Україна: Захiд нарешті перемагає

Стаття вiдомого литовського публiциста Андрюса Ужкальнiса на українську тему для щоденної газети "Lietuvos Rytas" (28.01.2014), також на його блозi.

Оригiнал можна прочитати ось тут, а нижче подаємо переклад, який публікуємо з дозволу автора.

Переклад з литовської Нікодема Щигловського.

Хоч яким результатом закiнчаться подiї в Українi, вже тепер усi бачать, що звитяга на нашому боцi. Росiя програла найбiльшу битву вiд того часу, коли червоний прапор з серпом та молотом над Кремлем останнiй раз спустився на Рiздво 1991 року. Або вiдтодi, коли країни Балтiї вступили до НАТО.

Україна ранiше чи пiзнiше буде разом з Заходом. Тепер це вже тiльки питання часу. Коли 600 тисяч квадратних кiлометрiв потрапляє до нашої територiї, це безперечно незворотня перемога.

Звiсно, все те, що ми зараз бачимо в кадрах з Києва, швидко не закiнчиться, позаяк 45-мiльйонна країна, з замаринованим в радянськiй економiцi Сходом, нiколи не буде Естонiєю, де перепис мешканцiв триває пiвдня, виконується трьома спецiалiстами з олiвцями в руках та де людей так небагато, що номери телефонiв чотиризначнi.

Однак ще одна перемога у холодній вiйні очевидна: нашвидкуруч сформований в Києвi уряд "своїх" був у змозi iмiтувати керування країною тільки до моменту, коли зiткнувся із серйознiшим спротивом. Жодного хребта вiн, як виявилося, не має.

Мрiя не може бути побудована на заперечуваннi. Союз із Росiєю не пропонує українцям нiчого, крiм того, що "з росiянами треба буде старатись менше, тому що в європейцiв все дороге та треба тяжко працювати". Жоден народ не є в більшості своїй аж так здеградованим, щоб головною його мрiєю було ледарювання.

Подiбно колись висловлювалися й литовськи виробники: "Нам потрiбен росiйський ринок, адже Захiд вимагає дуже високої якостi". У відповідь їм сказали: досягайте вищої якості, а не шукайте пiдслiпуватих покупцiв, котрим можна втюхати свої незграбнi кривi шпакiвнi, що їх бiльше нiде та нiкому не треба. Коли у 1998 роцi Росiю накрила фiнансова криза та закiнчилися грошi, литовськi виробники так і зробили, про що не жалкують і досi.

Теперiшня влада України не має iдеї, в яку могли б повiрити люди. "Не продамо Україну Заходу" не є ні привабливою iдеєю, нi добрим маркетинговим гаслом.

Велика частина мешканцiв країни насправдi хоче, щоб їх "продали" Заходовi, якщо тiльки Захiд купуватиме. Вони хочуть жити краще та заможнiше, й бiльшiсть людей дуже добре знає, як це зробити: порiвнюєш життя у Бiлорусi та в Литвi – й бачиш, який шлях обирати. Якщо тiльки розуму вистачає. З одного боку Європа, з iншого – тракторний завод та вусатий колгоспник-паяц за кермом країни.

Звiсно, якщо громадянам певної країни не вистачає розуму, то їм уже нiчого не допоможе.

Проте в Українi з цим, здається, все добре.

I немає значення, що українська опозицiя роздрiбнена, непереконлива та недосвiдчена і не всi її лiдери надаються для журнальних обкладинок. Добра iдея працює сама на себе. Тому вимоги до лiдерів також несуттєві. Україна має головну iдею: перестати бути роздовбаною залiзобетонною країною за колючим дротом і долучитись до кращого життя. Коли товар такий привабливий, нiхто не дивиться, як виглядає продавець.

Литва у часи Саюдiсу також не могла похвалитися командою-мрiєю своїх полiтикiв. Пригадайте. Це була яскрава сумiш iдеалiстiв, авантюристiв, шалених активiстiв та цинiчних опортунiстiв, але яка рiзниця. Iдея свободи та кращого життя була така мiцна, що спрацювала.

В Українi тепер буде так само. Важко, але витягнуть.

Про те, що iсторiя повторюється, свiдчить багато факторiв: не тiльки прапори на барикадах та коктейлi Молотова. Росiя плюється тими самими шумовими снарядами, що їх два десятирiччя тому ми чули у свою адресу: проплаченi закордоннi екстремiсти, провокатори, озброєнi бойовики, скрiзь стирчать довгі вуха Пентагону та ЦРУ. Як це мило, ми вже майже забули.

Тепер маємо змогу вiддати борг: ранiше на нашi барикади бiля парламенту сходилися погрітися вночі кореспонденти зi Швецiї та Норвегiї, сьогоднi висланцi „Lietuvos rytas" - Довiдас Панцеровас та Вiдмантас Балкунас - у Києвi, i там вони вже люди з Заходу.

Два десятирiччя тому Кремль захлинався, доводячи, що бойовикiв Саюдiсу та їхніх iнструкторiв утримують на грошi Вашинґтона. Сьогоднi росiйськi ЗМİ пишуть про "балтiйськi слiди на київському Євромайданi". При цьому не тiльки згадують литовських снайперiв, але й детально повiдомляють, що серед закордонних спецiальних служб, котрi займаються розпалюванням ворожнечi в Українi, працюють "спецiалiсти з країн Балтiї, зокрема й Литви, котрi мають чималий досвiд у вишколі представникiв росiйської опозицiї у спецiальних таборах."

Якби я власними очима цього не прочитав, не повiрив би: один в один, пiсеньки з часiв моєї молодостi. "Ескалацiя [в Українi] вiдбувається у тому самому руслi, яке вже пройдене мешканцями країн Балтiї: клятi москалi, голодомор, геноцид, окупацiя, чемодан-вокзал-Росiя i так далi".

Усi iншi заїждженi гасла про те, що Україна це буцiмто навiть не держава, та що "простi люди найбiльше прагнуть жити мирно, поки їх не спровокують есктремiсти"– усе як викапане, з того ж репертуару. З вiком набувається значна перевага: нiщо вже не дивує, все вже бачене.
Iстерiя кремлiвського програшу легко впiзнавана.

Тiльки обставини iншi: Росiї дуже не пощастило, що цього разу, крiм кризи в Українi, де контроль вже втрачено, вони ще мають Олiмпiаду, трiумфу якої вже годi й сподiватись, позаяк у телевiзiйних новинах по всьому свiту кожного дня, поруч iз спортивними повiмленнями з Сочi, буде iнформацiя про те, що українцi шлють Росiю до всiх чортiв.

I саме тому, коли сьогоднi читаємо новини з України, ми бачимо незворотний хід iсторiї. Ще один шматок Iмперiї Зла вiдколовся, й вiн уже в руках наших людей.