Ми живемо у скрутні часи, але я вірю у відповідальність письменників

830
30 травня 2018

Я турецька письменниця. У моїй країні давно тривають скрутні часи.

Ми не бачимо світла в кінці тунелю, а вранці прокидаємося, сповнені страху і неспокою.

З одного боку на нас тисне важка атмосфера не нашої війни, з другого – думки про те, кого з наших друзів сьогодні посадять, і коли наша черга.

До цього додається повсюдна небезпека ісламського фашизму, який загрожує країні сьогодні й переходить у завтра, ніби іпотека.

У такі часи письмо додає сил, захищає, але й несе небезпеку. Додає сил – бо сам себе цензуруєш і тобі за це соромно.

Захищає – бо саме письмо для письменника – найнадійніший спосіб витримати, опиратись і сподіватися.

Несе небезпеку – бо, вирішивши писати там, де справедливість цілковито пригнічена авторитарною владою, швидко опинишся на порозі зали суду чи зразу за ґратами.

Письмо рятує, коли на автора напосідають усі муки цього світу й густішає довколишня темрява, коли за гнівом приходить безсилля.

Пишучи, можна викричати все, що зав’язло всередині.

Дивлячись на літературу країн, які пережили те, що й ми, я бачу, що сильні й добрі літератори перевершили самих себе.

Про це свідчить глибина творів, де осмислюються напружені переживання, спроби поставити суспільство й історію перед дзеркалом, сила думок і жанрове розмаїття.

Я зараз про добрих авторів, бо в скрутні часи з’являються й погані тексти – внаслідок спроб середньостатистичних письменників припасти до душі можновладцям, прагнення стати успішними й зробити собі ім’я, від страху ніде не засвітитися.

Відповідальність письменників проходить випробування на міцність

Я одна з тих, хто вірить у відповідальність письменників і митців.

Ні, я не про відповідальність перед країною, народом чи державою. Мені йдеться про відповідальність, яка піднімає людину над усі ці межі.

 Як турецька письменниця, вважаю, що тепер відповідальність знову проходить випробування на міцність.

На порозі нової доби світ болісно переживає свій перехідний період, який у моїй країні й моєму суспільстві можна відчути значно гостріше.

Війна, де на кону стоять передусім прибутки міжнародного зброярства, продавців зброї, а також наддержав, що прагнуть розширити зону свого впливу, веде до вбивства тисяч людей, до вигнання мільйонів, до бомбардування й знищення міст і руйнування природи, яка не оновиться навіть за десятки років.

Переходячи кордони сусідніх держав, Туреччина стає учасницею цієї війни.

Її ведуть на території Сирії, прикриваючись фразою "треба захищати нашу країну від терористичних атак".

Щоранку генеральний штаб інформує нас про кількість убитих терористів. Але як тихо не звучала би кількість загиблих турецьких солдатів, вона росте щодня.

З другого боку, воювати проти організованих сирійських курдів, аби захистити своє життя, свою землю та ідентичність – те саме, що увігнати ножа в серце курдському народу на південному сході Туреччини.

Так у країну приходить війна за її межами, так нас усіх раптом оточує військова атмосфера.

У цій атмосфері здійнялася хвиля шовінізму й націоналізму, яку роздмухують керівні кола, намагаючись контролювати медіа й замовчувати будь-які вияви спротиву.

Ця хвиля шириться й накриває народні маси. Сама лише згадка про мир, гасла "Закінчуйте війну", "Кінець убивствам" чи "Ми не хочемо нових дитячих і дорослих смертей" – уже зрада Батьківщини.

Чи ж може в таких обставинах письменник мовчати? Чи може літератор заплющувати очі на те, що діється довкола?

Звісно, може, але така мовчанка й гра у трьох мудрих мавпочок веде до поверховості, робленості й посередності його творів. Часом цього не помічає сам автор, інколи це ховається й від читача, але література фіксує все.

Небезпека для ангажованих авторів

Письменницька відповідальність стає пасткою для творчості.

У складні часи випробувань відповідальності на автора чигає небезпека непевності – за що саме відповідати й чому віддаватися?

Я зараз не про підпорядкованість ідеології чи владі, не про ідеологічну чи політичну ангажованість.

Унаслідок такої ангажованості література завжди гіршає. Часом виникають твори, які з літературою взагалі не мають нічого спільного, бо наповнені суголосною добі дидактикою та пропагандою.

