Особливості походу до стоматолога (Городенка)

124
19 червня 2013

Йти до "доктора" було ще зарано, але сидіти вдома і вигадувати версії його маніпуляцій я вже не міг. Тож вирішив іти у поліклініку, але вибрав найдовший шлях.

Вже біля готелю "знайомий дочки пасічника" пояснив мені, який мед є цьогорічний. Він впевнено мені показав мед акації, але не зміг назвати ціну. Після чого пояснив, що він тут тимчасово. Не знати для чого я зробив вигляд, що мене це розстроїло, але пообіцяв прийти іншим разом і з дружиною.

Потім мене заскочив рясний дощ. Я сховався під кремезні граби у парку і слухав, як шелест зливи поглинає шуми буденного міста. Щойно дощ вщух, я вийшов на греблю над озером. Назустріч мені йшла гарна молодичка. Вона була вбрана у легкі турецькі шаровари і щільну блузку, яка підкреслювала її жіночу досконалість.

"Якась Роксолана", – подумав я і чогось вирішив, що вона була б фантастично популярною в Італії. Далі у мене в голові розгорнулась ціла історія про те, як вона приїхала на Апенніни. Ввечері вона пішла знайомитись з містом, пристала до якогось товариства, молоді місцеві чоловіки її привітно зустріли. А згодом з’ясувалось, що вона вагітна, а місцеві чоловіки зовсім не місцеві, а земляки з Городенки.

Що було далі я так і не взнав, бо саме переступив поріг поліклініки. Та до сюжету я повернувся згодом, коли лежав уже у кріслі і чекав, поки подіє анестезія: молодичка народжувати повернулась в Україну, але чомусь не в своє село, а в Городенку. Почалась зав’язуватись інтрига. Та про її кульмінацію і розв’язку я так і не довідався, бо "доктор" почав щось різати, шкребти і зашивати.

За десять хвилин я вже виходив з поліклініки. Губа задерев’яніла, болю не було, і я вирішив дізнатися, як я розмовляю. Для цього вголос вимовив, давно вигадане слово з багатьма губними звуками – "обліпиха". Те, що я почув, примусило мене посміхнутися і подумати: "А через скільки ж часу я зможу пити та їсти?" Ця буденна фізіологія повернула мене до банальної дійсності.

Тому наступним моїм питанням стало: "Яка дурня лізе чоловікові в голову, коли він йде до стоматолога, щоб не думати про процедури?" А справа в тому, що ще одним словом, яке я вимовив  після "обліпихи", було "Городенка".

Читай також:

Слово "Городенка" присутнє у моєму житті з давніх-давен. Саме слово, а не адміністративна назва. Воно виринуло на перших курсах в університеті. Щоп’ятниці, коли наші хлопці на курсі збирались додому, то в аудиторії виникав простір Лашківки, Веренчанки, Ставчан і Городенки.

У цьому просторі мешкали імена якоїсь Орисі та Павліни, і я розумів, що це продавщиці у придорожніх буфетах, де хлопці виходили з автобусів, щоб далі до своїх сіл добиратись на попутному транспорті.

З того часу Городенка впровадилась у моєму житті і стала називним визначенням чогось вічно загадкового і недосяжного. Ось і недавно, я з дружиною сів у маршрутку, щоб з Окружної їхати у центр. Та, коли давав гроші водієві, то сказав несподівано для себе: "Два – до Городенки".

Водій спочатку хотів щось перепитати, потім пильно глянув на мене, а потім кинув гроші у скриньку і посміхнувся: "Довеземо".

Так усе своє життя я і їду "до Городенки" – чи то через "центр", чи то через Італію.

Ворожба.

powered by lun.ua