Про зовнішнє незалежне оцінювання і не тільки

31
23 липня 2013

1 липня в Україні стартувала вступна кампанія до вищих навчальних закладів. Літня пора року є ще й гарячою у переносному значенні для абітурієнтів, бо в нинішньому часі саме для левової частини української молоді вирішується подальша доля: будуть вони надалі опановувати улюблений фах, а чи нинішній рік стане для них так і не використаною спробою.

На щастя, і цього року вступатимуть за результатами зовнішнього незалежного оцінювання, і ЗНО, на диво, ще таки єдина форма оцінювання знань абітурієнтів.  Як показує досвід, єдина об’єктивна форма, оскільки мінімалізує людський фактор і вплив на результати проходження як самих тестів, так і їх перевірки.

Така нинішня форма вступу дає можливість справді талановитій молоді вступити до престижних вищих навчальних закладів на престижні спеціальності. Наприклад, Іванна, яка нині є студенткою Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, і студіює міжнародну економіку.

Закінчивши сільську школу на Прикарпатті, Іванна змогла вступити до столичного вищого навчального закладу лише тому, що замість вступних іспитів, які раніше проводив вуз, запропонувала сертифікати ЗНО. Математику Іванна склала на двісті балів, українську мову і літературу на 194 бали, географію на 189, англійську мову на 169 балів. В нинішньому часі Іванна успішно склала четверту студентську сесію. Вчиться колишня сільська дівчина на відмінно і у столичному національному вузі. 

Іванна – певно, перша дитина із Голиня, яка студіює міжнародну економіку в столичному вузі. І не тому, що наймудріша з усіх мудрих голинських дітей попередніх десятиліть. Талановита сільська дитина зуміла вступити на державну форму навчання завдяки незалежному зовнішньому оцінюванню.

Якби вступ визначався за результатами вступних іспитів – виділа би Іванна міжнародну економіку як свої два вуха. Не у дзеркалі, звісно.

Правда, ЗНО як єдина форма вступних випробувань до вищих навчальних закладів може дуже швидко або зчезнути взагалі, або розчинитися в об’єктивних, на думку впливових не лише в освіті державних мужів і державних дам, формах вступних випробувань.

При уважному спостереженні відразу можна зауважити, що в різний спосіб найперше пробують підірвати довіру до зовнішнього незалежного оцінювання. Особи, компетентні у зовнішньому незалежному оцінюванні всякими коментарями, не розуміючи, що будь-яке висловлювання – це чергова ложка дьогтю до уже відпрацьованої системи.

Незацікавлені, але впливові – розгорнутими інтерв’ю, в яких поважно, з розмахом діляться своїми авторитетними думками про шкідливість тестової форми контролю на розвиток дитини взагалі, а зовнішнього незалежного оцінювання зокрема.

Ще одна категорія співчуваючих в різний спосіб ЗНО – це народні депутати, які за Конституцією України є суб’єктами законодавчої ініціативи і які сповна скористалися таким правом і до парламенту внесли декілька неоднозначних законопроектів про вищу освіту.

Я, правда, не дуже розумію, навіщо Україні новий Закон "Про вищу освіту" і що аж так сильно не влаштовує Україну (а не когось поодинці) у діючому? І чи варто змінювати діючу систему організації вищої школи лише тому, що Закон України "Про вищу освіту" було прийнято в 2002 році? Життя і очевидна законодавча практика показує, що не завжди закони, які прийняті нібито в розвиток, є набагато прогресивніші і в подальшому не шкодитимуть ані громадянину Україні взагалі, ані Українській Державі зокрема. Очевидний приклад "покращеного" Закону України – це Закон України "Про засади державної мовної політики", який прийняти на зміну Закону України "Про мови в Українській РСР" і який уже спровокував чимало суспільних конфліктів!

Але у Верховній Раді зареєстровані аж три законопроекти про вищу освіту,проте ЗНО як виключну форму вступу до вишів пропонує лише законопроект, поданий депутатом Віктором Балогою і який розроблений робочою групою під керівництвом ректора Київського політехнічного інституту Михайла Згуровського.

