Яким буде мистецтво web 3.0?
Поки масовий продукт не заполонив інтерактивне мистецтво і не накачав його великими грошима, воно нагадує ранній кінематограф: експериментальний і незвичний. Але вже близько серйозні зміни.
Більша частина українців просто не помітила, як змінилося два покоління інтернет-мистецтва, і на підході – третє. Якщо коротко, то їхня історія така.
Першими нові художні можливості Інтернету побачили в 90-х роках аматори – технарі-програмісти, які вірили, що веб-простір дає їм шанс змінити мистецтво і скасувати всі його традиції. Трошки згодом до них приєдналися прихильники так званого медіа-мистецтва – напрямку, що став популярним у арт-галереях іще з 80-х років. Отож, автори перших оригінальних інтернет-творів виявили три основні можливості, які дають мистецтву комп'ютери та Інтернет.
Це гіпертекст – тобто, нагода розповідати історії нелінійно, з розгалуженнями і перехрестями, на яких дорогу обирає читач. Це мультимедійність - поєднання в одному творі статичної і динамічної інформації, а також інтерактивність – можливість читача впливати на зміст творів, або й взагалі створювати їх "всім миром".
На той час надворі, тобто, в Інтернеті, панувала так звана епоха web 1.0 – це коли головною цінністю була унікальна, ексклюзивна інформація, і той, хто виставив її в себе на сайті, був найкрутішим. От люди і гралися - створювали гіпертекстові романи з багатьма сюжетними лініями, флеш-ролики, в яких тексти віршів під музику випливали і кружляли по екрану, колективні твори, яких до кінця не могли дочитати навіть співавтори.
Панування web 1.0 по суті завершилося з "крахом доткомів" 2000 року. З тих пір Інтернет почав змінюватися: важливою стала не сама інформація, а структура інформаційних потоків, особисті враження людей, пов’язаних соціальними мережами. Тобто, важливо не те, що ти публікуєш, а скільки в тебе друзів, і чи люблять вони твоє ставлення до світу.
Література в епоху web 2.0 теж стало зовсім іншою. З'явилася купа інтернет-блогів вітруальних, тобто, неіснуючих особистостей, і частина з них писалася настільки якісно, що вони цілком могли вважатися творами мистецтва. Виходили такі-собі романи, що могли тривати і писатися ціле життя, змінюватися за участі коментаторів.
Деякі флеш-ігри теж можна було назвати якщо не мультимедійною літературою, то, принаймні, мультимедійною публіцистикою. Тобто, мистецтво максимально імітувало інші жанри, було, можна сказати, ужитковим. Я про цей період уже писав детально, тому не буду повторюватися.
Зараз культура "віртуалів" зникла майже безслідно – більшість моїх студентів не чули ані про "Фофудью", ані про "Пісьма братана". Один з ідеологів тодішнього інтернет-простору Отар Довженко вже навіть написав епітафію анонімові. Мовляв, мода спілкуватися під таємничими ніками вже минула, і не останню роль у цьому зіграв Facebook, який офіційно забороняє реєструватися не під своїм справжнім прізвищем.
Насправді тут причини глибші. Дослідники давно пишуть про те, що насувається епоха web 3.0. Епоха чітких соціальних структур в Інтернеті, де мережевий статус людини буде оцінюватися іншими користувачами і визначати її можливості. Інколи він навіть буде важливіший за гроші.
Мультимедійний голівуд
Отож, і мистецтво в Інтернеті стає іншим. З одного боку, може розквітнути такий-собі мережевий варіант нон-фікшн. Коли люди цікаво і захопливо оповідатимуть у соціальних мережах про своє життя – власне, реальне – а їх читатимуть і цінуватимуть. Уявіть нон-фікшн фіночі романи, подорожні нариси, бойовики, політичні трилери. Можливо, ви вже знаєте когось такого серед своїх френдів.
З іншого боку, гіпертекст, мультимедіа та інтерактив уже почали використовуватися у професійних, комерційно привабливих творах. Тільки гіпертекст буде втілюватися уже не на веб-сайтах, як в 90-х, а у форматах цілісних документів – pdf, flash тощо. Такі файли легше скачати на планшет або "читалку", надати їм ISBN та інших "книжкових" ознак.
Навіть наші українські традиції піратства цьому не завадять. Дехто буде писати гіпертекстові твори безкоштовно - суто для статусу. Так, цього року вже видано першу в Україні книжку, розчинену в Інтернеті – "Гаугразький бранець" Яни Дубинянської, і першу в Україні книжку-гіпертекст з розгалуженим сюжетом – "Як пропатчити книгу життя".
Інші видавництва будуть орієнтуватися на захищені майданчики – зокрема, вже дуже багато написано про iPad-версію "Снігової королеви" від "А-ба-ба-га-ла-ма-ги". За кордоном ринок контенту для планшетів – величезний, і гіпертексту з мультимедіа в цьому контенті – хоч греблю гати. Як і в інтерактивних послугах кабельних операторів на зразок "розумного телебачення".
А якщо цей формат приносить прибуток – то він може дедалі більше комерціалізуватися. Отож, на вас насуваються мультимедіа-серіали та гіпертекстові детективи.