Нежіноче діло. Як я заробляла гроші на сексистських упередженнях

10622
11 листопада 2016

Уявіть собі картину: ви власник бізнесу і до вас на зустріч приходять двоє представників невеликої консалтингової компанії: чоловік-європеєць віком за 50 років та українська жінка трохи за 30.

Ще до того, як вони дістануть свої візитівки, як ви розподілите між ними ролі?

Жінка за 30 – це я. За останні вісім років роботи в екс-радянських країнах мені жодного разу не діставалася роль вище за перекладача... незважаючи на те, що всі гонорари цим "чоловікам за 50" виходили з-під мого підпису.

Ні, я не сильно нарікаю на глобальні масштаби сексистських упереджень, я навчилася ними користуватися.

Хочете навчу?

Все почалося близько 10 років тому – я працювала консультанткою в одній голландській компанії.

Цікаві проекти, достойний гонорар, все було би добре, якби один з наших клієнтів не вирішив "кинути" нас на гроші. Не те, щоби великі гроші, але достатні для того, щоби два власники тої компанії, які до того пропрацювали разом 15 років, розсварилися вщент.

"А я тобі скільки разів казав, що вони тут всі дикуни і нема чого витрачати свій час на країни східніші за Німеччину!" – на такій ноті вони потягли один одного до суду, а всі проекти і задуми в Україні звернули.

Дорослі чоловіки майже по-дитячому "побилися" та розійшлися.

Не вистачило емоційного інтелекту, але то їхня справа. Мене ж така ситуація зовсім не влаштовувала.

До хорошого гонорару я вже звикла, але жодна українська компанія не готова була платити тих грошей, тим більше – жінці. Тож вихід був один – налагодити та продовжити справу самостійно.

Технологію я вже знала, локальна команда була готова, залишалося знайти "фасад", адже пострадянський ринок не був готовий достойно оплачувати роботу, якщо у вашій "вітрині" відсутнє поважне західне обличчя.

Західне обличчя я почала шукати серед друзів консультантів. Чомусь першими на згадку прийшли шведи: вони статні, завжди усміхнені, легкі та чесні в співпраці.

"Півтори тисячі євро за день роботи, але якщо гарантуєш не менше 15 днів на місяць, можемо домовлятися про знижку", – як відрубала Інгрід.

Це чистими. І це "по-дружньому, для своїх".

А ще є податки, транспортні та адміністративні витрати, персональний перекладач для Інгрід, та й було би непогано щось і собі заробити. Так, шведські жінки знають собі ціну.

Заздрю.

Швед Алекс захотів трошки більше, але на тих же умовах. Від Інгрід Алекс відрізнявся тільки статтю: їхній досвід, вік та освіта були однаковими.

"Добре, скандинави, я вас люблю, але ви мені дуже дорогі", – тож мої очі сповзли по мапі Європи нижче, знову до звичних мені Нідерландів. Бо чесні, хоч і дивакуваті.

Цінова шкала голландців на той час відрізнялася відсотків на 20, проте почалася криза і деякі з них були готові демпінгувати.

Найпротивніше в цьому було те, що наша команда впровадження була надзвичайна. Без перебільшення: дуже талановита! Але складалася на 90% із слов'янських жінок. Замінити цих жінок європейцями належного рівня кваліфікації було або неможливо, або надзвичайно дорого.

Так, наприклад, в Росії та Казахстані у нас була консультантка, юрист за фахом, яка з кожного нового клієнта без особливої напруги, вичавлювала сто відсоткову передплату.

Та передплата нам і не потрібна була, бо особливих ризиків на початку співпраці у нас не було, але вона все рівно вичавлювала!

Ще на пострадянських ринках з нами була консультантка-психолог з України. Трансформаційні проекти, що ми впроваджували, – це завжди болісний процес для компаній, який завжди супроводжується великою кількістю внутрішніх конфліктів та спротиву. Їх всі треба подолати, інакше результатам клієнта – гаплик. Наша консультантка була як пляшечка холодної водички: як би воно там не трусило клієнта та не горіло у нього всередині, їй достатньо півгодини роботи, щоби вгамувати вогонь та продовжити конструктивну роботу.

На тренінгах її частину я завжди лишала наприкінці, щоби учасники забрали з тренінгу найяскравіші спогади та й запам'ятовується найкраще те, чим все завершилося.

Мені страшно навіть подумати про об'єм гонорару відповідного спеціаліста з Голландії чи тієї ж Швеції.

Про те, що у нас ще немає компаній, спроможних стільки платити, я взагалі промовчу.

Але ж повернімось до моїх пошуків.

Як не крути, мені потрібен був західний "фасад" чоловічої статі. "Фасад" би інколи з'являвся на очах клієнта, коли йдеться про проект впровадження. На тренінгу "фасад" сидів би у куточку та інколи видавав щось розумне англійською.

Все інше зробить наша чарівна жіноча команда.

Мені потрібен був західний "фасад" чоловічої статі. Все інше зробить наша чарівна жіноча команда. Фото Хав'єр Гієн-Мадрид, для УП Життя

Мій трюк спрацював та пропрацював не один рік.

Що відбувається зараз?

Комплекс меншовартості зменшується. І українці, і грузини, і навіть казахи вже (інколи) готові платити за "своїх", особливо коли вкладаєш в комерційну пропозицію два бюджети: один "якщо працюють європейські консультанти", другий: "якщо працюють "україно-російськомовні консультанти" (ми навіть під то термін вигадали!).

Проте "фасад" за собою ми до цих пір інколи возимо. На всяк випадок, як тепер кажуть "для гендерного балансу" бо, вибачте, але наші ринки до експертів жіночої статі ще не звикли.

За останні 15 років я працювала із консультантами з різних країн, різної статі та різного достатку і можу впевнено сказати, що українські жінки абсолютно надзвичайні: винахідливі, розумні, гнучкі та легко адаптовуються до будь-яких змін.

Проте в них є один важливий недолік: вони не цінують себе, як шведки, не поважають себе як голландки та не вірять в себе, як німкені.

Як ми можемо змінити це відношення? Як змусити їх повірити в себе?!

Пропоную невеличкий експеримент: давайте кожен з нас сьогодні скаже комплімент жінці зі свого оточення. Тільки цього разу давайте полишимо банальності на кшталт: "Яке гарненьке в тебе платтячко", бо вона і сама знає, що воно гарненьке, вона ж його обирала!

Зробіть справжній комплімент: її професійним, інтелектуальним чи людським якостям! Зробіть та передайте естафету далі. Якщо експеримент вдасться, за кілька років ми не впізнаємо нашу країну – помах крил тендітних метеликів здатен піднімати хвилі позитивних змін: я стільки разів це бачила і бачу на власні очі!

Вони роблять це тихо: не галасують з екранів телевізорів та не деруть одна одній волосся у Раді.

Але як люблячи матусі, не очікуючи нічого навзаєм, мовчки роблять свою справу кожного дня: хтось в офісі, хтось на кухні, хтось в лікарні, а хтось в прифронтовій зоні; вкладаючи душу і серце в кожен крок та змінюючи наше з вами життя на краще.

Зробіть жінці правильний комплімент, надихніть її, не чекайте до 8 березня, бо за ці півроку вона стільки ще всього встигне!

Яна Деменко, підприємець, співзасновниця компанії з впровадження сучасних технологій управління, спеціаліст у сфері впровадження змін

powered by lun.ua