Через Его до європейської культурної політики

48
28 квітня 2015

Якою повинна бути культурна політика України під час війни?

Незважаючи на величезну кількість дискусій між представниками Міністерства культури, комітету Верховної Ради з питань культури й духовності, митцями та виникаючими українськими креативними індустріями, – згоди із цього питання немає.

У результаті Мінкульт беззмінно продовжує керуватись старим розумінням механізмів культурної політики, де держава "вказує", а суспільство "споживає". 

Система культурної політики в Україні перейшла нам у спадщину від Радянського Союзу, де культура була важливим ресурсом забезпечення пропаганди та ідеологічного виховання. Через це культура завжди отримувала значні кошти з державного бюджету. 

За часів незалежності України кошти, що виділялись на культуру були мізерними. А тепер, через війну, навіть ці суми суттєво зменшились. Реагуючи на це, творчі спілки та колективи, школи естетичного виховання почали особливо активно обурюватись такою політикою, адже коштів стало не вистачати навіть на оплату приміщень. 

Проте проблема – зовсім не в культурній політиці, чи її відсутності. 

Корені – у застарілості розуміння завдань та функцій культурної політики держави загалом. 

Держава обов'язково повинна фінансувати заклади культури – музеї, театри, творчі спілки, колективи тощо. Такої думки дотримується більшість представників культури України. І, на жаль, мало хто з них, напевно, думав про те, звідки держава візьме такі гроші. Та ще менше людей розуміє, що в сучасному світі великі бюджетні видатки "на культуру" існують лише в країнах з авторитарними режимами. 

Демократичні країни переважно фокусуються на створенні умов для розвитку культури й мистецтв у державі – а не на диктуванні кількості "патріотичних" концертів та інших бюрократичних та антикультурних "шедеврів". Адже культуру вимірювати кількісно не можливо. 

Оскільки Україна є демократичною державою, то саме її народ повинен стати рушієм зміни культурної політики держави. 

Постають ряд гострих питань: як зробити, щоб культурне життя в Україні розвивалося? Як зробити, щоб митці не були зорієнтовані виключно на "виживання", а стали справжнім ядром креативного класу нової економіки з гідною зарплатою, можливостями реалізації та розвитку? 

Одна з відповідей – культурна спільнота має запропонувати свої варіанти змін державі. 

Якщо держава не спроможна утримувати "культуру", тоді завдання чиновників – забезпечити стимулюючі умови для діяльності митців. На законодавчому рівні необхідні ряд нововведень – часткова децентралізація культурних закладів, запровадження податкових пільг для діячів мистецтв, внесення змін до закону про меценатство, надання бюджетним установам право комерційної діяльності тощо. Також слід зосередитись на вихованні в бізнесу соціальної відповідальності та підвищенні престижу спонсорства існуючих культурних ініціатив, що адмініструються державною. 

Тут постає нова проблема – хто повинен розробити принаймні проекти таких ініціатив? 

На щастя, за останній рік українці змінилися, у них сформувалися зовсім інші культурні потреби.

І поява таких ініціатив "знизу", як Культура-2025, Конгрес Діячів Культури, Асамблея активістів культури, активізація діяльності вже в Києві після переїзду фонду "Ізоляція" з Донецька, такі проекти, як радіо "Аристократи", музичне агентство "Ухо" та інші – говорять про те, що суспільство усвідомлює свою відповідальність за зміни в культурній царині.

Специфіка подібних ініціатив творчих людей завжди характеризується надмірною емоційністю та бажанням охопити неосяжне, та як правило, за декількома винятками, відсутністю щонайменших ознак менеджменту. Як наслідок, хронічні інтриги й сварки серед представників творчих професій "грають проти" змін у культурній сфері.

У країні не вистачає кваліфікованих експертів у культурному менеджменті, політиці – не лише критиків усього навкруги, а й тих, хто здатен розуміти проблему та генерувати ідеї, як проблему можна вирішити, а також має бажання вчитися, володіють вмінням досягати компромісу та здатні об'єднуватися з іншими.

На жаль, численні "его" вітчизняної культурної сфери рідко здатні зрозуміти, що об'єднаними – ми стаємо сильнішими, і наш голос звучить більш лунко.

Проблему частково могло б вирішити те, що досить ефективно працює в Європі та, наприклад, Канаді – самоврядування та реформи на рівні громад. Для цього потрібна воля як згори – певного розпорядження про децентралізацію культурної царини, так і активна та ефективна діяльність громад на рівні міст.

Канада, через низку проблем, пов'язаних із різноманіттям культур у різних куточках країни, запровадила децентралізовану систему управління культурною політикою – і це стало поштовхом на розвиток "креативних міст" у Канаді. Саме муніципальна влада грає зростаючу роль у розвитку мистецтв, культури та культурної спадщини.

До речі, в Україні є чудовий приклад культурної політики, що формується на рівні міста та громади. Прогресивний у цьому плані Львів уже декілька років пожинає плоди свої вдалої політики щодо брендингу міста.

Україна досі не приєдналась до програми під назвою "Креативна Європа", незважаючи на готовність ЄС співпрацювати з нами та надавати гранти українським митцям для реалізації творчих ініціатив. Проект міг би допомогти Україні пристосуватись до нового розуміння культурної політики "знизу", за активної участі суспільства.

Команда попереднього міністра культури Євгена Ніщука розпочала процес підготовки приєднання України до програми, але команда міністра Кириленко поки гальмує підписання подібної угоди.

Небажання чиновників продовжувати хороші початки попереднього керівництва – є вічною проблемою, що грає проти України.

У результаті сьогодні ми бачимо, що нашій державі катастрофічно не вистачає волі до змін та конструктивних пропозицій та злагодженої роботи суспільства та влади, незважаючи на політичну приналежність та інші фактори.

Шановні діячі культури та мистецтв України!

На терези покладена доля нашої з вами країни. Тотальна й неконструктивна критика всього та всіх нам не допоможе. Потрібні ваша експертиза, ваш час, сили та знання. Не варто чекати, що хтось згори прийде й усе зробить для розвитку української культури – адже ніхто, окрім вас самих, не зможе виробити нові рішення, ініціативи в культурній політиці.

Пане міністре В'ячеславе Кириленко!

Будьте відкритими до співпраці з новими ініціативами в сфері культури та мистецтв, ініціюйте справжній діалог між представниками мистецтв. Адже нам не варто забувати про те, що в Угоді про Асоціацію з ЄС є положення, присвячені культурі, які Україна зобов'язалася виконати. Українській культурі конче необхідна фінансова підтримка, і необхідність підписання угоди про участь України в програмі "Креативна Європа" поза сумніву.

У влади та суспільства немає іншого виходу, окрім як почати працювати в напрямку розвитку культур та мистецтв в Україні. Але для цього треба менше критикувати, а більше конструктивно діяти обом сторонам.

Адже ми маємо єдину мету – Україну.

Єлизавета Ясько, незалежний експерт з культурної політики, засновник інформаційного ресурсу про українську музику Kyiv Music Labs, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua