Трагедія в Одесі: як запобігти повторенню?

Загибель дітей в Одесі – жах. Вдесятеро більший жах – що це сталося через корупцію та недбальство.

Співчуття рідним та покарання винних потрібні, але жодні співчуття та покарання не повернуть три дитячі життя.

Головне запитання зараз: що робити, щоб не допустити подібних трагедій?

І отут у мене – дуже погані передчуття. Бо, побоююся, усе буде як завжди: найближчими днями нас усіх очікує хвиля перевірок, повчань, вимог до керівників шкіл, політичних спекуляцій на дитячих життях – і … все.

Пройде тиждень-два – за новими подіями трагедія в Одесі поступово забудеться, відійде з перших позицій у новинах – і все залишиться так, як і було.

Потім когось покарають, хтось буде регулярно піаритися на трагедії – але для дітей все може залишитися як і було: вони будуть заручниками дорослих політичних ігор, безвідповідальності та корупції.

Дуже велика вірогідність, що завтра-післязавтра директорів шкіл та дитсадочків зберуть на багатогодинні непотрібні наради для "накачок": "Ви ж там дивіться, робіть все як треба, заповнюйте вчасно всі папірці, проводьте інструктажі, перевіряйте вогнегасники, тримайте еваковиходи відкритими, інструктуйте дітей, проводьте тренування….".

Не хочу нікого ображати, але чомусь мені видається, що подібні "наради" збираються лише для того, щоб їх організатори потім могли доповісти "куди треба": "Ага, бачте, ми ж їх (тобто – нас) попереджали".

Але питання у тому, чи маємо ми, керівники закладів освіти, все необхідне, що убезпечити дітей?

Чи достатньо у нас можливостей, щоб виконати вимоги пожежників?

Це – перше запитання, яке я собі поставив після повідомлень про трагедію в Одесі: а чи все ми на місцях робимо, щоб дітям було безпечно?

Чесна відповідь: не все.

І не тільки тому, що щось виконуємо не так завзято, як того вимагає безпека дітей. Те, що можна робити на місці без додаткового фінансування, – ми робимо: перевірка вогнегасників, стан еваковиходів та підвалів, інструктажі дітей і вчителів, тренування (отут – точно треба більше), перевірка подачі води у шланги тощо.

Хоча і тут можна робити більше. Треба більше тренувань, більше власних регулярних перевірок, більше системної роботи з пожежної безпеки. Це – мій власний висновок.

Але є речі, які від керівників закладів освіти не залежать, бо на виконання багатьох заходів потрібні гроші – і чималі.

У багатьох школах нема пожежної сигналізації – або вона не працює.

Дерев’яні конструкції будівель не оброблені вогнезахисними сумішами.

Вхід до школи має бути контрольованим, а вахтера біля кожного виходу не поставиш – не передбачено бюджетом; тому евакуаційні виходи запираються, бо немає дистанційно керованих замків, щоб забезпечити одночасне екстрене відчинення.

Випробування систем пожежогасіння – це витрата тон води, за які потім будуть виносити мозок, бо перебрані ліміти водопостачання.

Експертиза стану приміщення з точки зору пожежної безпеки також коштує грошей, які не передбачені жодним кошторисом.

Вікна (особливо – перших поверхів) зачиняються наглухо або закриті решітками, щоб хоч якось запобігти крадіжкам, а переобладнати які на екстрене відкривання зсередини – також чималі кошти.

Вивіз вогненебезпечного матеріалу, який складується у підвалах та на горищі – також гроші: за транспорт треба заплатити.

І ще багато чого: перелік може продовжити будь-який директор школи.

Зараз це виглядає так: приходить перевірка стану пожежної безпеки, інспектор видає приписи на усунення недоліків – десь десятка півтора позицій.

Декілька з цих позицій ми можемо виконати самостійно (не там повішений вогнегасник, нема напису на гідранті, перегоріла лампочка чергового освітлення тощо).

Але переважну більшість приписів виконати неможливо: бо для цього потрібні кошти.

Не знаю як хто – я відразу пишу листа до управління, де перелічую приписи пожежників, для виконання яких потрібні кошти.

Управління ці листи директорів складає в окрему теку, щоб потім подивитися, що ж закласти у бюджет на наступний рік.

Щось робиться: наприклад, провели випробування електромереж, регулярно за рахунок бюджету перезаправляються вогнегасники. Але більшість ресурсоємних протипожежних заходів не виконується через відсутність коштів.

Тобто – централізований бюджет грошей на пожежну безпеку у повному обсязі не дає, просити на це чималі гроші у батьків – незаконно.

Тупик?

Ні, вихід є.

Перший крок – цільова програма місцевої влади "Безпека дітей". У місцевих бюджетах окремим рядком у розділі "Освіта" має бути закладено фінансування заходів з безпеки дітей. І ці гроші мають бути залізобетонно захищеною статтею.

Але, навіть, за наявності цільової програми та грошей на її виконання, це буде надзвичайно важко зробити за нинішньої системи фінансування.

Поки що, маючи неповоротку систему централізованих бухгалтерій, ми не можемо використовувати кошти так, як потрібно. Одна централізована бухгалтерія та один тендерний відділ фізично не встигають опрацьовувати всі заявки від шкіл на найрізноманітніші придбання. Бо нормальне життя школи потребує БЕЗЛІЧ усього. Часто – у дуже невеликій кількості.

Тому – абсолютно необхідний другий крок – фінансова автономія закладів освіти. Саме такий підхід закладено і в новому законі "Про освіту", який очікує підпису президента.

Школа разом з батьками сама має вирішувати, на які потреби і як спрямувати бюджетні кошти. І питання безпеки дітей тут – абсолютний пріоритет.

Зрозуміло, що цільові кошти на безпеку дітей мають використовуватися виключно за призначенням.

На початку цього навчального року я публічно звернувся до мера Києва з проханням терміново розробити та запровадити перехід закладів освіти (там, де є такий запит) на власні рахунки, на умови певної фінансової автономії.

Пан Кличко дав доручення розробити таке положення. Сподіваюся, це доручення буде виконано найближчим часом.

А поки вже у неділю ввечері, 17 вересня, з'явилося розпорядження київського міського голови про проведення позапланових перевірок стану пожежної безпеки у всіх навчальних закладах Києва.

Сергій Горбачов, директор СШ №148 м. Києва, вчитель зарубіжної літератури та медіаграмотності