Чи має право Саакашвілі виступати на культурних форумах та робити зауваження Мінкульту?

В 2002 наш музей отримав грант від фонду "Відродження" на проведення міжнародної конференції літературно-меморіальних музеїв. Серед запрошених були музеї України, Прибалтики, Росії, Угорщини, Польщі. Також було бажання запросити декілька музеїв Грузії. Але це виявилось неможливим: телефони не відповідали, листи залишались без відповіді, здавалось, що ці музеї взагалі не існують.

Трохи пізніше я була в одному з цих музеїв. Його неймовірне розташування, сам музей однієї з головних постатей грузинської літератури залишив приємні спогади. Але потрапили ми туди тільки після того, як мешканці села покликали співробітника, який відчинив для нас музей, показав нам його, потім знову зачинив і пішов. Здавалось, що це був єдиний співробітник музею.

Фото: http://prostir.museum/

Цього року в Грузії я менш за все мріяла про прогулянки спекотними містами та музеями. Море, гори, спілкування з близькими та ріднею було моєю програмою максимум. Але наша подорож була автомобільною. Ми проїхали Аджарію, Гурію, Мінгрелію, зупинились у Сванетії, потім був Тбілісі, Пшав-Хевсуретія, Кахетія та знову Тбілісі.

За винятком Тбілісі та Батумі, ми проїжджали маленькими районними центрами, селами. Перше, що мене вразило, були навіть не дороги, а вони дійсно стали набагато кращими.

Бо я пам’ятаю деякі з цих доріг ще на початку 2000-х, коли всю дорогу до родичів у Кахетію я тримала свою маленьку дитину на руках і весь час молилась, бо розуміла, що більш мені на цій дорозі нема на кого сподіватися. Ні, зараз у своїй більшості це по-справжньому сучасні дороги, автобани.

ВІДЕО ДНЯ

А вразило мене те, що всі дорожні покажчики, а вони є скрізь, мають однаковий формат та інформацію грузинською та англійською мовами про той чи інший музей, який знаходиться поруч.

Туристично-інформаційний центр, Тбілісі

Повторюю, це стосується не Тбілісі чи його околиць, це можна сказати про всі маршрути країни. Музеї включені в дорожні мапи країни! Мала можливість декілька разів переконатись, що ці музеї не порожні, бо іноземців у Грузії, сказати, що багато, це нічого не сказати. Вони скрізь! Не встигаєш відчути себе героєм, подолавши заради якогось височенного водоспаду гори Ушпи неймовірну висоту, як поруч з собою чуєш іврит, французьку, турецьку мови.

Друге, на чому я хотіла б зупинитись, пов’язано з музеями. Навіть не з музеями, бо, повторююсь, відвідування музеїв не було моєю відпускною програмою. Але все ж таки, я не змогла пройти повз деякі з них. Відпочиваючи 3 дні в горах Сванетії, вирішили спуститися до районного центру Местія.

За часів Саакашвілі тут була серйозна реконструкція. Було багато нарікань стосовно ії підходу. Може, вони мають сенс, бо старий центр зараз виглядає трохи солодкувато, як на мене. А взагалі зараз тут багато хостелів, готелів, кав’ярень, крамниць. Але кульмінацією цієї реконструкції стали два об’єкти: канатна дорога та музей.

Фото: http://prostir.museum/

Розумієте, музей став головною перлиною простору, його неможливо не побачити! Може, пам’ятаєте, у 2013 році з лекцією за програмою "Динамічного музею" виступав генеральний директор Національного музею Грузії Давід Лоркіпанідзе. Він тоді розповідав про реформування музейної галузі під час загальних реформ країни. І ці реформи відбулися завдяки інвестиціям, розвитку туризму.

Національні наративи стали частиною культурного піару.

Піар країни відбувається через історію, культуру. Тому у цій програмі особливе місце було віддано музеям. Тоді пан Давід розповідав, ілюструючи прикладами, як воно відбувається в уже існуючих музеях та програмах та анонсував новий музей в Местії, який мав відкритися. Хочу, щоб колеги зрозуміли, що мова йде не про музей якогось великого міста. Местія - це зовсім невелике селище, 2,5 тис.мешканців.

Але там побудований аеропорт, і теоретично можливо вдень поплавати у морі поблизу Батумі, а через півгодини опинитися на лижній трасі Местія. Потім логічно відразу зайти до музею, бо там є камера схову, відпочити в спеціальній зоні, де вам нададуть всю необхідну інформацію (у всіх містах є інформаційно-туристичні центри), пригостять кавою; там можна подивитися сувеніри.

До речі, музеї, в яких я була, мали декілька місць, де можна було придбати сувеніри. Мені сподобалось, що музеї роблять "репліки" своїх головних експонатів. Дуже хотіла придбати каблучку-репліку з виставки "Колхідське золото". Ви б ії бачили!! (Не каблучку-виставку, але й каблучка запала в душу, та ціна була справжня.) Не втрималась, придбала в Художньому музеї Тбілісі полотняну сумку з дотепною цитатою з "Майстера та Маргарити"; там ще й подушки були "булгаківські". Було приємно та соромно водночас, наш музей таких сувенірів не має.

Повертаючись до самого музею, скажу, що це був мій професійний шок, я не переставала шморгати носом та витирати очі. Це – найвищий світовий рівень. Експозиція неймовірно точно та пронизливо побудована. Нічого зайвого, ніякого перевантаження матеріалом, експлікаціями, підтекстовками.

Фото: http://prostir.museum/

Справжня драматургія простору, коли, наприклад, вікна виконують не стільки функції освітлення, а вітрин, в яких ти бачиш продовження експозиційного ряду: гори, вежі, церкви, будинки, і тоді все це виходить за межі суто музейних радощів, та стає однією історією: завдяки гірському рельєфу Сванетія завжди була національним сховищем своїх скарбів від загарбників.

Колекція музею ікони, зброя, археологія, одяг та прикраси дійсно справжні скарби. Після огляду експозиції є можливість піднятись на самий верх, до оглядового майданчика; до речі, музеїв Грузії мають не тільки затишні подвір'я, але й саме такі оглядові місця. Багато ще чого можна було б розповідати, але бажаю всім переконатися на власному досвіді.

Наприкінці лише додам – зараз з'являється тенденція з іронією ставитись до пана Саакашвілі, піддавати сумніву його досягнення.

Давайте все ж таки не поспішати, зробімо самі хоч щось подібного рівня.

Людмила Губіанурі – директорка Літературно-меморіального музею М. Булгакова в Києві

Текст був уперше опублікований на сайті prostir.museum.

Реклама:

Головне сьогодні