В інших двох законопроектах перспективи для ЗНО вимальовуються примарні. Навіть і в тому законопроекті, під яким як суб’єкт законодавчої ініціативи підписалася і Лілія Гриневич – голова профільного парламентського комітету, яка на весь голос переконує, що "саме завдяки ЗНО тисячі талановитих працьовитих дітей із маленьких міст і сіл мають можливість навчатися в провідних університетах країни".

Проте, слід віддати належне, що, крім Міносвіти, і суб’єкти законодавчої ініціативи законопроекту за №1187 стосовно ЗНО чесні і очевидні. Зокрема, Григорій Калетнік і сам неодноразово висловлювався з приводу, і навіть важку артилерію в особі першого віце-спікера (за сумісництвом свого сина) Ігоря Калєтніка долучив.

Зокрема, сам Григорій Калетнік вважає, що безальтернативне запровадження системи ЗНО не гарантує об’єктивного визначення рівня знань школярів та абітурієнтів. А перший віце-спікер договорився до того, що ЗНО навіть не передбачено законами України. Ігор Григорович з якогось дива вирішив серйозно взятися за зовнішнє незалежне оцінювання, при цьому жодного дня не працюючи у вищій школі.

Політик-комуніст із блискучою кар’єрою державного службовця засумнівався у самому сертифікаті про проходження ЗНО: на його думку, документ не має в Україні визначеного офіційного статусу. Закономірно, що на публікацію із таким змістом мусів публічно реагувати Український центр оцінювання якості освіти.

Чубну ложку дьогтю у відносно злагоджену систему ЗНО регулярно підкидає директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти Ігор Лікарчук, який з листопада 2006 року до січня 2011 року сам очолював Український центр оцінювання якості освіти.

Під час чергового круглого столу Ігор Лікарчук заявив, що на деяких предметних сесіях мало місце обшуки випускників під час проведення зовнішнього незалежного оцінювання. Я би не назвала обшуком такі, скажемо так, надретельні способи перевірки абітурієнтів на наявність в абітурієнтів будь-яких засобів зв’язку, пристроїв зчитування, обробки, збереження та відтворення інформації, друкованих і рукописних матеріалів, що не передбачені процедурою тестування.

Найперше тому, що обшук за кримінально-процесуальним законом (ст.234-235 КПК України) проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Звісно, що ретельна перевірка не має нічого спільного із слідчою дією, яка проводиться слідчим у виняткових обставинах, а таке слово як "обшук", пущене у маси, наробить  більше погоди, ніж сама перевірка.

Нагадаю, що нововведенням для випускників 2013 року стали технологічні перерви під час незалежного зовнішнього оцінювання. У разі підозри на наявність у когось з учасників тестування заборонених пристроїв, абітурієнтам пропонували показати всі пристрої, які залишилися у них на час проведення тестів. Такі перерви призначалися на вимогу і не більше ніж на 15 хвилин, а витрачений час абітурієнтам компенсовувався.

Ніде правди діти, але і я не переконана, що варто вдаватися аж до таких способів контролю, тим паче, коли абітурієнтів, які не зрозуміли, що учасникам ЗНО заборонено не тільки користуватися, а і мати при собі засоби зв’язку, пристрої зчитування, обробки, збереження та відтворення інформації, друковані чи рукописні матеріали, що не передбачені процедурою тестування, щороку є не аж так критично.

Наприклад, з таких підстав цього року роботу над тестом з історії України (І та ІІ сесії) лише 115 абітурієнтів було припинено дочасно. Це при тому, що зі всіх зареєстрованих абітурієнтів, на ЗНО із історії України зареєструвалися 60,6%. Якщо у цифрах – то це 115 абітурієнтів зі 195 252 осіб, зареєстрованих на ЗНО з історії України.

Без сумніву, вага ЗНО лише зростатиме, коли тести будуть розраховані на якнайширше коло тестуючих. Мені видається, що переклад тестів ЗНО на регіональні мови сприятиме популяризації тестів. Бо якщо ми будемо переконувати півсвіту у тому, що ЗНО потрібно лише державною мовою впроваджувати, то толку і користі буде рівно нуль.

