Святий серед туристів

Вісім століть тому Франциск був молодим хлопцем з багатої родини, але одягнув плащ бідняка і пішов проповідувати Христа. Його могли вважати божевільним, але розгледіли в ньому святість. Через два роки після смерті Франциска канонізували.

Сьогодні його ім’я носить новий Папа Римський, закликаючи весь свій до простоти і убогості. Здавалося б, саме в місті, де жив і проповідував святий, його приклад мав би знайти найревніших послідовників. Чи є в Ассізі дух святого Франциска і де його шукати?

Рим. Над Колізеєм почали згущуватися темні хмари. Дощі тут улітку бувають нечасто. На прогулянковому візкові спокійно спить молода жінка, втомлена навколишнім галасом туристів. Я почуваюсь так само. За кілька днів у Римі я побачила стільки цікавинок, що годі пригадати кожну з них окремо. Простую дорогою вгору від Колізею без жодного маршруту, просто блукаючи серед античних руїн і куп каміння. Врешті виходжу на малолюдну стежку, яка йде попід високим металевим парканом. За ним сад, де співають птахи.

Стежка веде вгору, завертає вбік, і я бачу перед собою невеличку церкву. Прохід до неї оточений цегляними стінами. У заґратованих нішах, схожих на мініатюрні каплички, розміщені стації – сцени Хресної дороги. Вони запорошені, де-не-де поруч із скульптурами лежить торішнє опале листя.

Христа засуджують на смерть. Я роблю декілька кроків до наступною сцени. У небі клубочаться хмари, вітер час від часу доносить від Колізею звуки танцювальної музики. Ісус бере на себе хрест і вперше падає під ним. Зустрічає свою Матір. Симон із Киринеї допомагає Йому нести хрест, а Вероніка витирає Йому обличчя хустиною. Він удруге падає. Біля цієї сцени я затримуюсь довше: у ній відчувається слабкість людського тіла, тягар хреста, який стає все важчим.

Раптово помічаю під металевими ґратами на стіні портрет. Лише декілька сірих штрихів, але не впізнати в ньому Ісуса неможливо. Вираз обличчя на малюнку контрастує з обраною художником стацією: спокійний, проникливий, сповнений тихого смутку. Торкаюсь пальцем, щоб пересвідчитись, що Ісус справді намальований олівцем.

Тим часом повз мене проходять двоє дівчат у джинсових спідницях. Підійшовши до церкви з де-не-де облущеними стінами й невеличкими дерев’яними дверима, роззираються, сподіваючись знайти вихід із несподіваного глухого кута. Розчаровані й роздратовані, розвертаються й ідуть геть.

Останні сцени Хресної дороги, де Ісуса знімають із хреста й кладуть до гробу, розміщені вже на стінах церкви. Коли підходжу до них, ізсередини долинають звуки органа. Надворі починається злива.

У храмі панують сутінки. Півтора десятка ченців і черниць у темних одежах, підв’язаних мотузкою, та простих сандаліях сидять на дерев’яних лавах. Вони схожі на зграю птахів, що злетілись у безлюдне місце. Сідаю позаду. Крім мене, в церкві кілька парафіян, а з туристів лише одна жінка – її чоловік із маленькою дочкою граються в коридорі, перечікуючи дощ.

Служба правиться італійською. Я не розумію ні слова, але чомусь радію цьому. Повторюю слова молитви "Отче наш" українською. Дощ за дверима то вщухає, то знов заглушує молитви. Приблизно так я уявляла таїнство: простір, сповнений духу, який відчуваєш на дотик і вдихаєш разом із повітрям. Впізнаю у храмі інтонацію просту і чисту, як пташиний спів – інтонацію святого Франциска.

Св. Франциск любив природу, але не так, як це робили пантеїсти. У всіх земних створіннях він бачив Бога. Був поетом, який називав сонце братом, а воду сестрою

По завершенні служби здивовано спостерігаю, як аскетично вбрані ченці вітають один одного за італійським звичаєм – цілунками в обидві щоки. Підходжу до чоловіка в синій футболці, що був на службі, і прошу розповісти про це місце.

- Це церква Санкт Бонавентура в Палатино, - починає парафіянин. – Збудована в сімнадцятому столітті. Раніше на цьому місці були будинки розпусти…

Він переривається – його кличуть до себе брати. Перепросивши, поспіхом пише на папірці назву церкви, ім’я святого Леонардо Порт-Моріса, чиї мощі зберігаються тут, і словосполучення via Crucis – "Хресна дорога".

Злива вщухла, але у повітрі ще чути дощ. Проходячи повз намальований простим олівцем портрет, іще раз вдивляюся в його тонкі лінії. Чотири роки тому я відчула подібне замилування у книгарні, знайшовши у книзі про святого Францизка Асизького пожовклий кленовий листочок. Не знаю, хто поклав його туди, як і не знаю автора образу Христа, намальованого простим олівцем на стіні. Але впізнаю в цих жестах віру Франциска: дитячу, палку, чимось подібну до закоханості.

Асиж. Із Рима до Ассізі їхати дві години. За вікном безмежні гірські пейзажі. Поруч зі мною голосно розмовляють і сміються молоді італійки. Я не зважаю на них. Умбрія навіює спокій.

Від залізничної станції до міста ще чверть години автобусом, набитим пасажирами. Група туристів, прямуючи до міста, минає сувенірну крамничку. Здалека зауважую на вітрині дві білі футболки: одна з портретом Стіва Джобса, інша з образом святого Франциска.

Відірвавшись від туристичної групи, ходжу містом навмання. Праворуч від дороги на горі розташоване місто Ассізі, але туди я не поспішаю. Ліворуч – сад, що закінчується урвищем. За ним простягнулись осяяні сонцем поля, а далі гори, накриті безмежним небом. Я сідаю на траву в затінку маслин і милуюся красою, яку бачив святий Франциск.

"Якщо ми матимемо що-небудь, нам ніхто не повірить, коли ми будемо говорити про милосердя й покуту. Та й нам скоро знадобиться зброя, щоб захистити наше майно, адже власність породжує сварки і чвари, а це дуже шкодить любові до ближнього", - переконував святий скептиків, яким видавалась занадто жорсткою його ідея вбогого життя.

Все життя міста обертається навколо святого Франциска. У приватній садибі зобразили Франциска, який проповідує птахам

Година в саду спливає непомітно. Йду до міста. Вулиці Ассізі звиваються поміж кам’яницями на схилах. З одного боку будинок може мати чотири поверхи, з іншого – лише дах і двері. Вулиці тихі, чисті й безлюдні. Місто оживає лише з наближенням до базиліки святого Франциска, заради якої в Асиж приїжджає більшість гостей. Уздовж стежки, що веде до храму, ростуть троянди.

Базиліка має два яруси. Нижній, занурений у пітьму, був збудований як усипальниця для мощів святого. Верхній, просторий і трохи світліший, розписаний зсередини сценами з життя Франциска. Люди тут рухаються повільно й говорять пошепки, та акустика церкви посилює шепіт. Час від часу охоронець прикладає палець до губ: "тсссссс".

Півторарічна дівчинка голосно сміється, бавлячись у своєму візочку. Поруч на лавці сидить замислений чоловік. У пастельних барвах його світського одягу та простих сандаліях бачу певну схожість із чернечим убранням францисканців. Жінка в чорному стоїть навколішки, закривши обличчя руками. Вона чи не єдина тут приклонилась до молитви.

У храмі не можна фотографувати. Виходжу надвір, щоб зробити фото внутрішнього дворика. До мене підходить літній охоронник у формі, здається, саме той, що закликав до тиші. Я з осторогою дивлюсь на нього, але він просто й невимушено заводить розмову. Лука, корінний мешканець Ассізі, працює тут уже тринадцять років. Він тут один із небагатьох, хто може, хоч і дуже повільно, говорити англійською.

Базиліка святого Франциска має два яруси. Нижній, занурений у пітьму, був збудований як усипальниця для мощів святого. Верхній, просторий і трохи світліший, - розписаний зсередини сценами з життя Франциска

- До Ассізі люди приїжджають із різною метою, - починає розповідь він. – Хто з туристичною, а хто з релігійною. Кожна з них передбачає іншу поведінку. Туристи часто створюють багато галасу, а жінки входять до храму в занадто відкритому одязі. Особливо влітку маємо з цим проблеми.

Слухаючи, згадую брунатні накидки з простої тканини, схожі на одяг ченців. Жінки покривають ними оголені плечі, заходячи до храму.

- За що особисто ви любите святого Франциска?

- Він показав кожному спосіб, як можна бути святим. Святість – це не тільки для особливих людей, а для всіх. Уже дев’ять століть люди відвідують це місце, бо послання святого Франциска універсальне. Це послання Христа. Він слідував за Христом.

До нас підходять туристи й запитують щось італійською. Лука відповідає їм скоромовкою; тепер я розумію, скільки зусиль він докладає до розмови зі мною.

- На дорозі слідування за Христом є різні етапи, - веде він далі. – Святий Франциск утішався своєю молодістю й заможністю. Та на певному етапі життя це перестало його задовольняти, й він почав шукати. Спочатку хотів стати рицарем, але, щойно вирушивши на війну, важко захворів. Це був для нього Господній знак: це була не його дорога. Повертаючись додому, засмучений Франциск почув від Бога слова: "Моя церква руйнується, відбудуй її!". Він сприйняв їх буквально – почав відбудовувати маленьку занедбану церкву. Це був другий етап. А третім було проповідування Євангелія у бідності, життя відповідно до слова Божого.

- Що ви відчули, коли новий папа взяв собі ім’я Франциска?

- Думаю, цим папа Франциск закликає церкву, священство повернутись до смиренності і простоти. Зараз у Ватикані смиренності недостатньо.

Я виходжу з храму. В кожному будинку прилеглої вулиці – крамниці з сувенірами: дорожчі й дешевші статуетки святого, горнятка з його зображеннями. Минаю магазини, де продають сандалії "під францисканські". "Це дуже вигідний бізнес", - говорить мені власник магазину і пропонує придбати гаманець.

Майкл. Я хочу поспілкуватись із ченцями-францисканцями. Підходжу до декількох у храмі, але жоден із них не говорить англійською. Мені радять звернутись до довідкового бюро. Там білява жінка, яка безперестанку говорить по телефону, обіцяє коротку зустріч із братом із США. Він якраз проводить екскурсію для англомовних туристів.

Утомлена, сідаю на сходи. На площі людно й гамірно, сновигають групи туристів. Майкл, францисканець, приходить за сорок хвилин. Йому під сорок, він невисокий і темноволосий. На розмову зі мною має лише чверть години, тому я відразу переходжу до суті.

- Ви вважаєте Асиж туристичним чи релігійним місцем?

- Це релігійне місце, - не вагаючись, відповідає Майкл.

- Що, на вашу думку, потрібно зробити, щоб релігійні місця з потоком туристів не втратили свого духу?

- Я думаю, що це нормально, коли в релігійних місцях з’являється певний туристичний аспект.

- Чи відчуваєте ви дух святого Франциска в цьому місці?

- Так. Думаю, люди, які приїжджають сюди, можуть зрозуміти святого Франциска, який слідував за Христом у бідності. Вони зможуть відчути на собі цей досвід, а коли залишать це місце, можливо, будуть більш відкритими до Бога, - він не робить між фразами жодних пауз, ніби відповіді на запитання завчені напам’ять.

- За вашою спиною на столі лежить листівка, на якій написано "за пожертву у п’ять євро можна отримати персональне благословення від святого Франциска"…

- Це лише пожертва на месу.

- Ви просите гроші за молитви тут, в Ассізі? – я намагаюся приховати роздратування в голосі.

- Я не знаю, що вам сказати, - Майкл робить довгу паузу. – Не знаю. Хтось має платити за роботу працівникам, хтось має платити за світло.

- А як же вбогість?

- Ви були сьогодні в церкві й нічого за це не платили. Але ж хтось має платити за утримання церкви!

Я дякую й думаю прощатись, але Майкл наполягає:

- Ні, це було запитання до вас! Хто буде за це платити?!

Ввічливо уникаю відповіді на його запитання.

Крамниці з сувенірами пропонують дорожчі й дешевші статуетки святого, горнятка з його зображеннями

У червні 1209 року святий Франциск накреслив план уставу свого монашого чину і вирішив підпорядкувати спільноту церкві.

"Ходімо до святішого отця, до Папи", - рішуче заявив він своїм братам. Папою тоді був Іннокентій ІІІ, чоловік королівської крові, який глибоко в душі зневажав бідність. Франциск постав перед ним в усій своїй убогості й без жодного страху виклав свій простенький чин, побудований на словах із Євангелія: "Ідіть, проповідуйте, кажучи, що царство небесне близько. Даром прийняли – даром давайте. Не беріть ні золота, ні срібла, ні дрібних грошей у череси ваші. Ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці".

Відчувши Францискову велич, папа Іннокентій ІІІ обмежився лише одним зауваженням. "Діти мої, - звернувся він до братів. – Ваше життя здається мені занадто суворим. Ми не сумніваємось у тому, що ви, з вашою палкою душею, можете витримати його суворість, але боїмося за тих, що прийдуть після вас".

Я заходжу в автобус, щоб їхати на залізничну станцію й вертатись до Рима. У дверях стикаюся з молодим монахом-францисканцем у коричневому габіті, підв’язаному мотузкою, білих кедах і стильних окулярах.