Яйця динозавра. Смак книжок Олеся Ульяненка

2012
19 травня 2016

На цьогорічному "Книжковому Арсеналі" видавництво "Люта справа" презентувало книжку в яскравій палітурці з дивною назвою – "Яйця динозавра". Це – збірка оповідань нині покійного, але тим не менш легендарного українського письменника – Олеся Ульяненка.

Незважаючи на те, що автора з нами вже немає, його творчість активно перевидається. 2013 року у видавництві "Фоліо" перевидали романи "Сталінка" та "Дофін сатани". Друзі та однодумці письменника не зупиняються на досягнутому – і не так давно зібрали в окрему книжку його численні інтерв’ю, а цьогоріч – роман "Там, де південь" перекладено чеською мовою.

Персонажі Ульяненка – недобитки вісімдесятих і дев’яностих, завзяті тунеядці, котрі ходять з авоськами вздовж синього-синього моря, і дивуєшся часом, яке те море красиве і як їм досі вдалося вижити, з таким-от modus vivendi.

Ті люди марширують до тебе зі сторінок зомбі-парадом, корчать кривляки юродивих і варті достойного місця в будь-якій кунсткамері. Варті навіть того, аби опинитися у Jackass.

Ці люди – трансвестити (із суворої епохи перебудови, до речі) в затертих шкіряних куртках і рожевих колготах, які сплять у калюжах, яких заарештовує міліція, які збирають гроші на операцію зі зміни статі, які мріють про південь і море та щодня отримують тільки чергового "ляща" від ревнивого коханця, що забере все до копійки. Забере ще не пропите – відкладене на операцію.

 Письменника Олеся Ульяненка не стало 2010 року

Ці люди – жорстокі старлеї з перекошеним ротом, від яких обов’язково стаєш скаліченим дитям війни. Ці люди – балакучі акордеоністи, які вічно цмулять "Біломор" і не випускають його з рота навіть після самої смерті.

Люди цієї книжки – люди з яйцями динозаврів. Вони стоять у підземному переході з велетенським поліетиленовим кульком, повним рублів, і горланять: "Я вас, суки, порву!"

Ці люди тримають підпільні клуби для кікбоксерів, де тренуються на бомжах. Ці люди набиті у тюремні камери малих містечок щільно, ніби "діжки – астраханськими іржавими оселедцями".

Стоїчний герой Ульяненка мандрує найдальшими закутками, вкидаючи у нутра армійську тушонку, вливаючи декалітри спирту із сіро-брудних, алюмінієвих фляг. У розпал андропівської каральної психіатрії та сонного, застійного дрьому – йому не сидиться на місці, він пускається берегів – бомжувати і дихати глибше.

Його локації – мертві полустанки, на яких тільки пронизливий вітер цілини, тільки прозоро-ясна, як вода у річках Лєна та Обь, неминучість смерті.

Його історії – ніби важкі сливи на обличчях хронічних алкоголіків, які у цих історіях постійно трапляються. Ці історії – подих минулого зі стійким амбре "трьох топорів" і шкарпетної картопле-цибулі у вузьких коридорах плацкартних вагонів.

 

Так вже не пишуть, а ті люди – померли, розклалися на атоми у вихряві наркотичного драйву. Ну, або виправилися: просоталися крізь жорна життя і стали нормальними власниками свого бізнесу, які паркують джипи на газоні й підрізають вас на дорозі, перелаштовуючись із другої у четверту смугу.

Яка на смак книжка "Яйця динозавра"? Вона ніби водка "Графська" зі старокиївського генделя "Морозівський". За останні роки життя Ульяненка – її там продавали менше, ніж за десять гривень: з ароматами наждачки, розігрітого сонцем асфальту і коричневого, господарського мила.

Чи варта уваги збірка "Яйця динозавра"? Безперечно: в Україні не так багато мертвих легендарних письменників, аби нею нехтувати.

powered by lun.ua