У атмосфері війни, диктатури, гніту, переслідувань і дискримінації може з’явитися і Франц Кафка чи Мілан Кундера, і популярний письменник, зірка якого зійшла за підтримки влади у час, про який тепер уже всі забули.

З одного боку, з’являється роман Фуентеса "Terra Nostra" про історію суспільства в державі з трагічною долею й "Сліпота" Сарамаго, а з другого – осанни владі.

У скрутні часи письменник ходить світом із бритвою коло шиї й ножем у спині.

Однак якщо він не здатен за допомогою всіх своїх сил і знань поставити людину в центр тексту, якщо не може розповісти про людину за політичного й суспільного безчасся, з-під його пера вийде героїчна сага, може, стогін гніву чи зболений крик – але не література.

Місія літератури

Місія літератури – її здатність вийти за рамки трагічної людської історії в певному часі й місці, й за допомогою слів перейти до інших людей, інших суспільств, іншого часу. Так велика людська пригода стає цілісною й може передаватися через століття.

Місія літератури – її здатність витримати біль убитих на вулиці курдських дітей, ненастанну скорботу аргентинської матері, яка втратила сина й дочку, або останні слова маленької дівчинки, яка помирає від голоду та браку ліків через війну чи сирійське ембарго.

"Як скоро стану перед Господом, розкажу йому про все, що ви накоїли, і він вас покарає".

Література єднає й зберігає на майбутнє внутрішній світ безсилих утікачів, вигнаних за межі Європи, людські радості й муки, почуття й сподівання по всьому світу.

Твори, яким це вдалося, через сотню років стають класичними. Ця лінія єднає "Анну Кареніну" з "Пані Боварі", любов Ромео і Джульєтти з любов’ю Фархада й Ширін, "Сто років самотності" Маркеса з романом Мо Яня "Кров і молоко", Кафчин "Процес" із "Залізною п’ятою" Джека Лондона.

Обмеження як стимул для творчості

Автор, здатний уберегти незалежність і свободу думки від надмірної уваги можновладців, у важкі часи політичного тиску шліфує свою творчість і збільшує глибину своїх текстів.

Попри всі обмеження, таке середовище стимулює.

Прикладом може слугувати моя рідна країна. Поки в Туреччині ісламістська, надміру націоналістична й мілітаристська влада за помахом палички одного диригента перемінюється в автократичний режим, література переживає розквіт, ставши знаряддям бунту проти темряви, що огортає суспільство.

Багато молодих і старих авторів занурюються в народну історію або змальовують сучасність і промовляють до читачів.

Письменників, опублікованих книг і читачів, на диво, більшає.

Книжкові ярмарки, що тепер проходять у кожному місті, відвідує значно більше людей, ніж колись.

Книга, письмо й література стають зброєю проти репресивного режиму й разом зі спротивом дарують ковток свіжого повітря.

Нас оточує хаос. Книжки, вільно продавані у книгарнях, не можна передавати у в’язницю – або ж книжки відбирають як доказ, але продавці їх не прибирають з вітрин.

Попри обережність видавців і схильність до самоцензури, автори далі пишуть і публікуються.

У цій ситуації відіграє роль іще й те, що доки література, якій будь-коли несолодко, звикає до тягарів цього світу й звільняється, втручання влади в романи, повісті чи вірші не може бути надто радикальним.

Так, усупереч побажанням і планам політичних авторитетів, література ніколи не втрачає можливості розвиватися й глибшати – навіть якщо для цього їй треба виступати проти влади.

"У літературі – надія". Ці слова зараз часто звучать. Ми намагаємося їх повторювати, аби вони гучнішали й розносилися по всіх усюдах.

Ми знаємо, що все мине, а наші твори лишаться, й мої книжки потраплять до рук майбутніх читачів, яких я сама вже, може, й не побачу.

Звісно, лише якщо я лишу по собі добру й тривку літературу, таку, якої не змелють ці скрутні часи, таку, яка не відступиться.

"Писане – нам дане", казали колись. Сьогодні пишуть уже на комп’ютерах, і хоч книжки й можна заборонити, а авторів посадити, написане – лишається.

Ойя Байдар, турецька письменниця, засновниця Турецької мирної ініціативи

Переклав Олександр Стукало

Автор фото Давід Конечний

powered by lun.ua