Шкільний бюрократизм: програмна складова

40
17 червня 2013

"Никакая инструкция не может предусмотреть всех обязанностей

должностного лица, предусмотреть все возможные случаи и дать

вперед все соответствующие указания. А поэтому господа инженеры

должны проявить инициативу и, руководствуясь знаниями  и пользой

дела, прилагать все усилия для оправдания своего назначения", - Циркуляр морского ведомства за 1910 год

За здорового глузду мета освітньої діяльності має поєднувати учнів і вчителів. Найпростіше така гармонія досягається у початковій та основній школі. У молодших класах діти тягнуться до своєї вчительки як до нової мами, котра більше з ними возиться, ніж власна, та ще й вчить їх у новому середовищі однолітків.

Достатньо вчителю віртуозно володіти ігровими методами навчання та лагідним, але наполегливим стилем виховання, і всі (батьки та діти) будуть щасливі.

Для основної школи потрібні вчителі, котрі люблять та вміють застосовувати інтерактивні методи навчання, коли діти хоча й вчать вже основи наук, але роблять те через активне спілкування один з одним, знаходяться часто у ситуації "відкриття" нових законів завдяки елементарним експериментам та дослідам.

Для учнів основної школи дуже важливим є час, коли вони багато працюють не тільки головою, а й руками хай, навіть, на рівні простих операцій.

Працювати такими методами у фронтально-масових вимірах зі старшокласниками було б не від великого розуму. Для ефективного опрацювання більш складних рівнів освітньої програми зі старшокласниками, світ застосовує метод профілізації, коли зменшується кількість предметів, але у рази зростає час на переведення теоретичного пізнання у практичні освітні компетентності.

Дотримання цих особливостей шкільного віку, добре досягається, коли ці шкільні осередки є незалежними та коли старша школа є різноманітною, бо у старшому віці діти природно не можуть  відповідати усередненій загальноосвітній моделі. Звісно, що до старшого шкільного віку треба КОЖНОГО підтягти якомога ближче до стандарту шкільної освітньої ОСНОВИ. Тому-то школа з 4-го до 9-го класів так і називається  - ОСНОВНА.

Розуміння всього цього колись стане нормою і у нас. Тоді можна буде діяти конкретно-продуктивно, а не прикриватись банально правильними деклараціями прописаними  у стандартах начальної, основної та старшої школи, якими можна як дишлом "куди повернув туди й вийшло". Є сподівання, що ми також як передові країни перейдемо на:

освітній курикулум - як гармонійне поєднання звичних нам навчального плану, предметних програм та освітніх стандартів; 

демократичні форми управління школою, коли замість адміністративних команд та наказів діють через стратегічно-цільове поєднання діяльності учнів, вчителів та батьківської громади; 

планування поточної діяльності на основі календарно-тематичних циклограм, котрі лише незначним чином міняються десь раз на десять років;

зміст навчальної діяльності  на основі освітніх галузей замість по-предметного його подрібнення;

оптимізуємо обсяги шкільної програми, виходячи з природних можливостей учнів, а не локально подрібнених інтересів предметно-наукового лобі.  

Давно пора переосмислити доцільність у школі предмета "Захист Вітчизни". Військове лобі скаже, що  потрібно ж вчити юнаків захищати батьківщину. Але ж більшість теперішніх вчителів ЗВ або зовсім не служили у Збройних силах, або проходили службу не на офіцерських посадах.

Фактично реалізується підхід : "Хай хоч щось розкажемо про армію". Якби так не дійшло до того, щоб "хоч щось" розказуватимемо про мову, математику, фізику чи географію та безмежний тематичний перелік від психологів, медиків, соціологів, пожежників, міліції, податківців, економістів, фінансистів, банкірів тощо.

Військовий предмет мав би органічно витікати із воєнної доктрини держави (концепції державної безпеки). В Україні досі чітко не визначена така доктрина, а тому по інерції продовжується "вивчення" основ начальної військової підготовки та ще й без матеріального (наприклад, автомат Калашникова вивчається без нього самого) та методичного забезпечення (вивчення військової тактики "козаків").

Середньостатистичний випускник школи націлюється на навчанню у ВНЗ, коледжі, професійному ліцеї і предмети, які не мають прагматичного значення його лише дратують. Тому-то частіше отримуємо зворотній результат – негативне ставлення до всього військового, наприклад.

Другим подібним предметом є "Основи здоров’я". Якщо по-справжньому вчити закони матеріального світу (фізика, хімія, географія) та живої природи (біологія та екологія), то цього досить, щоб грамотно будувати свою безпеку та дбати про здоров’я. Досить згадати як дівчинка з Англії врятувала свою сім’ю під час смертоносного цунамі у Таїланді.

Вона звернула увагу, що на берег стали накочуватись такі хвилі, котрі, як вони вчили на уроках географії, бувають саме під час цунамі.

На уроках "Художньої культури" ведуть розмови, що учні вже чули від історика, мовника та літератора, вчителів малювання та музики і співів.

Подібні приклади внутрішньої бюрократизації змісту навчання школярів не складно продовжити, але  

варто усвідомити, що головним у проблемі програмної складової шкільного бюрократизму має бути  пошук чіткої відповіді на питання: "Скільки у наших навчальних програмах розмов про предмет, а скільки  їх  практичного опрацювання та справжнього вивчення?"

До речі, на цьому "розмовному" фоні набувають поширення такі електронні презентації, коли "доповідачі" просто перечитують тексти із попередньо заготовлених слайдів. Так недалеко до того, що аналітична думка взагалі зникне зі школи, а лишиться одне "читання" та "слухання".  

Дійовим антибюрократичним засобом має бути опрацювання чіткої державної стратегії шкільної освіти замість теперішньої тактики постійного пристосуванства до чергової "партійної" лінії.  На сьогодні ж наша "стратегія" полягає у тому, щоб хоч якось тримати молодь даного мікрорайону під наглядом, щоб не вешталась по вулиці.

Це правильно і порядно та благородно, але від отого "якось" є вкрай примітивним. Не "якось" і не пострадянськими формою, змістом та контролем потрібно будувати сучасну шкільну освіту. Більшість громад світу будує освітню стратегію так, щоб головними суб'єктами шкільної системи були вчителі та учні, а не бюрократичні структури з їх численними "потребами" у контролі всіх і вся та ще й у ручному режимі. Для забезпечення сучасного рівня якості освіти влада зазвичай робить все, щоб:

якість навчання у будь-якій початковій (1 - 4 класи) та основній (5 - 9 класи) будь-якого "мікрорайону" (село, райцентр, крупні міста) країни була однаково високою для всіх;

профільні ліцеї  різного спрямування складали оптимальну мережу, тобто без зайвого дублювання, освіти старшокласників з різних "мікрорайонів", але зі схожими за нахилом та здібностями щодо тієї чи іншої освітньої специфіки;

професія педагога була настільки престижною, що на шкільні посади завжди був високий конкурс;

атестація рівня діяльності учнів та вчителів мала чіткі об'єктивні виміри з мінімальними ризиками до суб'єктивних маніпуляцій;

тощо.

Мова про те, що владою робиться саме "ВСЕ, щоб …", а не як у нас, коли влада "робить все залежне від неї", але в Україні добре живеться освітнім чиновникам та їхнім наближеним. Натомість працьовиті та розумні вчителі і учні весь час повинні доводити, що "двічі два - чотири", а не стільки скільки кому (читай бюрократу) потрібно: вчора було "Узгоджено", а сьогодні вже треба друкувати "Узгоджую" і подібних "треба" без кінця і краю.

Утім, це вже програмна сутність самої бюрократії – весь час змінювати те, що ніяк не міняє самої справи хай, навіть, йде вона кепсько. 

powered by lun.ua