"Квазілюдина"

41
29 травня 2013

"Де ти, чоловіче? Яви мені образ твій і дай почути мені голос твій…" Григорій Сковорода

Префікс "квазі" в наукових моделях застосовується у випадку, коли розглядається не сама частка, а частка з певною сукупністю визначених зв'язків з оточуючою її фізичною системою. При цьому, у залежності від моделі, певними зв'язками нехтується, а інші зв'язки, навпаки, вважаються суттєвими. Також нехтується впливом приладу, яким сама частка виявляється або досліджується.

Так з'являється поняття квазічастка, дані якої вже використовуються в канонічних рівняннях, встановлених для "чистих" часток. Тобто, будь-яка модель описує не дійсне – а цілком визначену людиною уяву про дійсне.

Тому наука, на відміну від Віри, завжди є лише доктриною моменту, описом нашої суб'єктивної уяви про дійсне, але не дійсним.

У загальному випадку, сам префікс, за своїм змістом, використовується для вказівки на удаваність поняття, що використовується.

Зараз комутація людини з реальним світом стає все більше опосередкованою. Її оточує величезна кількість пристроїв і механізмів, які вона вже не в змозі осягнути, і вплив яких стає відмінним від законів природи, у якій формувалась еволюція її понять.

Зв'язки людини з оточуючою дійсністю проходять трансформацію. І ця трансформація дуже часто є кимось спотвореною, свідомо, шляхом маніпуляцій. Цей "Хтось" моделює людину на власний розсуд, часом, для досягнення локальних задач, – а потім кидає її напризволяще.

У результаті ми отримуємо "квазілюдину" – своєрідну похідну від людини, у якої зв'язки з оточуючим світом обростають метастазами маніпуляцій.

Зустріч такої "штучної людини" із реальною дійсністю викликає в неї шок, який формує невроз. Якщо "квазілюдині" не вдається сублімувати його, то він проявиться вже в цілком конкретній, а не вдаваній, агресії. Сублімація неврозу в такої "квазілюдини" проблематична, адже маніпуляції руйнують її еволюційну матрицю Культури, яка саме й забезпечувала цю сублімацію неврозу в роботу, творчість, мистецтво, вірування й суспільні стереотипи.

Як наслідок, на місце еволюційної матриці Культури впроваджується нова, вигадана з голови, модельна адміністративна матриця Культури. Її головною складовою стають війни як робота, і фармакологія – наркотики, ліки, пестициди тощо – як мистецтво. Віра заміщається бюрократичною толерантністю, а любов – контрактом.

У цій новій матриці, яка людину перетворює на "квазілюдину", моральний закон перетворюється на збірку інструкцій по використанню приладів, а щастя – призначення людини – ототожнюються з успіхом і цілковито визначається не багатством та гармонією зв'язків з оточуючим світом, а вправністю використання цих оточуючих приладів.

Соціум, у своєму класичному розумінні, розпадається; він пікселізується на "квазілюдей".

Сукупність зманіпульованих "квазілюдей" може сформувати лише зманіпульоване соціальне замовлення. Воно завжди буде розпорошене. Та навіть якщо його вдасться консолідувати, воно все одне буде чужим людині.

"Нова механіка" суспільного життя призводить до руйнування фундаментальних сенсів понять: власність уже не визнається людьми, а оголошується людям; етика родинних стосунків заміщається нормами закону; природне право людини деформується в правила експлуатації техніки й механізмів.

Гроші – вічний супутник людства в новітній історії, універсальний інструмент і мірило обміну – теж набувають потворних смислових збочень.

До паперових грошей ми ставимось як до речі, що її наділено особливим статусом, і яку ми самі наділяємо цим статусом.

Електронні ж гроші – це "шуруп", який вкрутили нам у мозок.

Різниця між паперовими й електронними грошима – фундаментальна. Паперові гроші є носієм згоди й довіри людей. Електронні ж гроші – це вказівка людям!

Якщо раніше людина влаштовувалась на роботу, отримувала заробітну плату, а за гроші купувала життєво необхідні товари й послуги – то із введенням електронних платежів, у цьому усвідомленому й осмисленому ланцюгу трансакцій з'являються ланки, які людина вже не може ні усвідомити, ні осягнути. Її зароблені гроші стають набором збуджених станів, чи то електричних, чи то оптичних, чи то квантових.

До того ж, на цьому етапі, вона повністю втрачає контроль над заробленими грошима: ними розпоряджається не вона, а адміністратор – невідомий людині "Хтось".

Фактично, цей "Хтось" почне адмініструвати вже не тільки "Задум людини", а й "Задум щодо людини".

Для формування "квазілюдини" використовуються різноманітні інструменти впливу. Їх можна умовно класифікувати:

фізичним впливом людина обмежується у своїх природних правах – це брутальна сила держави і закону – нав'язана відповідь людині на питання: що "можу"?;

фізіологічним, або генетичним, або фармакологічним впливом змінюється її раціон харчування, способи і засоби лікування – нав'язана відповідь людині на питання: що "хочу"?;

фінансовим впливом людина починає тотально адмініструватись і закріпачується – нав'язана відповідь людині на питання: що "маю"?;

історичні маніпуляції і спекуляції з минулим руйнують продуктивний досвід і дезорієнтують людину – нав'язана відповідь людині на питання: "звідки"?;

ідеологія служить інструментом маніпуляції з соціальним замовленням – нав'язана відповідь людині на питання: "куди"?;

світоглядні покручі дезорієнтують людину і не дають їй можливості координувати себе в оточуючій дійсності – нав'язана відповідь людині на питання: "що є світ"?";

руйнування цілісного морального світу не дає можливості людині конституціювати себе у відносинах зі світом і людьми, що приводить до дегенерації особи – нав'язана відповідь людині на питання: "хто є я"?

