"Українці не готові до донорства: їх будуть вбивати на зупинках і торгувати їхніми органами через відкриті кордони, бо країна у стані війни, правоохоронна система не працює, та й не по-християнськи це".
В одному цьому реченні – збірний образ найпоширеніших міфів, які роками блокували українську трансплантологію. То чи варто побоюватися нового закону про пересадження?
Я б дуже хотіла, аби зараз ми з вами нарешті раз і назавжди зруйнували міфи, якими обросла тема донорства.
Реклама:
Та спершу: чому ви можете мені довіряти? Я журналіст, який два останні роки займається питанням трансплантології.
Я була в Індії і Білорусі, двох основних країнах, де рятують українців, і знаю, як вони це роблять.
За цей час померло більше десяти героїв моїх сюжетів. Я відчувала їхній біль як свій, бо була на їхньому місці, коли 9 років тому захворіла на рак і не мала жодних шансів вижити в Україні.
На трансплантацію кісткового мозку в Німеччині всією країною мені збирали 100 тисяч євро. Мені пощастило: я вижила і тепер хочу, аби виживали і всі інші.
1
Орган можна буде купити
Ні, органи безцінні, ними не торгують, їх дарують.
Реклама:
Платити прийнято лише за операції.
Пересадити серце коштує 110 тисяч доларів, печінку - 120, нирку - 70.
Відтак лише торік із держбюджету в іноземні клініки МОЗ України перерахувало понад півмільярда гривень, точніше – 628 мільйонів.
Шалена сума, за яку допомогу отримали мізерно мала кількість від потреби - лише 217 людей.
А якби такі операції робили в Україні, врятувати вдалося б тисячу життів, бо це було би в кілька разів дешевше.
Інвестувати в чужу медицину, а не у свою власну - неправильно і неефективно.
2
Багатій зможе "замовити" блакитноокого волоцюгу, аби отримати його серце
Аби орган однієї людини дістався іншій, він має ідеально їй підходити за групою крові, розміром і ще низкою показників.
Будь-чий орган будь-кому не підійде, адже просто не приживеться!
Саме для цього і буде створено Єдину державну інформаційну систему, де сумісність донора і реципієнта ідеально визначатиме комп’ютерна програма.
3
Орган можна буде запхати до контрабандного блоку з цигарками і переправитина продаж багатим європейцям хоча б через тунель на Закарпатті!
Серце поза межами людського організму здатне "жити" лише 4 години.
За цей час його у боксі із льодом треба встигнути транспортувати до клініки, де очікує реципієнт.
В Індія, де я брала участь у транспортуванні серця, аби встигнути його довезти, задіюють півтисячі людей, включно із армійцями і поліцією. Зробити таке таємно – нереально.
4
Лікар за винагороду від зацікавленої в органі людини не буде рятувати потенційного донора!
Неправда. Лікар, який рятуватиме людину, не має жодного стосунку до процесу пересадження.
Якщо лікар діагностує смерть головного мозку, то повідомить про потенційного донора трансплант-координатору – ключовій особі в процесі трансплантації, який з’явиться при кожній клініці, що буде визначена Кабміном базою забору органів.
Принципово важливо – забір органів і саме пересадження не можуть відбуватися в одному закладі, база забору і база пересадження – різні лікарні.
Трансплант-координатор має доступ до Єдиної державної інформаційної системи і перевіряє, чи за життя людина висловила згоду на донорство.
Якщо ні, але і не заперечила, проводить бесіду з рідними.
У разі їхньої згоди дані про потенційного донора вносяться в систему і вона визначає ідеально сумісного реципієнта.
Він може перебувати в іншому місті чи регіоні, байдуже! Відтак, начебто "зацікавлена людина" ніколи того органу не отримає, бо будь-які зміни, внесені в систему, будуть фіксуватися і перевірятися правоохоронними органами.
5
На Сході зникатимуть люди, їх розбиратимуть на органи!
Органи заборонено вилучати у людей, які загинули на території, де ведуться бойові дії.
Також донорами не можуть бути діти-сироти та невстановлені особи.
6
Трансплантація не на часі
Щороку більш як три тисячі українців помирають в своїй рідній державі, бо не мають жодної змоги отримати донорський орган.
І це в той час як лише у ДТП щороку гине така сама кількість потенційних донорів, кожен з яких міг би віддати 5-7 органів.
Поки і одних і інших закопують у землю.
7
Багатія врятують в будь-якій країні
Неправда.
За жодні гроші світу українцеві не пересадять серця у Німеччині, Франції чи будь-якій іншій країні Євросоюзу, бо Україна не входить до "Євротранспланту" – організації, що об’єднує ці країни.
Ми не ділилося органами, а відтак не маємо права на них претендувати.
Індія і Білорусь – єдині країни, де наші громадяни донині мають шанс на спасіння.
8
Християнство проти донорства?
Категорично ні!
Першого донора органів у Італії канонізовано, він святий.
У Іспанії, країні із найбільшою кількістю донорів на мільйон населення, на церквах висять таблички: "Богові потрібна лише душа, органи лишіть людям".
Навіть перший чоловік, Адам, своє ребро Єві пожертвував. То як же церква може бути проти?
9
Українці не готові до донорства?
8 із 10 – саме стільки згод отримують в Запоріжжі лікарі від рідних потенційних донорів.
Трансплантація від померлого донора останні десять років відбувається лише там, на голому ентузіазмі медиків.
Нещодавно пересадили шосту цьогоріч нирку.
А ще – із 6000 глядачів телеканалу Еспресо, які одразу після ухвалення змін до Закону про трансплантацію взяли участь у соцопитуванні, 61% висловились "за".
Прекрасний показник, враховуючи, що просвітницької роботи із населенням поки майже не велося.
Ірина Заславець, журналістка, спеціально для УП.Життя
