Чому в освіті важливо бути голодними до змін
За результатами огляду освітніх тенденцій у світі Організації економічної співпраці та співробітництва ("Education at glance", 2017) однією з основних проблем шкільної освіти залишається успішність учнів та їхня залученість.
Країни ставлять собі наступні питання:
- Як вберегти інтерес учнів до навчання?
- Як оцінити знання та навички учнів?
- Що потрібно змінити?
Оцінювання за допомогою тестів ставлять дедалі частіше під сумнів, адже результати оцінювання говорять більше про те, що щось не працює і є лише одним зі способів інтерпретації результатів навчання.
Триває пошук кращих форматів навчання, які змінюються доволі повільно, не встигаючи за змінами у світі.
 |
| Головне забезпечити школам умови для того, щоб зосередитись на головному: навчанні учнів |
В Україні зараз іде значний фокус на впровадження компетентнісного підходу та перегляд ролі вчителя у класі.
Проте перебуваючи у цьому процесі, нам важливо пам’ятати, що цього вже недостатньо. Впроваджуючи компетентнісний підхід, важливо переглянути класно-урочну систему як таку та формат роботи вчителів, а також забезпечити школам умови для того, щоб зосередитись на головному: навчанні учнів.
ЩО РОБИТИ, ЯКЩО УЧНІ НЕ ВЧАТЬСЯ?
Колись побачила картинку, де був зображений кінь. Кінь був мертвий, але вершник продовжував на ньому сидіти та бити його ногами в надії, що тварина оживе і таки поїде.
Ця картинка пригадалася мені під час розмови із директоркою однієї з українських шкіл.
На моє питання "Що ви робите, коли діти не вчаться?", директорка спробувала пояснити, що є діти, яким справді щось не вдається чи це не їхня тема, і тоді варто повідомити батьків про це, щоб вони приділили навчанню, темі та дитині більше часу.
Тобто по суті тягар перекладався на плечі батьків.
[L]У штаті Міннесота (США) одна зі шкіл (East View High School) спробувала змінити підхід до формування розкладу і формату дня та роботи вчителів. У цій школі кожен учень чи учениця перебуває у центрі уваги, незалежно від їхнього рівня знань.
На думку команди, саме учні, які показують найменший прогрес, мають найбільший потенціал росту і мають бути у фокусі уваги вчителів.
Типовий день вчителів у цій школі розпочинається з ранкової 15-хвилинної зустрічі перед уроками, щоб обговорити пріоритети дня і виклики. Потім вчителі йдуть на уроки.
Основна зміна полягає в тому, що учні не весь день працюють в урочному форматі. Натомість між уроками у них є відведений час на роботу над тим, що не вдається, або ж якщо все вдається – на роботу над наступним рівнем складності (Intervention & Enrichment). Цей час так званих інтервенцій та підсилення вчителі планують і розробляють спільно на основі аналізу успіхів та викликів учнів.
Таким чином учні наприкінці дня опрацьовують більшість матеріалу в школі, кожен на своєму рівні. Наприкінці тижня вчителі аналізують результати.
Якщо вчителя чи директора школи запитати, чи не було опору в окрузі щодо такого нововведення, адже структура дня доволі нетипова, можна почути відповідь: "Це працює. Який може бути опір?"
Такий формат передбачає інший рівень співпраці вчителів та зміну їхньої ролі. Адже все побудовано на роботі команді з певних предметів чи напрямків. Ці команди діляться напрацюваннями, підходами, хорошими практиками та викликами. Вони дизайнують проміжні оцінювання та аналізують результати учнів та зворотній зв’язок від них.
По суті, все, що школа впроваджує, створюється всередині школи.
Проте ці напрацювання отримують дуже швидку оцінку – результативність та успішність учнів.
Окрім цього, учень справді в центрі навчального процесу – незалежно від його чи її оцінок та знань, кожен має шанс перейти на наступний рівень.
Також у кожного учня є шанс покращити свою першу оцінку за тест чи завдання щонайменше двічі.
Вчителі говорять, що часто їх запитують, чи це не створює нерівності із учнями, які одразу засвоїли матеріал і продемонстрували хороший результат одразу.
Проте вчителі стверджують, що було б не дуже чесно одразу карати учня негативною оцінкою лише за те, що йому потрібно більше часу на розуміння чи опрацювання теми.
У такий спосіб учні перестають боятися помилок і розкриваються.
ЩО ТАКИЙ ФОРМАТ РОБОТИ ОЗНАЧАЄ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ?
Для вчителів це означає вийти за межі свого класу.
Вчителеві притаманна робота в ізоляції. Це часто підтримується історіями про кращих вчителів, які, без сумніву, важливі. Проте у світі вже настав час кращих команд. Зростає роль командного зусилля і наявності команди як такої.