Відтак, життя людини перетворюється на Імітацію життя "квазілюдини".

Людина опиняється в цивілізації примусового обміну, яка забезпечує їй вигаданий до того ж примусовий успіх.

Як результат, ми отримуємо своєрідну універсальну матрицю Культури, яка складає суть "квазілюдини". Ці матрицю легко адмініструвати, але вона не виконує своєї засадничої функції – сублімації неврозу, що виникає від контакту з невідомим дійсним, у роботу, традицію, мистецтво, забобони, Віру.

Це шлях людини в нікуди, тому що не сублімований невроз призводить до зростання суспільної агресії й, автоматично, до посилення ролі держави як механізму її придушення.

Успіх людини стає підпорядкованим успіху держави. В умовах глобалізації – успіху транснаціональних структур.

Чому стара бабця в селі роками не може потрапити до такої ж старенької сестри, побачити її й поговорити з нею, хоча їхні хати весь вік стоять навпроти? І все лише тому, що між їхніми господарствами проклали швидкісну автомобільну магістраль? А до пішохідного переходу йти далеко й ноги ледве ходять? А по мобільному телефону не видно зітхання очей, тремтіння рук і не відчувається гіркота сліз? По скайпу заплакані очі рідної людини не втреш...

То що, вихід шукати в тому, щоб зробити людину не рідною й передоручити всю роботу душі й серця бюрократичній процедурі – і вважати це успіхом людини!?

Ми перетворюємось на цивілізацію "квазілюдей". Цивілізацію, у якій від народження будь-який обмін людини стає примусовим, а поняття про успіх – нав'язаним.

Щоб позбутися префікса "квазі", потрібно:

1. Змінити роль держави й закону – замість заборони чи дозволу їхні функції повинні бути направлені на сприяння людині: "Можу", екологія суспільства.

2. Фізіологію людини перестати моделювати, експериментувати з нею – а вивчати й прислухатись до неї: "Хочу", екологія бажань.

3. Змінити методики рейтингових агентств, грошову систему повернути до її кореневого смислу – суспільне благо, яке забезпечує процес добровільного й усвідомленого обміну: "Маю", екологія побуту.

4. Припинити маніпуляції з Історією. Вона, Історія, як життя людини: коли людина починає у своєму минулому приписувати собі не існуючі здобутки та чесноти, то в результаті страждає й сама людина, і всі, хто їй повірив. Це ж стосується і спільнот людей, і країн: "Звідки?", екологія минулого.

5. Історію не можна читати з "чорною" свідомістю. Її потрібно переосмислити в досвід, а це дасть можливість точно й правдиво врахувати виклики й загрози. На основі цього можна сформувати ідеологію поступу. Тоді сьогоднішній день стане не продовженням минулого, а початком майбутнього: "Куди?", екологія майбутнього.

6. Наука, описуючи оточуючий світ, повинна формувати інструменти дружнього співіснування людини з дійсним, а не з кон'юнктурною уявою про дійсне. Зв'язки людини зі світом незліченні і незбагненні, про всі такі зв'язки потрібно дбати – а не розривати одні заради наповнення інших: нестримне задоволення "хочу" призводить лише до спотворення і дегенерації "можу" і "маю", та творить хибну уяву про світ: "Що є світ?", екологія світу.

7. Моральний світ має головну чесноту – цілісність. У ньому не працюють кількісні оцінки економічних здобутків. Новий цілісний моральний світ повинен запропонувати динамічний баланс між крайнощами "що є Я?" та "що є Ми?", екологія душі.

*   *   *

Щоб позбутися префікса "квазі", слід зрозуміти й запам'ятати: людиною не можна маніпулювати. Її потрібно ініціювати. Метафорично це можна пояснити так: маніпулювати – це коли до двох шуб, вона купує третю; ініціювати – це коли із двох шуб, вона одну подарує тому хто мерзне.

У майбутнє людину не можна "посилати" – це маніпуляція.

У майбутнє людину можна тільки вести – це ініціація.

Якщо спробувати сформувати метафоричний образ цієї настанови, то це означатиме:

– той, хто починає війни, повинен першим стати на бруствер;

– той, хто вигадує модифікації ліків і харчів, повинен на собі їх випробувати;

– той, хто будує фінансові піраміди, повинен першим вкласти в них усі свої кошти й останнім забрати;

– минуле потрібно залишити в спокої, у ньому є все, але, вибірково прикрашаючи його, трансформуючи під вигадані ідеології, ми починаємо відповідним чином і будувати своє майбутнє. А, відтак, від минулого очікуємо більше ніж від майбутнього, лише відтворюючи стару дію в нових мізансценах.

...Христос ніким не маніпулював. Тому Його ініціація – Новий Заповіт – стійка в часі й не розпадається. Бо вона ніколи не була й не буде доктриною моменту.

Валентин Ткач, Чернівці, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua