"Успокойтє рєбьонка" від авторів "понарожалі і прут с коляскамі"

155
5 жовтня 2015

Черговий фейсбучний холівар на тему "літаки і діти", який вкотре показав нетерпимість нашого суспільства до маленьких дітей та їхніх мам з одного боку, та проблиски адекватності – з іншого, викликав нестерпне бажання  написати колонку.

Я спробую бути стриманою.

Я, мама двох хлопців з невеликою різницею у віці, відчула на собі всі типові складнощі материнства у нас і переваги материнства у США, де ми жили більше року.

Просто наведу приклади ситуацій з дітьми в період між їх 1,5-5 років та реакції на них в різних країнах.

Остальноє додумайтє самі (с)

1) Діти у візку і батьки з візком, повним дітей в магазині/шопінгмолі/транспорті - а в нашому випадку це був ще і double stroller - подвійний широкий візок.

У них: на вході в супермаркет "Oh, your boys are awesome!" (О, у вас такі чудові хлопчики), на вході в автобус чи до вагону метро "Let me help you with your stroller" (Давайте допоможу з візочком).

У нас: таке типове "ну куда с коляской, здесь же люди ходят!". Є навіть такий мем і хештег #понарожалі_і_прут. Я особисто все це чула на свою адресу в центрі Києва.

2) Діти в ресторані.

У них: діти вилізли з ногами на диванчик і за кілька секунд розмазали кетчуп з пляшки (пізнання гравітації за допомогою густих кольорових рідин на гладкій вертикальній поверхні), поки ми з чоловіком озирались і ділились враженнями про нове середовище.

Коли ми це побачили і почали вибачатись перед офіціанткою, вона своєю відповіддю вразила мене до круглих очей і jaw-dropping.

Вона сміючись сказала "О, що ви! Ви не мусите перейматись і вибачатись, це ж діти! Це їхня робота!".

Дослівно.

І додала "ні-ні, не прибирайте, я все зроблю!"

Це був наш перший вихід на обід і це був розрив усіх шаблонів.

Крім того, в ресторанах часто бувають черги на вільні столики, і клієнтів з дітьми адміністратор завжди заводить без черги.

У нас: персонал ніби-то дружньої до дітей "Оливи" дивився на нас, як зазвичай дивляться на привокзальних циган, коли під час обіду наш півторарічний хлопчик взяв сіль і робив "стежки" між столами (дослідження сипучих матеріалів).

3) Діти в торгових центрах (діти оужас бігають).

У них: Максимум посміхнуться і скажуть "Sweety, be careful!" (Сонечко, будь обережним), і то в разі зіткнення.

У нас: "Зупиніть свою дитину! Нехай не бігають! Вони щось розіб'ють!".

(На це я зазвичай відповідаю "зараз, хвилинку, я прив'яжу їх до батареї, щоб не заважали, де у вас тут батарея?")

4) Діти в аеропортах.

У них: коли у Вашингтоні ми за звичкою стали в загальну чергу на security check, охорона мало не за руку перевела нас у віп-чергу.

У нас (точніше, в Шерємєтьєво перед рейсом Москва-Київ, але, як не сумно, таргани в головах ті ж самі): я просила персонал аеропорту пропустити нас на посадку першими, тому що діти і джет-лег – це пекло.

Персонал проігнорував, в результаті черга закономірно сичала і шипіла нам вслід, коли я голосно сказала "вибачте, ми мусимо пройти першими, мені шкода, але ви самі бачите, що дітям погано".

5) Діти в літаку.

У них: під час довгого перельоту через океан поруч з нами американка похилого віку півдороги спілкувалась з моїми дітьми щоразу, коли вони починали хникати чи вередувати.

Не знаю, може вона просто любить дітей, а може так було простіше уникнути плачу, коли вона бачила, що я втомилась і не справляюсь.

Коли десь в салоні починала плакати дитина, ніхто з оточуючих не виказував невдоволення чи тим більше не починав виховувати батьків чи наїжджати на них в дусі "успокойтє рєбьонка".

Стюардеси в таких випадках підходили до батьків і пропонували допомогу.

У нас: ..чи треба продовжувати?

Одна моя подруга, до речі переконана чайлдфрі, в розмовах про аеропорти завжди каже "я з радістю пропускаю цих мам з дітьми вперед чи міняюсь місцями і пересідаю, бо так УСІМ буде краще, в першу чергу мені особисто, я не чутиму біля себе крик і сварки через цей крик".

Перед написанням я думала, що захочу вимкнути опцію коментування, знаючи, скільки жовчі буде в цих коментах.

Але, по-перше, не обмежуватиму свободу висловлювань, по-друге, впевнена, буде стільки ж прикладів, подібних моїм, тому що люди подорожують і бачать, як буває _нормально_.

Хоча ні, звернусь, тепер нехай і нестримано, до окремої категорії -фобів (є певна різниця між притомними чайлдфрі і напівпритомними дітофобами)

Ви, що не вважаєте дітей частиною суспільства, яка так само має пересуватись містом, країною, світом, як і дорослі – а навпаки такими, що чомусь мають бути зручними для вас, не заважати своїм шумом ітеде ітепе вот ето вот всьо вот ето (с)

Ви, які не здатні не лише витримати дитячий плач поруч, а і поважати оточуючих, про що свідчать ваші кислі міни в кафе, потоки негативу у вигляді "успокойтє рєбьонка, вижемать!", дітофобські пости на сторінках, сповнених фоточєк з Європи(!) тощо.

Ви, з риторикою, такою подібною до гомо- та ксенофобської.

Відчуваєте, як вам далеко до нормального, зрілого співіснування на зразок розвинених країн?

powered by lun.ua