Творча кухня
Чи можна навчити літературній майстерності за п’ять днів? Чи можна взагалі навчити когось, як "правильно" писати книжки чи вірші? Однак за такий порівняно короткий термін цілком реально окреслити орієнтири сучасного літпроцесу та розповісти базові закони видавничого ринку, ознайомити з "творчою кухнею" топових письменників і зрештою дати потужний поштовх для майбутньої творчості.
Вже вчетверте Центр літературної освіти зібрав у Карпатах літераторів-початківців з усієї України. При чому, як зазначають організатори, цього року кількість бажаючих потрапити на літшколу була рекордно великою: на конкурсний відбір надійшло 129 анкет, серед яких було обрано 33 творчих щасливця. До числа учасників літшколи потрапила і я.
Як журналісту мені постійно доводиться писати багато текстів, але переважно коротких і, як-то кажуть, на "злобу дня". А от як написати принаймні один великий, наприклад, роман "про щось ну дуже важливе", я не мала жодного уявлення. Саме за цими знаннями й вирушила в Карпати, сподіваючись отримати відповіді на безліч запитань, як-то: з чого починати, як не кинути все на півдорозі, як вибудовувати сюжет, як знайти свій стиль та мову, про що краще не писати і т.д.
У результаті на свою "безліч" запитань отримала ще більшу безліч відповідей, при чому вельми неоднозначних, а почасти і взагалі протилежних. У той час як один з лекторів радив писати якомога більше і частіше, просто не поспішати усе видавати, щоб не перетворюватись на графомана, інший тут же настановляв "якщо можеш писати, не пиши!".
"Більшість кошенят так і не проживають свого життя, бо їх просто топлять. Ось так і з текстами", - дав алегоричну пораду з цього приводу письменник-"біолог" Тарас Прохасько, що спустився з гір спеціально, щоб прочитати учасникам літшколи свою лекцію на тему "Чому ми пишемо? Про що писати?"
При цьому на самому початку своєї розповіді він попередив, що говоритиме півтори години про все, що завгодно, але тільки не про те, чому і про що писати. Так і зробив, й знову вирушив у гори, кинувши наостанок – "не намагайтесь усім вгодити і всім подобатись".
Однак стосовно того, думати про свого майбутнього читача, чи ні, погляди у лекторів також розійшлись. Хтось казав, що коли пишеш, не потрібно замислюватись над тим, як ваші тексти сприйматимуть інші, бо все одно кожен читач зрозуміє ваші слова та думки по-своєму і знайде там те, чого ви не мали на увазі.
Натомість інші радили завжди намагатись поглянути на свій текст очима майбутнього читача. При цьому літературознавець та критик Ростислав Семків закликав знайти свого читача (це може бути хтось з друзів чи просто знайомих або відомих людей) і писати саме для такої людини. А от літераторка Богдана Матіяш радила творити так, ніби пишеш листа найближчій людині – саме тоді мовиться відверто і про найголовніше.
У той час як лектори-письменники говорили не думати про успіх своїх творів і більше приділяти уваги змісту та власній літературній майстерності, видавець Завен Баблоян та культурна менеджерка Ірина Вікирчак переконували, що насправді саме від авторів багато що залежить у тому, чи знайде книга зрештою свого масового читача, та відповідно закликали бути активними учасниками видавничого та літературного процесів, залучаючись і до просування своєї книги, і до міжнародних обмінів, і до різноманітних стажувань, резиденцій, фестивалів тощо.
...Зі школи я їхала з розумінням, що відповіді на усі мої запитання не можна отримати ні за 5 днів, ні за 10, ні за 30.
Як власне не можна навчити писати когось за такий термін. Зрештою свою мову, свій стиль, свій сюжет потрібно шукати в собі, а не в комусь іншому, чекаючи на якийсь універсальний "секрет успішної творчості", бо насправді у кожного він свій. Саме в цьому і полягав головний меседж усіх лекторів IV Літньої літературної школи.