Без права на косметичний олівець
Відвідуючи численні місця несвободи (а їх в Україні більше п’яти тисяч), ми часто спілкуємося з різними людьми. Діти, мігранти, літні люди, хворі, ув’язнені, затримані… Ці люди, як правило, пригнічені і розгублені. Вони нарікають на свою долю і просять про допомогу.
Під час останнього візиту до одного із СІЗО ми зустріли жінок, які вже більше двох років провели у камері в очікування рішення. Вони не скаржилися на долю і не благали допомогти їм вийти на волю, а висловили невелике прохання – щоб їм дозволили передавати косметику… Ці жінки періодично виїздять на судові засідання, де зустрічаються із родичами, друзями, і, звичайно, хотіли б виглядати краще.
Парадокс, але за ґратами не можна користуватися, наприклад, косметичним олівцем для підводки губ, бо в переліку речей, які дозволено мати в СІЗО, вказані лише…. прості олівці для писання (і чомусь тільки чорного, синього і фіолетового кольору).
Цей перелік був затверджений у минулому столітті і переходив з наказу до наказу без змін. Так і виходить: косметична індустрія крокує вперед, а жінкам у СІЗО (навіть не засудженим, а тільки підозрюваним) за нею слідувати не можна. Це також стосується парфумів та інших косметичних засобів.
Не можна мати в СІЗО і годинник. Ані наручний, ані кишеньковий. Мабуть, щоб не було спокуси підраховувати хвилини, проведені на ґратами.
Натомість дозволено мати засоби особистої гігієни, інші предмети побуту - не більше одного комплекту кожного найменування. Що входить до такого комплекту, на жаль, правила внутрішнього розпорядку СІЗО не уточнюють. На практиці це призводить до того, що ув’язненим заборонено мати все, що прямо не дозволено правилами.
Перебування у СІЗО покликане вирішити головне завдання системи кримінальної юстиції – ізолювати особу на час ведення слідства, аби вона не впливала на його хід. Так чим же заважає косметичний олівець? Яку загрозу він становить? А може, бажання гарно виглядати є протизаконним? В українських судах підозрювана, яку конвоюють із СІЗО, чомусь має виглядати недоглянутою і пригніченою.
На відміну від Великобританії, наприклад. У Сполученому Королівстві з жінками, які знаходяться під слідством, працюють психологи; ув’язнені мають можливість користуватися косметикою, попрасувати свої речі. Пенітенціарна система там не тільки не чинить перепон, але і заохочує жінок зберігати свої статуси та ролі під час перебування за ґратами. Вони точно знають: мине час ув’язнення, і жінка має повернутися до суспільства готовою продовжити життя у соціумі.
На жаль, в Україні цього не розуміють. Наша пенітенціарна система ще інерційно продовжує не тільки забезпечувати попереднє утримання осіб, які підозрюються у скоєнні злочинів, а й пригнічувати їх, позбавляючи простих людських прагнень та звичок.
Такі маленькі заборони, якими просто переповнена система кримінальної юстиції, а особливо її пенітенціарно–ізоляційна частина, призводить до того, що людина там не почувається людиною. Заборони, які накладаються на особу в місцях несвободи, мають бути пропорційними, а не принижувати чи навіть знищувати людяність, а в нашому випадку жіночу красу.
P.S. Візити громадськості до місць несвободи відбуваються в рамках роботи національного превентивного механізму, який почав працювати з кінця минулого року.