагалі спотворює освітню мотивацію. Шкільні оцінки за своєю сутністю не тягнуть на більше, ніж приблизну інформацію про ставлення учня до навчання і ніяк не можуть бути порівняльним виміром для конкурсного відбору.

Крім того, набутий випускником рівень загальної освітньої компетенції органічно витікає із всього комплексу шкільної підготовки, а тому непрямим чином впливає на результати ЗНО з окремих дисциплін і цього досить. Звісно, якщо дещо інше не мається на увазі.

Дух

Формальні шкільні/університетські знання як такі, чи певні алгоритмічні вміння ніколи не були й не будуть визначальними чинниками освіти. Вони є лише "робочим тілом" до головного в освіті – освітньої здатності, тобто освітньої компетентності.

Адже "недостатньо мати розум чи знання, важливо вміти ним користуватись" (Блез Паскаль). Тому освітня мета, наприклад, пролягає від уміння застосовувати формули шкільного курсу математики до вміння застосовувати більш складний курс вищої математики, щоб могти забезпечити сталий розвиток свого професійного сектора як сегменту загального поля суспільно-економічних стосунків.

Адже в реальному житті доведеться працювати вже не з науковими моделями, а з реальними грошами чи іншими видами ресурсів, проектів тощо.

На ці аргументи ми почуємо роз'яснення деяких посадовців, що завдяки шкільному балу учні стануть вчити всі предмети. Але як школярі "вчать", педагоги та батьки й так добре знають.

У будь-якому разі, значно краще, ніж члени підкомітету з питань базової освіти ВР, котрі й лобіювали оту "міну" під ЗНО, що зветься "середній шкільний бал".

Тепер освітню громаду та батьків підводять до того, щоб прийняли черговий руйнівний "заряд" під ЗНО – "бал університету" в купі з різними пільгами. І декому з учнів та батьків таке сподобається, але ж не сумлінним та талановитим. Ви можете уявити, щоб справжні призери олімпіад чи справжні медалісти та "хорошисти" погано написали ЗНО?

А уявити, що по-справжньому зацікавлений у високому реноме свого університету ректор не шле іменні запрошення тим випускникам, які декілька предметів здали на 200 балів чи отримали медалі на всесвітніх олімпіадах? Маємо подібні приклади з боку МФТІ щодо випускників нашого Херсонського фізико-технічного ліцею, талановитих юних фізиків, але то Москва, а вітчизняні ректори мовчать.

Натомість, рядові працівники університетських кафедр прямо кажуть: "Останнім часом завдяки ЗНО маємо у групах хоч якесь ядро студентів, що по-справжньому здатні опанувати програму". Тому-то, устами далеко не кожного ректора чи спілки ректорів звучать істинно освітні цілі. Часто-густо останні далеко не на першому плані.

В авангарді гарної освіти стоїть не стільки гарний учитель чи здібний учень, як у першу чергу системно-дійова мотивація молоді до освіти. Сам рівень якості вчителів та учнів є похідним від суспільних чинників, мотивація серед котрих є визначальною.

Шкода, але у нас стали актуальними наступні болючі питання:

- Чи з’явиться у нас така державна еліта, що була б здатна усвідомити такі "складні" істини?

- Чи подбає наш парламент, щоб у новому законі про вищу освіту запанував дух її осучаснення, вдосконалення незалежних від суб'єктного впливу атестаційних чинників та формування адекватної часу освітньої мотивації молоді?

- Чи допустимо, щоб українська еліта прикрите черговими симулякрами бажання залишити все по-старому вважала адекватним своїм посадовим обов’язкам, котрі так високо оплачуються народними грошима? Невже більшість народних владних представників нездатна мислити та діяти категоріями сучасних історичних трендів та справжніх, а не спотворених освітніх потреб народу?

Якісна освіта передбачає теоретичну та практичну навчальну діяльність на високому рівні складності і без списування. Правила вступу, що мотивують саме на таке навчання мають бути тим механізмом, що підтримуватиме як школу, так і професійну сферу суспільства.

У нас скрізь лунає, як високо цінується диплом європейського зразка, але замовчується, що це досягається не стільки матеріально-науковою базою навчання, як недопустимістю куплених чи списаних екзаменів. Є повідомлення, що, наприклад, у Швеції відсутні вступні університетські іспити, але немає зауважень, що попри це випускники шкіл не ломляться туди.

І все з тієї ж причини – не так просто опанувати університетський курс, якщо система навчання не допускає будь-якого шахрайства. І так у Європі не тільки щодо студентів, а й у школах, ліцеях та у системі докторантури. Зрозуміло, що такі порядки не узгоджуються з тією версією "справедливості", що існує там, де кумівство, блат та клановість.

Гармонія

Саме загальнодержавна незалежна система сертифікації нівелюватиме недоліки природної неоднозначності атестації студентів різними викладачами різних ВНЗ і формуватиме більш-менш об'єктивний реально діючий стандарт щодо тієї чи іншої вищої професійності.

Прикро, але історично актуальним у нас, в Україні, досі лишається питання розуміння суспільної ролі правил вступу до ВНЗ. До речі, як і відсутність думки про необхідність чітких правил вступу до загальноосвітнього ліцею.

Чи не соромно нашим національним лідерам формувати правила прийому до ВНЗ з думкою про збереження університетських робочих місць замість дбати про весь комплекс робочих місць національної системи суспільно-економічних стосунків?

Адже, парламент та освітнє відомство зобов’язані опікуватись питаннями стратегічного рівня, а університетам - дбати про їх реалізацію, а не "битись" за "свого" абітурієнта будь-якою ціною. Не університети повинні відбирати собі студентів, а випускник школи має вибрати собі той університет, що відповідає його планам та йому під силу.

Така політика повинна застосовуватись не лише у системі вищої освіти, а й у професійно-технічній освіті (ПТО) і навіть у профільній старшій школі. Тоді й мотивація до навчання в учнів основної школи (5 - 9-й класи) набуде адекватних сучасним викликам вимірів.

Хоч на якусь гармонію та системність функціонування освітньої сфери можна було б сподіватись, а так кожен тягне ковдру на себе. Бо ніколи не мали такої парламентсько-урядової владної руки, котра була б здатна до побудови освітньої стратегії сучасного рівня якості. А може такий час вже й прийшов? Скажете, що навряд. Хто знає, адже проблеми синергетичного плану завжди несуть на перший погляд несподівані можливості: від помаху крилець метелика у Бразилії інколи міняється погода у Європі.