Міністр освіти і науки визнав, що державі важко фінансувати його ідею про переклад тестів ЗНО мовами національних меншин. Відрадно, що держава створює умови і для абітурієнтів з обмеженими можливостями. Так, уже цього року для абітурієнтів з проблемами зору надрукували тестові зошити у форматі А3, тобто літери у текстових зошитах були збільшені удвічі. У Вінницькій області довічно ув’язнений втретє реєструється на ЗНО і щороку набирає 180-190 балів. Не так важливо, як надалі сертифікати ЗНО засуджений буде застосовувати – у ситуації із ЗНО важливо, що держава надає такій особі можливість скласти тестування.

Очевидно, що держава насамперед має створювати сприятливі умови навчання у вищому навчальному закладі таким талановитим дітям, як Іванна. Але наразі не спостерігається зосередженого підходу до навчального процесу у вищому навчальному закладі. Не зосереджуємося і практично на змісті навчання, на тотальному вимаганні та корупції. На якості навчальної, наукової та методичної літератури.

В той же рік студентом-юристом престижного вузу став і Антон. Правда, коли Іванна змогла вступити, набравши із 800 можливих балів 760,1, то для Антона престижний фах "підкорився" за 634 бали із тих таки 800. Дива в Антона розпочалися ще зі шкільного атестата (при середньому балі за навчальними дисциплінами, обраними самим же хлопчиком на ЗНО, у 151 бал, середній бал атестата в Антона вийшов аж у…181 бал). 

Дива з Антоном продовжилися і при вступі: приймальна комісія престижного вузу прийняла  у хлопця документи, коли у сертифікаті значилися 135,5 балів, а нижня межа самим же вузом встановлена у 140 балів!

Як бачимо, дива і за наявності ЗНО маємо! Як Антон вступив – одному Богу відомо. І, певно, комусь із людей рівня чи то Ігоря Калєтніка, чи Сергія Ківалова, чи Григорія Калетніка. Чи ще когось із ініціаторів ліквідації ЗНО, бо не всякому навіть зі столиці такі освітні варіації можливі.

Мені видається, що таке є очевидним злочином, і не лише за кримінальним законом. Тому чарівнику-дядьку чи чарівниці-тітоньці принаймні по руках раз та міцно треба дати, бо не може вчитися у престижному вузі і навіть за свої, себто, за гроші своїх батьків з такими інтелектуальними даними студент. Бо "грішні" Антонові мамка і татко і надалі своє чадо за гроші прилаштовуватимуть, а талановита чи то Іванка, чи інша дитина залишиться за бортом. І ми матимемо наше "завтра" в нинішньому гіршому варіанті. І нащо, питається, уже нині воювати за ЗНО, коли нас чекає аж таке завтра?

Тому ми мусимо серйозно замислитися над тим, хто і як навчає талановиту молодь у вищому навчальному закладі? Чи є мотивація у талановитого викладача навчати талановиту молодь? Ми мусимо піднімати такі проблеми на-гора, бо вже маємо у цій царині істотний поворот на гірше. Я про Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження програми економічних реформ на 2010-2014 роки, в якому переплачено збільшення показника кількості студентів на одного викладача до 18 (п.39.2).

Закономірно, що при запровадженні показника навіть не 18, а до 18, по всій країні на вузівських викладачів чекають масові звільнення. Не складно спрогнозувати, хто піде із вищої школи найпершими: ті, хто має куди піти або куди виїхати. Не важко й догадатися, хто залишиться у такій реформованій вищій школі і кому такий викладач припаде до душі: Іванні-відмінниці чи Антонові, в якого кожен іспит з першого разу оцінюється лише на "незадовільно".

ЗНО ж має на меті відібрати талановиту молодь, викохати її і таким чином забезпечити Україні майбутнє без корупції. А тому державні мужі мали би подумати, як мудрій дитині надати якісне навчання в кожному державному закладі, як мудру дитину убезпечити від хабарництва – гидотного явища, з яким вона не стикалася у школі, а у багатьох випадках стикнеться у виші.

Правда, у цій заплутаній ЗНО-шній історії засвітилося на майбутнє. 25 червня 2013 року президент схвалив Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року.

У вищій освіті для здійснення стабільного розвитку і нового якісного прориву в національній системі освіти необхідно забезпечити, з-поміж іншого, дальше вдосконалення процедур і технологій зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти, які виявили бажання вступити до вищих навчальних закладів, як передумови забезпечення рівного доступу до здобуття вищої освіти.

Як кажуть, що написано президентовим чорним пером – не викинеш жодним волом.

powered by lun.ua