Змістовний діалог
Тиждень тому громадянська платформа "Нова Країна" організувала зустріч з президентом України, присвячену реформам.
Це фактично перший такий захід за участю президента з моменту його інавгурації. Війна поглинає всі сили й увагу, і на решту не залишається часу.
Тим важливіше було почути від Петра Порошенка думку: війна не спише затримку у реформах, їх треба робити нагально. Додам від себе: адже саме за оновлену країну воюють наші хлопці на Сході, й одного дня вони повернуться і спитають, що ми встигли тут зробити за цей час. Спитають жорстко, бо мають право.
Не хочеться марнувати свій і ваш час на особисті враження від президента. Скажу лише одне. Місяць тому ми з друзями розмірковували, що вже бачили Порошенка-підприємця, Порошенка-міністра закордонних справ і міністра економіки. Але не мали тоді жодної гадки, яким буде Порошенко-президент.
Сьогодні можна із впевненістю сказати, що обриси цієї постаті визначилися. Не буду давати оцінок. Сповнений чеснот і недоліків, як і будь-яка людина, як кожен із нас. Але, скажу чесно, не уявляю собі сьогодні, в тих умовах, де ми опинилися, на цій позиції жодного з інших численних кандидатів в президенти. Здається, народ зробив правильний вибір, хоч я сам був серед противників виборів в один тур.
Але. Для нас настільки незвично, що президент вільно спілкується з аудиторією, приходить вчасно, говорить без шпаргалки, почувається невимушено, вступає в діалог, погоджується чи не погоджується, вибачається за мимовільний вибух, коротше кажучи, виглядає нормальною людиною.
Все це для нас настільки незвично, що одні від того щиро радіють. А мені скоріше соромно, що для нас воно так незвичне.
Але розумію: той народ, яким ми були ще три роки тому, заслуговував на Януковича. Сьогодні ми вибороли право мати нормального президента, отже, ми потроху стаємо нормальною країною.
Важливо не втратити це відчуття нормальності та вимогливість. Але, схоже, не втратимо, бо платимо за це найвищу ціну.
В залі були присутні майже 700 активістів з громадянської платформи "Нова Країна", Реанімаціного пакету реформ та інших відомих ініціатив. Сцена та аудиторія демонстрували взаємну прихильність.
Порошенко виглядав впевнено, досить розслаблено, як серед своїх; часом явно "працював на публіку", часом навпаки, говорив досить жорсткі і неприємні речі. Іноді виглядало пафосно, іноді дуже щиро.
Але важливо інше. Це був діалог. Громадські активісти представили десяток проектів конкретних реформ у різних сферах. Порошенко слухав уважно, не залишаючи жодної пропозиції без коментаря — схвального чи критичного.
І цей діалоговий характер спілкування справив найбільше враження на присутніх. За все попереднє життя ми звикли до нещирих парадних промов згори вниз та до вірнопідданих доповідей знизу вгору. Обережно порадіємо започаткуванню нової традиції.
Тепер про головне.
Реформи будуть. Це питання виживання країни і питання політичного майбутнього президента. Інтереси країни й особисті інтереси співпали, і це добре. У нас немає вибору в такому агресивному середовищі, з таким геополітичним супротивником, з такими Realpolitik-союзниками, які легко поступаються далекою незрозумілою країною заради власних інтересів, часто тактичних.
Якщо ми не будемо сучасними, якщо ми не будемо сильними в кожному аспекті — в економічній політиці, в соціальній політиці, правоохоронній, військовій, освітній, культурній тощо — ми просто не здолаємо ті виклики, які стоять сьогодні перед країною.
Ми так довго зволікали з реформами. Ми змарнували більше 20 років. Відколи перестав існувати Радянський Союз, наша країна несла на собі всі успадковані від нього вади. Це була скоріше УРСР із жовто-блакитним прапором та новим гімном, ніж Україна.
Україна народжується зараз, на наших очах. Пологи важкі, вони почалися 1 грудня, і дай Боже, аби 1 грудня завершилися. Для того нам дали машину часу на ймення "Майдан", яка прискорила в декілька разів всі соціальні процеси. За півроку ми проскочили той шлях, який мали повзти 20 років, але не зупиняємося і рушимо далі.
Лише поставте собі запитання, скільки вашого власного суб’єктивного часу пройшло з 1 грудня, і ви зрозумієте, про що йдеться.
Банально повторювати, що саме за це, за невідворотні і радикальні зміни системи стояли люди на Майдані, а не за зміну облич і прізвищ людей у владі.
Пам’ятаю, як після Помаранчевої революції ми говорили: ось тепер вже зміни невідворотні. Виявилося, ми були занадто оптимістичними. Ми заплатили тоді малу ціну. Жорстоко, але факт.
