Ябудудопамагатиусім

16 квітня 2015, 14:20

Трошки більше місяця тому до мене звернулась товаришка з проханням, яке вибило мене з колії – прочитати лекцію про волонтерство дітям 1-Б класу спеціалізованої київської школи №92. Сама ідея проведення подібної лекції мене не лякала – досвід вже був, але ж 1-ий клас!

Що тим дітям розповідати? Як пояснити їм найважливіше і вкласти це у їх голови якщо не назавжди, то хоча б надовго?

Одразу було зрозуміло, що іти одній – це пропаща ідея. Дітям потрібен приклад з двох, а ще краще з трьох волонтерів, при чому різних напрямків. На щастя, ідею лекції для школярів підтримали мої подруги та колеги-волонтери Валерія Татарчук – голова БФ "Твоя Опора", а також Олена Коломійчук з БФ "Кожен Може" та "Волонтерської Сотні".

Заслуги дівчат можна перечисляти безкінечно, але я скажу одне: "Я пишаюсь тим, що знаю їх, дружу з ними і тим, що такі люди живуть у нас країні". Про кожну з них, можна написати не те що статтю – книжку.

У визначений день, з самого ранку в обнімку з кавою, пакетом цукерок і наклейок для дітей я стояла під школою і чекала початку лекції. Ми всі разом підійшли до кабінету, у якому на нас вже чекала малеча. Я необачно відкрила двері і зазирнула у кабінет. Всі діти встали як по команді.

Стало ніяково. Діти продовжували стояти. Я згадала, що без команди вчителя ніхто не сідає, а оскільки вчителя поряд не було – тихенько їм прошепотіла: "Сідайте-сідайте будь ласка. Ми ще не заходимо". Діти сіли. Двері закрилися. І ось через кілька хвилин прийшла вчителька і завела нас у кабінет. Діти встали вдруге. По шкірі пішли мурашки. Я зняла куртку, склала в куток, встала перед дошкою і почала свою розповідь:

"Дорогі діти, сьогодні до вас прийшли три дівчини з іменами на букву "Л". Сподіваюсь, Вам буде легко нас всіх запам’ятати – Леся, Лєна і Лєра. Я знаю, що Ваш наступний урок – англійська мова (діти закивали головами). Давайте спробуємо здивувати Вашого вчителя новими знаннями – сьогодні, окрім всього іншого про що ми з дівчатами будемо Вам розповідати, ми з Вами вивчимо два нових англійських слова "VOLUNTEER" і "CHARITY". Спробуйте повторити за мною – ЧЕРІТІ", - діти дружно і хором сказали "ЧЕРІТІ". "А тепер "Волотіар"", - діти вторили мені.

В цей момент я зрозуміла, що тримаю з ними контакт і відразу видихнула. Далі я розповідала дітям про відмінність між "Charity" (благодійністю) і "Volunteering" (Волонтерством). Листки з написаними маркером англійськими словами я прикріпила на дошку, щоб малеча могли переписати нові англійські слова і, можливо, навіть запам’ятати їх.

На мої запитання кому діти допомагають щодня відповіді були дуже різні – від батьків і бабусь, дідусів до: "Я допомагаю равликам", "А я морській свинці".

Переходячи до основної теми я вирішила не розповідати їм про те, чим саме займається ГО "Логістичний Штаб", про те, як під час революції наша гаряча лінія розселила більше 20.000 майданівців, про те як наша лінія "Трансфер Євромайдан" возила безкоштовно людей та грузи по всій Україні практично півроку, про те, як минулої весни ми вивезли більше 1000 кримчан з речами, про нашу гарячу лінію "Допоможи Євромайдану", про весняні безпорядки на Сході і як в середині березня ми відправили першу партію бронежилетів у Донецьк тоді ще нікому невідомому Семену Семенченко.

Я сама мама і, не дивлячись на те, що моєму синові неповні 4 роки, і він навряд чи зрозуміє зараз що таке війна або революція – я дуже оберігаю його спокій від подібної інформації. У нас вдома немає телевізора. Ми не дивимось голосно новини, стараємось з чоловіком не обговорювати при синові ситуацію в країні.

Я вірю в те, що слова, які несуть негативний контекст можуть завдати шкоди дитині навіть якщо вона їх не розуміє. Я не знала чи маю хоч якесь моральне право порушувати спокій дітей і питати у них як вони ставляться до війни або розповідати їм про неї, тому почала здалека: "Можливо Ви знаєте, діти, що наш попередній президент виявився не дуже хорошою людиною. Так от, минулого року, коли він втік, в його величезному маєтку залишилося без їжі і нагляду дуже велика кількість тварин. Більше 2000 ссавців, а загалом – разом зі всіма птахами та рибами – це 50.000 різноманітних тварин".

Тут: "Ого!" сказала навіть вчителька.

Далі я розповідала дітям про те, як ми на перших парах допомагали "зоопарку Межигір’я", доки там не зробили платний вхід, про те, як 17 травня минулого року провели наймасштабніший міжнародний волонтерський музичний проект – День Вуличної Музики, про те, що він обов’язково знову відбудеться цього року 16 травня у багатьох містах України і у Києві також, запрошувала всіх завітати.

Найголовніше, що мені хотілось пояснити дітям – в чому принципова різниця між благодійністю та волонтерством, а також те, що волонтером може бути будь-хто незалежно від віку, адже якщо один раз сходити за хлібом старенькій бабусі, що живе в по сусідству – це буде благодійність, а якщо ходити за хлібом для тієї ж таки бабусі хоча б один раз на тиждень – це вже волонтерство.

На посту оратора мене змінила голова БФ "Твоя Опора" Лєра Татарчук. Їй було непросто, бо говорити довелось про дітей, про таких же дітей, як і ті, що сиділи перед нею. Про те, що іноді буває так, що у діток немає одного з батьків, а іноді буває так, що і взагалі нікого немає з рідних, про те як їм потрібна наша підтримка.

Добирати слова Лєрі було важко, бо просто перед нею могла сидіти дитина з такої ж неповної родини, про які вона розповідала, але вона справилась. Діти чудово відповідали на запитання і підтримували її. Разом з Лєрою дітки дійшли висновку, що переберуть свої іграшки і ті з них, якими вже не бавляться – передадуть іншим діткам.

Десь саме у цей момент з колії нас всіх трохи вибила одна дівчинка, яка голосно розказала, що вчора вони з мамою відправили переказ дівчинці, яку побачили по телевізору, бо у дівчинки рак…

Практично неможливо говорити про волонтерство і не піднімати важкі питання, але це повною мірою вдалось Волонтеру з великої літери "В" Лєні Коломійчук, яка розповідала дітям про те, чим займається Волонтерська Сотня, про те, як допомагають пораненим воякам та переселенцям, про збори та розподіл ліків та про те, що волонтери це ті люди, які точно знають куди що треба і як це туди доставити.

Завершити нашу сорокахвилинну лекцію дуже хотілось позитивно, тому, як потім жартома про мене написала у своїй соцмережі Лєра Татарчук, я "використала заборонений прийом" – цукерки і наклейки. Подібні маленькі нагороди завжди дають максимальний результат – знаю це по собі (пам’ятаю з дитинства).

Першокласники піднімали руки всі без винятку, подекуди вскакуючи з місць і вибігаючи в проходи між рядами, часто дублюючи одне одного діти відповідали на два прості запитання: "Які вони, волонтери?", а також "Чим можна допомагати?".

Найголовніше, що особисто мені хотілось вкласти у ці маленькі голови було те, що "Допомагати треба усім! Особливо слабшим і тим, хто в нужді, але почніть з простого – допомагайте батькам, своїм дідусям та бабусям. Волонтерство починається з добрих справ. Викиньте Ваше сміття у смітник – і це вже буде добра справа. Якщо хтось, навіть хай це буде дорослий дядько, викинув сміття на землю – доженіть його і зробіть зауваження. Ви навіть не можете уявити, діти, яке враження це на нього справить!".

Я чесно спитала перед уроком у вчителя чи можна дітям видати цукерки – мені дозволили, тому за правильні, та що там за правильні, за ВСІ відповіді абсолютно всі діти отримали від мене наклейки та цукерки.

Останні 10 хвилин уроку і всю перерву, доки не продзвенів другий дзвінок, діти читали нам вірші, деякі (на лекції було кілька діток старших класів) навіть розповідали свої власні вірші та співали пісень. До сліз і мурашок мене довів хлопчик, який прочитав один з моїх улюблених віршів Франка "Не пора".

Не пора

Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара,
Нам пора для України жить.
Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира, –
Для України наша любов.
Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Хай пропаде негоди проклята мара!
Під Украйни єднаймось прапор!
Бо пора ця велика єсть:
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь
Рідний краю, здобути тобі!

Перед тим, як попрощатися з дітьми всім трьом лекторам школярі вручили чудові букети з тюльпанів, ми зробили групове фото і вже виходячи з класу я попросила учнів (чесно кажучи сильно не сподіваючись, що отримаю будь-яку віддачу) написати коротенькі твори з 3-4 речень на тему, "Якби я був волонтером…?".

Мені важко описати свій подив, коли кілька днів тому Вєра Єльчиц (організатор лекції) разом з фотографіями прислала мені скан-копії всіх цих щирих дитячих каракулів, які я розбирала годину, читала, складала докупи і над якими я щиро плакала.

Як я і обіцяла діткам – публікую добірку найкращих творів школярів 1-Б класу, спеціалізованої школи №92 у м. Києві.