Ода горизонтальності, або Громадська платформа “Лебедине Озеро” в Херсоні

Що можна вважати критерієм зрілості культури? Кількісні показники – число заходів, випущених книжок / фільмів / виставок?

Чи показники якісні? І, в такому разі, як їх виміряти? Або, може, таким критерієм є міжнародне визнання?Сперечатися насправді можна нескінченно.

Не вдаючись у подібні теоретизування, громадська платформа "Лебедине Озеро", що розгорнулася в місті Херсон наприкінці вересня 2016 року за ініціативою київського колективу ПИЛОРАМА, продемонструвала можливу відповідь на ці запитання.

З 13 по 17 вересня в Херсоні відбулася інтервенція в публічний простір, що мала на меті відвоювати бодай його частину для містян. "Диво самоорганізації", що отримало назву громадська платформа "Лебедине Озеро", сталося в рамках першого етапу урбаністичного форуму Херсон.Перспективи, основну частину якого запланували на жовтень.

Дана Косміна й херсонські активісти в процесі побудови платформи"Лебедине озеро"

За часи незалежності в південному місті, яке втратило значну частину конститутивної промисловості, багато що змінилося : "Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та...". Це стосується і херсонських водних ресурсів. Перейшовши у спадок незалежній Україні, міський благоустрій 1980-х років почав втрачати свою цілісну композицію.

Неймовірно дороге утримання і колосальні бюджети на капітальні ремонти результували у вимушеному закритті одного з культових місць Херсона – "Лебединого озера".

Історично фонтан "Озеро" проектувався відповідно до радянських технологій, однак через неякісну гідроізоляцію вода просочилася крізь чашу та підтопила фундаменти сусіднього кіноконцертного залу "Ювілейний" та Катериненського собору. Тому водойма вимушено перестала функціонувати як популярне місце відпочинку містян з 2002 року.

Тим не менше, жителі досі мрійливо продовжують гуртуватись навколо "Лебединки". Прогулюючись парком навколо озера можливо (щоправда, заплющивши очі) уявити романтику минулого: колись над ним кружляли чайки, квакхотіли жаби, вперше закохувалися, гуляли сім’ями...

Колись місток об’єднував два береги чаші та можна було легко її перетнути , а зараз? Висохла трава, завмер бетон, по водним трубам повзають дітлахи, а старенькі люди, з острахом тримаючись за підпірні стінки, переходять водойму-примару 1980-х.

Максим Попов, В'ячеслав Попов та Кіра Рождественська на будівельному майданчику

Отже, у фокусі дослідження київських архітекторів постало питання, як повернути місту цей простір : "За допомогою спільного будівництва у чаші ми спробували відновити ті горизонтальні зв'язки, які надавала в минулому людям вода".

Аналізуючи ліричні спогади жителів, які залюбки проводили час коло озера, колектив ПИЛОРАМА вирішив у рамках першого воркшопу на місцевості заново згуртувати містян навколо "Лебединки".

Методами спільного проектування протягом тижня молоді архітектори сконструювали громадську платформу – публічний сценічний простір для різноманітних виступів, лекцій і концертів – із системою сходів до озера.

Якщо ініціювали і розпочали воркшоп двоє київських архітекторів зі складу ПИЛОРАМИ – Максим Попов і Дана Косміна, – то вже в перший день після початку роботи до будівництва платформи долучилися кількадесят херсонян – студентів і безробітних, робітників і ветеранів АТО, юних субкультурників і пенсіонерів.

Відкриття майданчика, що за іронією долі припало на День міста, зібрало близько п’ятиста глядачів.

Інші деталі відкриття взагалі звучать сюрреалістично – подяка від мера та фотосесія зі Святославом Вакарчуком, який, приїхавши привітати мешканців із Днем Херсона, прогулювався Лебединкою і зацікавився низовою ініціативою.

Колектив ПИЛОРАМИ і Святослав Вакарчук

Якщо ж повернутися до нудного теоретизування, сase study "Лебединого озера" наочно демонструє, що показником зрілості суб’єкта культури (інституції, групи, хочеться сподіватися й країни)є здатність будувати горизонтальні зв’язки – в усіх можливих проявах.

Тенденція до подолання ієрархічних моделей, себто до горизонтальності, яка в українській культурі актуалізувалася після Майдану, протягом останніх двох років, стоїть, як вбачається, на двох китах.

По перше, це децентралізація, тобто (дуже поступовий) перехід від моделі центр (столиця- де-все-відбувається) – периферія (де-не-відбувається-нічого) до моделі більш-менш рівнозначних культурних осередків, між якими можливий повноцінний обмін.

[L]По-друге, це перехід від вертикальної, ієрархічної моделі у відносинах між працівниками культури (директор/культурний менеджер – підлеглі) до моделі, знову-таки, горизонтальної, коли активні люди об’єднуються за спільними інтересами, щоб разом вирішувати ті чи інші проблеми чи виробляти певний культурний продукт.

Залишається вірити, що ентузіазм мешканців Херсона не висохне так швидко, як озеро. А ще сподіватися, що культурне будівництво що далі, то частіше означатиме не лише виробництво певного продукту, а й будівництво неієрархічних, горизонтальних зв’язків між активістами.

Дана Косміна, ПИЛОРАМА, спеціально для УП.Культура