Ритуал "Межигір’я"

31
25 лютого 2014

"Слава Україні!", – крикнула група активістів десь за зеленим парканом.

"А звідки вони кричать? Не ясно, звідки звук іде!", – усміхаючись сказав чоловік поруч зі мною.

Масштаби награбованого оцінити не складно. Територія така, що, здавалось, ще трохи і ми би мали свій Петергоф. Вчора до Межигір’я тисячами прибували люди: з собаками, з дітьми, на велосипедах і пішки — цей потік був нескінченним. Але цього разу це не була проста цікавість, мовляв, що ж там за парканом, це був суспільний ритуал, коли важливо на рівні рефлексів відкласти —"януковщина" повторитися не має.

Перше, що кидається в очі – ворота: декоративні елементи з позоти, висота, якби не природний кіч Януковича, розмах царський. Судячи з документів, знайдених в Межигір’ї, все це щастя коштувало десятки тисяч доларів. Коментарі зайві.

Територія самої резиденції величезна, розумієш, що жодні світлини не передають масштабів. Це треба бачити! Запам’яталось, як трійко майданівців з прапорами України у камуфляжі фотографувалися на сходах будинку Януковича і раділи.

Неголені, пропахлі вогнищем, з очима, які бачили смерть, на сходах цього вилизаного пам’ятника антилюдяності та зла, де у вікнах відображаються кручені сходи із елементами золота та мармурові колони всередині. Межигір’я варто було побачити для того, аби зрозуміти, наскільки безмежну владу можемо ми дозволити будь-якому злодію і наскільки зваженим має бути кожне рішення і кожне призначення у Верховній Раді зараз.

А злочинці не те, що не мають права говорити "ми переходимо в опозицію", а мають отримати покарання, йти під трибунал.

Доля Межигір’я не вирішена. Себто до державної власності повернули, але пропозицій щодо того, що можна зробити на цій території чимало. Від лікарні майбутнього до парку.

- Мамо, а це все дядіне?,– запитує маленький хлопчик у мами, стоячи біля великого мармурового стола, де Янукович, очевидно, робив шашлики і "думав про народ".

- Це все дядя накрав і тепер дядя має віддати все назад і більше ніколи не приходити сюди,– усміхається і відповідає мама.

- А ми тут зможемо тепер гуляти?—не вгамувався хлопчик.

- Так і не тільки гуляти, синочку! Це тепер наше.

Ця дитина насправді запитала ключові речі. Тепер з України має піти епоха відстані між чиновниками і звичайними людьми. Ніяких аплодисментів у залах, ніяких доріг для кортежів та захоплених вигуків і усвідомлення того, що влада в цій державі належить тільки народу. А все напівдрогоцінне каміння, сходи, коні, набережні та золоті унітази — це музей корупції і сторінка історії, до якої більше не маємо повернутись.

Побачити Межигір’я — це ритуал. Це те, що поставило крапку в революції, закріпило першу перемогу. І так як євреї реагують на злочини проти їхнього народу, так само українці мають реагувати на злочини проти свого. А цей хлопчик, якому мати розповідає про "дядини гроші" народився вже в новій країні і у нього є всі шанси стати іншим громадянином.

Коли перед твоїми очима всі ці безмежні поля для гольфу, фонтани, доріжки і території і десятки гектарів, то виникає єдине запитання—як ця країна могла так жити? Як ми жили всі ці 4 роки? 100 тисяч, 800 тисяч, мільйон туди, мільйон сюди—документи Межигір’я стануть матеріалом не лише історичної хроніки, а десятків журналістських розслідувань.

А ті, хто так і не побачив, чим він може бути корисним на Майдані приймуть правила нової гри або змушені будуть піти геть. Годі слухати людей, які весь час відсиджуються. Свобода поняття духовне, але вона має бути здобута, відчута, пропущена крізь серце і мозок. Пропущена не кулею, а духом.

Бо в країні, де вона коштувала більше сотні людських життів, сотні поранених, де тільки зараз є справжня Незалежність не може бути більше маленьких януковичів.

Я зовсім не вважаю екскурсію в Межигір’я театром чи цирком, бо я знаю, що люди, які стояли 3 місяці на Майдані заслуговують побачити в очі свою перемогу і водночас побачити зло. В цьому ритуальному танці українського народу ці пекельні чотири роки узурпації розчиняються.

Почався складний період — звільнення засуджених (і не лише на Майдані), лікування і порятунок усіх, хто постраждав, реформи у більшості сфер держави, вже не кажучи про громадський контроль, і зрештою вибори в травні, на які українці мають піти підготовленими.

Все тільки починається. Але все ж, ця країна на очах стає державою. А для Межигір’я знайдуть застосування. Певна.

powered by lun.ua