Карма на спадок Нацкомісії по моралі

Щоб уявити пастку, в якій опинилося Мінкультури з законом "Про захист суспільної моралі", опишу всю історію в 10 "слайдах".

Хто боїться "многабукаф" – може не читати, все одно "зради" немає. Пишу, бо був на нараді в Мінкультури, коли обговорювалися всі питання і все чув на власні вуха. Пишу, бо хочу вступитися за Мінкультури.

Отож, слайд перший. Національну експертну комісію з питань захисту моралі (далі – Нацкоммор) ліквідували. Але не скасували її функцій. Так це працює – скасування державного органу, як правило, передбачає, що його функції перекладуть на інший орган. Себто, Мінкультури, сам того не бажаючи, отримав у спадок карму Нацкоммору.

Слайд другий. Громадський контроль "над мораллю" закріпили не тільки за культурно-мистецькими, а й за журналістськими спілками. Але оскільки карма, як я сказав, впала саме на Мінкультури, то Держкомтелерадіо (а журналістська галузь – це його відання) зітхає з полегшенням.

Слайд третій. Повернімося до творчих спілок. Чому раптом вони мають виконувати контролюючу функцію? Яким чином функцію контролю "над мораллю" мають виконувати, наприклад, Національні спілки кобзарів чи краєзнавців? (Хто не знав, що такі є, я не винен). Якщо вони відмовляться здійснювати такий контроль, які правові наслідки це для них матиме?

Слайд четвертий. Закон передбачає надання державної фінансової підтримки за громадський контроль "над мораллю". І тут виникла дискусія, заради якої і збиралася нарада.

Питання №1 – кому надавати цю підтримку (чи тільки Національним, чи всім творчим спілкам).

Питання №2 (навмисне кажу дуже грубо, щоб усі зрозуміли) – чи повинні спілки виставляти рахунок державі за контроль, чи це "входить в тариф" їхньої діяльності, себто в ту суму, яка їм уже виділяється з Держбюджету?

Питання №3 – скільки саме має коштувати такий контроль, як оцінити його ефективність? Відповідей на ці питання не знайшлося. Чому? Див. наступний слайд.

Слайд п’ятий. Національні спілки (і це вже мої особисті спостереження за атмосферою наради), може, були б і не проти отримати зайву копійку з Держбюджету. Але. 1) Вони не уявляють, як саме здійснювати той контроль, який на них покладає Закон (ну не караулити ж, коли в телеефірі покажуть порно). 2) Вони не дуже і прагнуть цей контроль здійснювати. Карма Нацкоммору нікому не потрібна.

Слайд шостий. А що ж робити і як виконувати закон? Логічно, що за відповіддю на це запитання Мінкультури вирішило звернутися передусім до законодавця, до профільних комітетів Верховної Ради. Адже саме законодавець першим повинен пояснити логіку зроблених ним змін у нормативному акті.

Слайд сьомий. І тут ми наближаємося до суті скандалу, що виник. Кармічний для Мінкультури закон про захист суспільної моралі передбачає, що відомство має розробити "критерії віднесення продукції до такої, що має порнографічний характер". Більше того, у Положенні про Міністерство культури (п.45) вказано те саме.

Слайд восьмий. Якщо вже йдеться про критерії, то їх мають розробляти експерти, а не чиновники. Напрацювання Нацкоммору (а цих напрацювань, між іншим – цілі талмуди) учасники наради відмовилися навіть брати за основу. Тому в результаті дискусії і дійшли до стандартного в таких ситуаціях рішення: створити експертну групу (раду), яка напрацює проект критеріїв.

Слайд дев’ятий. Далі – побачимо, якою буде ця рада, що саме вона напрацює. І покритикуємо, звісно. І це буде окрема історія (якщо буде), бо…

Слайд десятий. ...бо уже зараз зрозуміло що в закон "Про захист суспільної моралі" треба вносити суттєві зміни. Це розуміє і керівництво Мінкультури. Карма Нацкоммору нікому не потрібна.

Юрій Рибачук, експерт групи "Культура 2025"