"Першостоличний" заповідник імені Леніна

11
2 вересня 2014

Чесно, дістало. За що Харкову така кара? У час, коли країна консолідується навколо проукраїнської ідеї, "першу столицю" – не люблю цей вираз, тому вживаю його в лапках – відверто стримують.

І це при тому, що Харків прагне змін. Протягом останнього часу місто примусово трансформувалось в "город русской славы": біля новорічної ялинки – величезні матрьошки-мутанти; так званий "День міста" проводився в День прапора з купою російських "півців" та символікою, яка згодом стане атрибутом сепаратистів. Ну, а український науковець міг стати "фашистом" – лише тому, що був українцем.

Узагалі, привид ХНР активно літав над містом. Тенденція до певного усамітнення Харкова спостерігалась давно: особливо це було помітно на згаданому "днє города", де військовий парад за помпезністю й кількістю задіяних ресурсів не поступався київським масштабам.

Нині харківці активно допомагають біженцям і воякам АТО, розфарбовують вулиці жовто-блакитними кольорами, продовжують виходити на мітинги та протести. Але є дуже багато пережитків, які залишились від того, старого Харкова, з його задухою, совковістю й провінційністю.

Одним із таких пережитків є пам'ятник Леніну, котрий гордо й непохитно височіє на центральній площі.

Здавалось, це дріб'язкова проблема. Чи зробить погоду знесення пам'ятника якомусь лисому мужику? Чи зникнуть від цього корупція, міліція, яка називає державний прапор "ганчіркою"?

Проте на пам'ятнику "вождю" сходяться шляхи міста, які поведуть його або назад у совкову провінційність, або в нову Україну.

Епопея навколо пам'ятника Леніну розпочалась 22 лютого, коли на центральній площі зібралось кілька тисяч людей, котрі вимагали знесення "лисого".

Тоді пам'ятник майже демонтували. Пізнього вечора вже знайшли кран і болгарку, проте депутат Варченко виступив проти цього, сказавши, що буде офіційна постанова, а падіння Леніна може пошкодити лінію метро. Люди почали вагатися, зрештою, відмовились від цієї ідеї, не приставши навіть на пропозицію Жадана "відпиляти хоча б голову".

Офіційну постанову оприлюднили перед залишками мітингарів і просто роззяв через кілька годин. Стоячи на східцях ОДА, якщо я не помиляюсь, той же Варченко в мегафон заявив, що "рішення обговоренню не підлягає".

Здавалось, що пам'ятнику настане логічний кінець.

Проте за якихось півгодини з боку пам'ятника прибіг схвильований "ультрасівець". "Наших б'ють!" – вигукнув він і помчав назад. Я пішов із кількома чоловіками за ним і наступив на якусь пляшку. "Вони з "Молотовими" прийшли", – сичав хтось поряд, додаючи кілька міцних словечок.

Вони – майбутні харківські "ватники", котрі організувались через соцмережі, та залишки "Оплота". Ці всі персонажі обгородились різним лахміттям, кидались димовими шашками і кричали "ультрасам": "Убирайтесь вон с нашего города!.."

Пам'ятник Леніну не знесли ні тоді, ні через місяць.

У просторі навколо пам'ятника почали розгортатись напружені, а й інколи й жахливі поді – приміром, як горезвісне побиття майданівців з ОДА 1 березня. Згодом ті самі "ватники" вибрали місце біля Леніна своїм штабом – спочатку організувавши там власний "майдан", а потім взагалі займаючись антиукраїнською діяльністю, збираючи допомогу сепаратистам та просто вимахуючи прапорами неіснуючих імперій та держав-агресорів.

Саме тому пам'ятник Леніну такий важливий для міста. Бо він є символом радянського минулого й "більмом на оці" українського майбутнього. Гадаю, що така сама ситуація й в інших містах, де ще залишились такі пам'ятники.

Проте, здається, що Кернес і Ко не хочуть того самого майбутнього, або не розуміють його значення чи просто бояться втратити електоральну підтримку – адже "ватники", на жаль, мають паспорти й будуть голосувати. Пам'ятник Леніну не просто не дозволяють зносити, але й посилено охороняють.

Водночас, значна, якщо не більша частина Харкова не хоче повертатись в минуле.

Про це більш ніж переконливо свідчить надлишок жовто-блакитних кольорів на вулицях, український прапорець у кожній третій машині, небувала активність на День Незалежності та, головне, активна волонтерська робота та підтримка вояків АТО.

На жаль, проукраїнський рух міста лише набирає оберти. Спочатку він виявлявся лише в прапорцях, але нещодавно набув радикальніших форм – один за одним на Харківщині "впали" кілька пам'ятників Леніну. Мабуть, прибічники "вождя" звикли до того, що харківські українці можуть лише кричати "Слава Україні" і влаштовувати ходи – а не братись до активних дій.

Звичайно, керівництво міста прагне відновити пошкоджені пам'ятники, а це лише зайвий раз свідчить про їхнє небажання змінюватись й зберегти все як є.

Дехто вважає, що знесення пам'ятника Леніну на центральній площі розділить харківців на два табори. Насправді, це розділення вже відбулось ще задовго до епопеї навколо "вождя" – а саме, наприкінці листопада 2013 року. І так, як раніше, уже не буде.

Натомість пам'ятник, як і інші атрибути минулого, лише посилюватимуть напруження. Тому його треба або знести, або встановити поряд табличку, де будуть указані жертви комуністичного режиму (не моя ідея).

Звичайно, його демонтування – лише етап створення нового обличчя міста. Але це надзвичайно принциповий етап, який має відбуватись з іншими реформами та люстраціями.

Рано чи пізно, такі пам'ятники позносять у більшості міст – якщо навіть у Маріуполі знесли!

Ну, а Харків? Так і залишиться своєрідним заповідником, де Леніни незворушно стоятимуть на чільних місцях, під ними продовжуватимуть збиратись комуністи та копошитись люди з підозрілою зовнішністю, збираючи допомогу тим, хто вбиває українців на Сході?!..

Арсеній Троян, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua