Без надії на довге і здорове життя

Державна служба статистики щойно опублікувала довідку про демографічну ситуацію в Україні у січні–листопаді 2013 року. За їх даними, у 2013 році процес природного скорочення населення України в 2013 році прискорився – різниця між показниками смертності і народжуваності на 1000 осіб зросла до 3,4 (Інфографіка 1).

Проте, напевно, більшість читачів здивує не збільшення цього коефіцієнту в 2013 році, а його стрімке зменшення у 2005-2012 роках. Частково це пояснюється тенденціями народжуваності, але показник смертності теж скоротився: з 16,3 у 2008 році до 14,5 у 2011 році, хоча в 2012-2013 роках він стабілізувався на рівні 14,5.

Лауреат Нобелевської премії з економіки Амартія Сен назвав смертність ключовим критерієм успішності розвитку країни. Рівень смертності є віддзеркаленням здатності суспільства до трансформації наявних економічних ресурсів у найбільш важливий продукт — здоров’я нації. Простий індикатор смертності або інтегрований показник середньої очікуваної тривалості життя, який розраховують на підставі наявних даних зі смертності населення різних вікових груп, часто може сказати більше про рівень та напрями розвитку суспільства, ніж складні макроекономічні показники.

2 червня 2010 року Президент В.Янукович оголосив перший етап реформ в Україні, заявивши, що "серед індикаторів успіху наших реформ – підвищення середньої тривалості життя людей у нашій країні з 68 до 70 років".

Інфографіка №1

Середня тривалість життя в Україні у 2012 році досягла 71,15 років. План перевиконано, реформи були надзвичайно успішними! Але справа у тому, що у 2009 році тривалість життя в Україні, за даними ВООЗ, становила 69,7 років, тобто проголошений у 2010 році Президентом індикатор успіху реформ на той час вже застарів. Це сталося тому, що ані Президенту, ані його радникам реальні показники тривалості життя населення України ніколи не були цікаві. Тому вони не перевірили показники у 2010 році, і не прокоментували зростання тривалості життя у 2011 та 2012 роках.

А тим, кому показник середньої очікуваної тривалості життя все ж цікавий, повідомлю, що в Україні, за даними Державної служби статистики, протягом 1997-2008 років він був досить стабільним і коливався в межах 67,9-68,3 років. Але з 2009 року він стрімко зростав і в 2011 році перевищив рівень 71 року. Найбільш швидко (на 1,7 року) цей показник збільшився у 2009 році, а у 2012 році зростання склало лише 0,13 роки. У 2008-2012 роках середня очікувана тривалість життя чоловіків зросла на 3,5 роки, а жінок – на 1,5 роки. Ця статева відмінність темпів показує, що зростання тривалості життя було зумовлено не медициною, бо чоловіки і жінки мають рівний доступ до медичної допомоги.

Цю думку підтвердило дослідження, опубліковане в Журналі Національної академії медичних наук України. Воно показало, що у 2008-2010 роках серед людей працездатного віку смертність зменшилася на 25%, тоді як серед людей старших 70 років – лише на 1%. Найбільше зменшилася смертність від причин, прямо пов’язаних з алкоголем і з іншими факторами способу життя, такими як вживання тютюну та структура харчування.

Але надзвичайний успіх України у збільшенні тривалості життя в 2009-2011 роках фактично замовчується, його результати не використовуються для визначення подальшої стратегії. У 2011 році стартувала медична реформа, яка почалася з реалізації пілотного проекту щодо реформування системи охорони здоров'я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві. Зараз можна перевірити, які вона дала результати.

За даними Держстату, загальний показник смертності по Україні у січні-листопаді 2011 року складав 14,6 на 1000 осіб, а у відповідний період 2013 року – 14,5. За цей самий період у Вінницькій області смертність зросла з 15,5 до 15,6, а Києві – з 9,6 до 9,8. У Дніпропетровській області смертність зменшилася з 15,7 до 15,5, а у Донецькій області з 16,1 до 15,8. Але у сусідній Луганській області, не охопленій медичною реформою, вона скоротилася на більшу величину: з 16,4 до 15,9. Таким чином, дані щодо смертності не дають жодних підстав вважати медичну реформу успішною.

І це не дивно, бо від початку ця реформа була саме медичною, тобто всі ресурси було спрямовано на процес (медичну допомогу), а не на результат (здоров’я населення). До того ж основні ресурси було витрачено не на покращення роботи лікарів, а на показові ремонти та закупівлі. Ще в 1998 році "батько польських економічних реформ" Лєшек Бальцерович говорив, що у кращому разі існує лише слабка кореляція між витратами на лікувальну медицину і розвитком здоров’я, а тому ресурси, витрачені на послаблення дії факторів ризику, принесуть набагато більші вигоди для здоров’я.

І досвід Європейських країн цілком підтверджує ці висновки. У 1970 році, згідно з даними ВООЗ, середня тривалість життя в Україні була лише на 1 рік менше, ніж у тих країнах Європи, які згодом стали першими 15 членами Євросоюзу (Інфографіка 2). У 2011 році ця різниця зросла до 10 років. У 1980-х роках тривалість життя в Україні була майже такою самою, як в тих країнах Східної Європи, які згодом приєдналися до ЄС. У 2011 році в цих країнах тривалість життя була майже на 5 років більшою, ніж в Україні.

Інфографіка №2

У всіх країнах, які розпочали процес євроінтеграції, тривалість життя стрімко зросла і стала суттєво вищою, ніж у "соціалістичні" часи. В Росії, після довгого періоду скорочення, тривалість життя у 2005-2010 роках, нарешті, почала зростати, проте лише 2010 року показник тривалості життя в Росії перевищив її показник 1971 року, тобто за 40 років покращення не відбулося. За ці ж 40 років у Західній Європі тривалість життя зросла на 10 років. Звертають на себе увагу майже паралельні хвилі на графіках Росії та України, і рівномірне зростання тривалості життя в Європі, бо там уряди мають доводити, що витрачені на систему охорони здоров’я ресурси були використані ефективно і люди в цих країнах дійсно стали жити довше і краще.

Я вже писав в УП у 2010 році: Сьогодні слід інвестувати не в медицину. Там необхідно навести порядок із ефективним використанням ресурсів. Треба інвестувати в охорону здоров'я - здоровий спосіб життя, здорову екологію. А інакше ми свідомо, а деколи не усвідомлюючи будуємо "здравозахоронєніє" для людей і великий прибутковий бізнес для когось.

Чи прислухалася влада до цих порад? 11 грудня 2013 року уряд України вніс у Верховну Раду Проект Закону про затвердження Загальнодержавної програми "Здоров'я - 2020: український вимір". В ньому сказано, що виконання Програми забезпечить збільшення до 2020 року середньої очікуваної тривалості життя до 72 років. Нагадаю, у 2012 році тривалість життя в Україні становила 71,15 роки. Тобто за 8 років вона має зрости менш ніж на рік. Якщо у країнах Східної Європи збережуться середньоєвропейські темпи, то до 2020 року середня тривалість життя там зросте до 78 років. Знов погляньте на графік: у 1986 році українці жили довше, ніж жителі Східної Європи, то чому у 2020 році вони мають жити на 6 років менше?

Якби Україна розпочала процес реальної євроінтеграції, то це майже гарантовано забезпечило б швидке зростання тривалості життя. Але з нинішньою владою, тим, хто живе в Україні, не варто сподіватися на довге і здорове життя.

Микола Поліщук, спеціально для УП. Життя