Школа і державний менеджмент

Чи усвідомлює наш державний менеджмент, наскільки рівень життя країни залежить від її шкільної системи?

Саме рівень сучасності та ефективності школи є базою як для системи вищої освіти, так і для ПТО та рівня порядності громадян країни. Останнє є надважливим, адже будь-які гарні справи спотворюються співтовариством, яке зі школи звикає махлювати.

Спочатку дитина пізнає списування, державні атестації за наперед відомими текстами із виданими до них шпаргалками та під патронатом власних вчителів, а далі по висхідній - курсові, екзамени, дипломи, "наукові" звання, відзнаки та посади не за знання, а за гроші та по-блату.

І врешті-решт на вершині спотворена Верховна Рада у своїм відторгненні азів парламентаризму - персонального голосування.

Чи зможуть посадовці перейти від декларацій щодо школи до справжнього її оновлення? Відповідь проста: "Зможуть, коли головним у діяльності державного менеджменту стане акцент на захист прав і не просто особистості, а порядної особистості".

А таке стане можливим, коли менеджмент замість теперішнього цинізму почне застосовувати просту "формулу": для чого та для кого у державі депутати та посадовці? Користь завжди буває конкретно адресною і горе пересічному жителю тієї країні, народ якої опиняється поза цією адресою.

Одним з таких "позаадресних" стабільно є наша школа та її вчитель. Радянські часи привчили старше покоління до гасла, що вчитель у матеріальному плані має стояти на такій висоті, на якій він ніколи не стояв у капіталістичному суспільстві.

З гаслом був пшик, бо вчитель навіть слабкої капіталістичної країни попри певну скруту у її робітників та селян як не мав, так і не має жодних проблем щодо власного житла, автомобіля, подорожей світом у відпустку, персональної бібліотеки тощо. І це навіть за непрацюючої дружини та 2-3 дітей. Іноземні вчителі малозабезпеченими не бувають.

Справи

Не тільки бізнес, а й університети та заклади ПТО здатні самостійно заробляти живі гроші, але ж не школа.

В Україні давно не соціалізм, коли підприємства та колгоспи піклувались про школу та про вчителів, а справжнісінький капіталізм. Чому ж тоді наш державний менеджмент дотепер тримає вчителя в умовах ще гірших, ніж при соціалізмі?

Чому держбюджет навіть скромних за капіталом країн гідно фінансує як школу, так і працю вчителя, а у нас навіть слабкі голоси щодо грошей для школи та вчителя гасяться страшилками про популізм та інфляцію?

Чому для організації роботи вчителя наша держава застосовує принцип залишкового фінансування? Ці та подібні питання пролягають через одну площину: "Для ЧОГО та для КОГО народ утримує свій державний менеджмент? Для пільгового існування своїх бізнес-олігархів та номенклатури чи задля власного майбутнього, яке неможливе без добре фінансованої народної освіти?"

Нашим державним менеджерам пора предметно оцінити, наприклад, те, що "шведський громадянин виробляє частку у ВВП країни у шість разів більшу, ніж українець, але ж українець має персональний дохід у 18 РАЗІВ менший!"

Тобто, українець є потрійно експлуатованим порівняно з працівниками цивілізованих країн світу! До речі, не треба зверхньо та співчутливо дивитись на сучасні країни Африки. Зараз не проблема зазирнути до них через відео з Інтернету. Якщо зробите, то будете несподівано вражені і стане ще більш боляче за свій рідний край.

Наглядним прикладом відповіді щодо: "Для чого та для кого діють наші "слуги" народу?" є ініціатива від законодавців скасувати ЗНО та поновити вступні університетські іспити. Крім того, варто звернути увагу на спротив, який чинять ректори тому, щоб сесії ЗНО проходили у їхніх стінах.

Це при тому, що саме для них все це й задумано.

Чого зовсім не скажеш про їхнє бажання повернути екзамени у власні руки. Відтак і еліта ВНЗ демонструє, про що вона дбає: про вільну освітню конкуренцію серед кращих чи про збереження "права" навчати навіть неуків, були б у тих гроші.

Теперішні по-предметні тести ЗНО постійно критикують за вузькість щодо оцінки рівня освіченості випускника школи. Але чому при цьому "вивертаємо голову" назад у минуле до шкільного балу та університетських екзаменів, які є вкрай суб’єктивними? Чому не обговорюємо, наприклад, перехід до комплексного багатопредметного тесту.

При цьому вистачило б гуманітарного, науково-технічного та мистецького комплексів, щоб "накрити" весь освітній спектр. Три ЗНО замість теперішніх одинадцяти і дешевше, і більш інформативно, бо комплексно.

Причому країна вже має досвід таких тестувань. Звісно мова про тести, які є системно збалансованими щодо питань з варіантами відповідей та творчих завдань. Останнє потребує детальної перевірки, але головне, що вона буде суб’єктно незалежною. Чому таке системне оновлення має бути гіршим, ніж застаріла практика суб’єктно вразливих локальних екзаменів?

Чому наводячи приклади застосування шкільного балу деякими країнами наші посадовці мовчать про те, що там ні вчителі, ні учні шпаргалки, списування та наперед відомі екзаменаційні тексти собі не дозволяють? Іноземний школяр та студент не списують. А деякі наші призери конкурсів МАН найвищого рівня свої "рядові" класні контрольні з базового предмету не можуть написати й на "9", а циркуляр зверху змушує вчителів ставити їм за рік "12".

Втім, на що інше сподіватись у суспільстві, де "державні" мужі підказують як можна дурити сенсорну кнопку системи "Рада-3"? Про майбутнє українського трудівника чи про можливість прогулювати відповідальну і високооплачувану роботу піклуються такі менеджери?