Стандарти вищої освіти в Україні: прогрес паперів й перевірок

15
26 березня 2013

Часом у вищій школі України можна зустріти студентів, які заздрять викладачам. Мовляв, ті вже не вчаться, не переймаються складанням заліків та іспитів, а лише самі  повноправно користаються кожною нагодою для перевірки знань студентів та постійно докидають їм нових завдань. В українських реаліях ця заздрість є зазвичай безпідставно.

Оскільки викладацький склад так само постійно вчиться і вдосконалюється у своєму вмінні писати за новими стандартами навчальні програми, заповнювати індивідуальні програми, семестрові плани, розробляти тести для іспиту (навіть з предметів, які на 99% зорієнтовані на здобуття практичних навичок студентами) та робити ще чимало іншої паперової роботи.

До речі, вагомий шмат писанини вимагають створювати шляхом особистого рукописання, цифровий набір - це вже неправильна відповідь і небезпека провалу іспиту. А іспит є і його приймає чергова перевірка, яка у складі десятків парашутистів з міністерства може на місяць окупувати той чи інший навчальний заклад.

Під час цього іспиту жодна усна відповідь не приймається - вона в очах інспектора є банальною і безуспішною формою самовиправдання. Екзаменаторів цікавлять лише папери з підписами та печатками: сотні, тисячі сторінок, які в умовах освітньої системи України можуть навіть не сподіватися на застосування до них принципів "зеленого офісу". Які екологічні міркування, яке дбайливе ставлення до природи і її ресурсів? Ви про що? Ці стоси потрібні для виявлення в них недоліків, наявність яких, своєю чергою, є ідеальним обґрунтуванням потрібності самої перевірки і місії, якій служать її учасники.

Ну не може зданий працівниками кафедри перелік документів не містити зачіпок, про які комісія мала б відрапортувати у своєму звіті. Структура документів, правила оформлення титульної сторінки за зразком виданого 3 дні тому (це я образно), порядок розташування колонок у таблиці з навантаженням та інші речі завжди дають надію контролеру на недаремність його візиту. Це ж бо - вагома підстава для отримання зарплати за сумлінно виконаний обов'язок. Перевірка виявила, викрила, розкрила і відрапортувала для подальших санкцій проти університету і "групи осіб" в ньому, які "явно за попередньою змовою і зі злим умислом вдалися до реалізації завідомо злочинного плану..."

Навіть якщо викладачі змогли найкращим чином впоратися з дотриманням міністерських вимог, їм не слід розслаблятись - наступній перевірці ймовірно передуватиме чергова, сезонна зміна вимог до оформлення, кількості, назви документів, що їх вимагатимуть у майбутньому контролери. Мабуть, щось подібне переживає і бізнес в країні, де немає сталих законів, правил і вимог - життя сповнене сюрпризів та несподіванок і єдиною стабільністю є черговий прихід перевірки.

Але що саме міститься в документах, що їх перевіряють у вищій школі? Йдеться про банальну анотацію змісту дисципліни, опис її актуальності для студентства, зв'язки з іншими предметами, мету, завдання, методи викладання, перелік тем, запитань до обговорення, завдань до виконання, розподілу занять за годинами, джерел та інших речей.

У прогресивних країнах світу більшість цих даних відображено в документі, який називається syllabus. Перекласти значення цього поняття можна як план, програма, конспект, розклад. Саме в ньому кожен студент і викладач може знайти відповіді на такі питання: для чого потрібен предмет, що він вивчає, що може дати студентові і як цього можна досягти.

Для більшості навчальних закладів і профільних міністерств інших країн основними показниками якості цього документу є його зміст, а не форма - відповідно до чергового зразка, реальне виконання завдань студентами за результатами навчання, а не банальне звітування цифрами про кількість прочитаних годин, кількість найнятих працедавцями випускників, які опанували певні знання з цього предмету і включили його до свого резюме, а не число випускників з червоними дипломами, які не справляють жодного враження на біржу праці.

До речі - про працю! Вища школа повинна бути готовою до того, що знання, які вона дає своїм учням, мають бути актуальними для ринку не на момент їх викладання, а на час виходу фахівця зі стін університету. Тобто, це - постійне відстеження тенденцій розвитку науки, певної галузі з прицілом на перспективу і адаптація змісту дисципліни (а не форми її документального опису), зважаючи на потреби, скажімо, першокурсника як претендента на певну посаду, що буде актуальною за 5 років. Досягти цього може лише той вищий навчальний заклад, в якому викладачі постійно розвиваються самі: фахово, науково, методологічно, світоглядно.

Нинішня система контролю якості освіти в Україні заважає це робити викладачам, позначається на їх студентах та на інтересах потенційного працедавця, який постійно змушений писати в пропозиціях роботи: "забезпечуємо навчання".

Бо чого може навчити закостеніла у своїх буденних підготовках до чергової перевірки кафедра, чиї викладачі не мають часу (а подекуди і грошей) на відвідання цінної конференції, семінару, стажування за кордоном, написання ґрунтовної наукової розвідки та навіть банальне опанування чергової праці колеги з-за океану, внести якісні зміни у свій лекційний курс та застосувати нові техніки його викладання на лекціях, семінарах чи практичних заняттях? Це питання висвітлив на своєму блозі професор Борис Потятиник.

Конформісти, які прийняли міністерські правила гри, лише намагаються встигнути все дописати, додрукувати та гарно подати звіт контролерам, поміж тим відчитати студентам лекції за написаним ще 10 років тому текстом, дати тести, відповіді на які студенти роками передають від старшого курсу до молодшого, і зовсім не перейматись долею дипломованих випускників.

Видається, що саме плеканням цієї категорії викладачів і займається міністерство та делеговані ними контролери: значно простіше вирощувати слухняних, заляканих і сумлінних виконавців "новаторських директив", які за ланцюговою реакцією забивають голови студента застарілим непотребом, або цілком віднаджують від бажання до мудрого використання студентських років з подальшим викидом на ринок праці нових безробітних, на перекваліфікацію яких в держави чи роботодавця знову спливають час та гроші. Це - ефективне управління, яке є опорою нормальної економіки?

Колись ще Карл Маркс, який нині в Україні мало в кого викликає позитивні емоції, писав про цінність вільного часу я передумови повноцінного розвитку індивіда, якісної його праці та навіть збагачення - духовного і матеріального. Філософ та економіст вказував навіть на зв'язок, який тоді виникає поміж наявністю вільного часу в працівника будь-якої галузі та суспільного добробуту, успіху соціуму, до якого належать обдаровані вільним часом люди. 

Нинішня вища школа України фактично позбавлена цієї розкоші, що не може не позначатися на усіх сферах життя держави. Не можуть ж бо штучно зупинені у власному розвитку викладачі давати цінні для завтрашнього дня знання студентам, а ті, своєю чергою, губляться в тому завтрашньому дні - масово і надовго, а це - величезна втрата для суспільства, яке з державницьким виразом обличчя не припиняє втрачати шанси втратити черговий шанс на свій порятунок.

Хтось розуміє це і полишає викладання, хтось приймає правила гри і посилює згубну систему на час свого перебування в ній, хтось опирається, бо живе у згоді з власним світоглядом, а не з системою. Головне, що виконуючи вимоги чинного стану речей, протидіючи йому чи навіть відмовившись від боротьби, ми втрачаємо час - те, що нам ніколи не вдасться повернути, на відміну від  матеріальних благ.

А разом з нами час гає ціла вища школа, студентство, роботодавці і, нарешті, держава, яку в цьому світі чекають свої виклики і перевірки на міцність.



powered by lun.ua