Це справжній виклик для українських шкіл, адже ми все ще відчуваємо інерцію радянських часів, коли безпечніше було залишатися в ізоляції та тихо робити своє.
Натомість для того, щоб перейти від окремих спроб окремих вчителів до трансформацій на рівні шкіл, вчителям треба більше працювати разом. Ця робота включатиме кілька процесів:
Для цього у школі мали б бути щотижневі зустрічі вчителів. Ці зустрічі мали б мати різні цілі. Скажімо, на початку тижня вчителям важливо синхронізуватися та поділитися переживаннями, планами, важливими подіями.
Окремо має бути зустріч для роботи над пріоритетами, які для себе визначили вчителі.
Наприкінці тижня необхідно підсумувати результати роботи, відзначити успіхи чи проаналізувати помилки. Це вимагає часу, проте йдеться не про кількагодинні зустрічі, а про конструктивну роботу за наперед обговореним та відомим планом, яка б в ідеалі не мала займати більше 1 години.
Крім того, з часом команда напрацьовує певну динаміку та звикає до нового формату і процес стає продуктивнішим та швидшим.
Вчитель – це та професія, де часто найменше дають зворотний зв’язок. Бо діти цього не роблять, якщо їм не запропонувати механізм, і це не є у нашій культурі наразі.
Багато батьків є пасивними, а вчителі схильні хвалити одне одного та уникати конфліктів.
Спробувати запросити на свій урок когось із колег і запитати критичну думку щодо роботи – це вимагає певної мужності.
Якщо це складно на початку, що можна зрозуміти, адже нам усім притаманний страх не впоратися із чимось, тоді можна записати себе на відео і в такий спосіб подивитися на себе зі сторони.
Часто можна почути, що єдина стала сьогодні – це безперервність змін.
Якщо у вчителя буде розуміння, над якими проблемами чи пріоритетами працює школа, що є зусилля хоча б 10% колег та вчитель не одинокий у цьому процесі, тоді прийняти необхідність змін буде простіше.
Окрім цього, з’явиться потреба планувати свій персональний розвиток та більше працювати над собою.
Коли ми чуємо від вчителів, що найважливіше сьогодні навчити учня вчитися, то абсолютно логічним виглядає, що такими постійними учнями мають бути самі вчителі.
ЯКА РОЛЬ ДИРЕКТОРА?
Дослідження говорять, що у процесі змін роль директора визначальна. Від волі та бажання директора часто залежить, чи у школі щось відбуватиметься, чи школа зберігатиме статус-кво.
Це може бути великою перевагою для українського контексту, адже вчителі у школах звикли до авторитарного лідерства, коли рішення, пропозиції чи формат роботи диктує саме директор.
Тому якщо директор буде носієм нового бачення і прагнення, у нього щонайменше є на що спертися.
Проте цього вже недостатньо. Ще у 90-ті у світі говорили не про адміністративного лідера як виконавця ряду функцій та процесів, а про трансформаційного лідера, який може сформувати команду і надихнути її на досягнення певного бачення.
Сьогодні вже йдеться про перехід від трансформаційного лідера до розподіленого лідерства (shared leadership).
Це передбачає розподіл обов’язків, зростаючу роль кожного вчителя та важливість кожного члена команди у зміні школи.
В Україні ми часто схильні негативно сприймати слово "лідер", перекладаючи відповідальність на плечі того, хто "нагорі". Натомість майбутнє за школами, які зможуть дати поштовх до лідерства кожного вчителя – на рівні свого класу, громади.
Власне у цьому важливе завдання директора: сформувати безпечний простір для дій для вчителя та підтримати кожне зусилля, ідею та пропозицію, принаймні на рівні обговорення.
Від директора залежить, чи школа створить такий формат роботи для вчителів, де можна буде пропонувати рішення та розвивати потенціал команди, а не зберігати ізольованість вчителів та задовольнятися тим, що начебто все ще працює.
ЗАБІГ НА ДОВГУ ДИСТАНЦІЮ
Не варто чекати на швидкі зміни. Адже це б означало не розуміти їхню складність та динаміку.
Йдеться насправді не про якісь менеджерські процеси, які мають місце та значення, а про ролі, відповідальність та ставлення кожної окремої людини, яка залучена у ці зміни.
Пригадується цитата канадського освітнього експерта Майкла Фуллана (Michael Fullan): "Кожен є носієм змін".
Нам важливо рухатися маленькими кроками, але залишатися голодними, не задовольняючись тими рішеннями, які ми бачимо чи втілюємо зараз. Бо їх, найімовірніше, вже недостатньо.
Юлія Бараннікова, співзасновниця Центру інноваційної освіти "Про.Світ", спеціально для УП.Життя