Нам потрібно реформувати практично всі сфери життя. Економічну політику. Податкову і бюджетну системи. Митницю. Державні закупівлі. Судову систему, прокуратуру та міліцію. Виборче законодавство. Державну службу. Місцеве самоврядування. Систему освіти, соціальний захист та охорону здоров’я. Культурну політику. Збройні сили. Інформаційну політику. І особливо все, що пов’язано з корупцією та рейдерством.
Дуже важливо, що у суспільстві та у владі зростає розуміння: реформи — це не лише закони, тобто інституційні зміни, але й ще дві складові:
1) команди нових держслужбовців, які їх впроваджуватимуть, та
2) система суспільної комунікації для отримання широкої народної підтримки реформ. Всім вже ясно, що зміна правил та інституцій без зміни людей ні до чого не призведе: будуть красти і саботувати так само, як і раніше.
Де ж взяти нових? Я певен, що громадянське суспільство і ділове середовище можуть дати країні вдосталь таких людей. Але вони не повинні йти по одному. Одинака система зламає, розчавить, витисне. Лише згуртованими командами.
Реформи рідко бувають популярними — адже це зміни, а люди завжди підозріло ставляться до змін. Ми маємо трохи іншу ситуацію: у нас люди дуже активно вимагають змін. Але все одно, якщо ми не будемо пояснювати сутність реформ, пояснювати, де причини наших проблем і чому зміни принесуть краще життя, — без цього всі реформи забуксують.
Нам потрібні не лише нові закони і нові люди для їх впровадження, але й ефективна система публічної комунікації реформ.
Нам буде не дуже важко робити реформи: все настільки розвалено, що старе не матиме сил опиратися новому. Диктатура корупції та безвідповідальності довела країну до тієї точки, що ми вже фактично будуємо нове з нуля.
Подивіться на українську армію: за підтримки народу вона відродилася із нічого, на щастя нашої країни та на горе її ворогам.
Повне оновлення державних та соціальних інституцій зробить нас сильними. І це нарешті дасть можливість Україні реально стати суб’єктом міжнародної політики, бо поважають тих, хто не лише розумний, а й сильний.
Отже, як це все буде робитися?
Виглядає так, що у президента є свій власний погляд на кожен аспект реформ. Але водночас свій погляд є також у членів його команди, в уряді та в інших союзницьких політичних силах, у діловому середовищі та у громадянському суспільстві. І ці погляди часом дуже різні.
Поки що незрозуміло, як піде процес узгодження позицій. Схоже, це одне з найцікавіших та найважливіших питань нашого найближчого майбутнього.
В будь-якому разі, президент визнає громадянське суспільство як основний рушій реформ та готовий залучати його до співпраці. Поки що обережно порадіємо. Побачимо.
Адміністрація президента, схоже, стане штабом реформ. Подобається це комусь, наприклад, урядові, чи ні.
Уряд та президент намагаються всіляко демонструвати єдність, але кожному зрозуміло, що там є проблеми. Коаліційні уряди реформ не роблять, бо політикам треба переобиратися.
Державець думає про наступне покоління, а політик — про наступні вибори, сказав хтось із великих британців (приписують Вінстону Черчилу). Реформатор назавжди залишиться з нульовим політичним рейтингом. Тому реформи роблять лише професіонали-технократи, що мають амбіції вищі за політичні — амбіції змінити країну.
Тим більше немає сенсу очікувати реформ від парламенту. І тому дострокові парламентські вибори обов’язково будуть. Без цього баланс еліт не відновити. Логіка проста. Без реформ країна загине. Реформи без парламенту неможливі. Цей парламент реформ проводити не буде. Значить, його час вичерпаний. Натомість постане наступний — і це має бути парламент реформ.
На зустрічі було аж троє з найближчого кола: Борис Ложкін, Юрій Косюк, Дмитро Шимків. Не пам’ятаю, щоб хтось із колишніх президентів хоча б одного разу приїздив у компанії трьох найближчих колег. Але найцікавіше інше.
Всі троє відомі як надзвичайно успішні менеджери, що ніколи не були пов’язані з політикою. Кадровий підхід президента до своєї команди стовідсотково зрозумілий: компетентність, досвід у бізнесі, історія успіху, політична незаангажованість, відсутність зв’язків із кланами. Певен, що ці троє набиратимуть собі людей за тим самим принципом.
Отже, ми побачимо у державному управлінні класичні HR-підходи та інструменти. Часом це буде ефективно, часом ні. В будь-якому випадку, буде цікаво. Всім держслужбовцям доведеться терміново вивчити слово KPI (Key Performance Indicator, ключовий індикатор ефективності — поширений у діловому середовищі термін для позначення об’єктивно вимірюваної особистої результативності працівника).
Багато говорилося про електронне урядування. Президент зазначав, що треба змінити функції державної машини, скоротити їх, зменшити регуляторний тиск. Нарешті деякі міністерства дійсно замінять комп’ютерними програмами, як то рекомендує старе програмістське жартівливе прислів’я. І це добре.
Буде цікаво і складно. Залишайтеся на зв’язку.