Що робити, коли коштів на охорону здоров’я завжди не вистачає?

2029
2 червня 2018

У своєму виступі перед представниками Рахункової палати заступник міністра охорони здоров'я Олександр Лінчевський критично відізвався про ефективність та доцільність програми лікування за кордоном.

Серед іншого він вказує на те, що кошти, виділені на лікування громадян за кордоном, могли б врятувати значно більше людей серед тих, які залишились в Україні.

Повна стенограма тут: сторінка 1, 2, 3, 4 та 5.

Зокрема, можна було б придбати новітнє обладнання, найкращі розхідні матеріали та взагалі відправити на навчання за кордон лікарів.

Він не пропонує скасовувати програму, адже вона дає людям шанс на життя, але пропонує замислитись. У відповідь на промову опозиційні депутати звинуватили його у "незнанні істин Господніх".

Нагадаю, на програму лікування за кордоном в 2017 році витратили 628 мільйонів гривень для лікування 226 українців.

Це найбільший показник за усі роки.

Для порівняння: в тому ж 2017 році загальний бюджет централізованих закупівель ліків для десятків тисяч хворих на онкозахворювання склав 809 мільйонів гривень, а це менше половини від реальної потреби.

"Дайте більше коштів на охорону здоров’я і все буде чудово"  –  десь так звучить найпопулярніший спосіб вирішення проблем в системі охорони здоров’я.

Спробуємо розібратись у цьому без емоцій.

Не існує жодної країни в світі, де потреба в лікуванні покривається на 100 відсотків, всюди є нестача коштів. Наївно думати, що брак фінансів в системі охорони здоров’я можна ліквідувати. Така ідея схожа на марення про світле майбутнє комунізму.

Перейдемо до цифр. За даними Світового Банку, витрати на охорону здоров’я в Україні в 2015 році складали 6,1% від ВВП.

Водночас в сусідній Польщі цей показник – 6,3 %, в Білорусі 6,1%, а в Румунії 4,9% ВВП. Ці показники враховують як витрати державного бюджету, так і витрати з гаманців приватних та юридичних осіб.

Як бачимо, частка витрат в структурі ВВП в країнах з більш розвинутими системами охорони здоров’я особливо не відрізняються від України, іноді вона навіть менша.

Звісно, якщо перерахувати відсотки в долари США, то витрати на охорону здоров’я в Україні будуть менші, бо ми маємо слабку економіку, значна частина якої в тіні.

Але чи можна за такої низької бази ВВП суттєво збільшувати частку витрат на охорону здоров’я? Де та точка, де користь від збільшення витрат на охорону здоров’я перекриває мінуси від зменшення фінансування інших галузей, наприклад, безпеки та освіти? 

Для покращення функціонування системи охорони здоров’я необхідний ріст економіки.

Це особливо важливо в ситуації, коли значна частина витрат має імпортну складову, наприклад, ліки та обладнання.

Ріст ВВП у 2018 році запланований на рівні 3%, це менше, ніж в інших східноєвропейських країнах.

Номінальний ВВП на душу населення – 2583 долари США (2017 рік), за цим показником ми з на 129 місці в світі між Гондурасом та Лаосом.

За таких умов надзвичайно важливою є зміна принципів функціонування наявної системи охорони здоров’я.

Це, серед іншого, і пропонує реформа охорони здоров’я  –  перехід від порожніх обіцянок до сплати коштів за конкретні надані медичні послуги, що сприятиме розвитку конкуренції та прозорості в охороні здоров’я.

Красномовний доказ неефективності витрат в охороні здоров’я: в Україні один з найбільших показників кількості ліжок на 1000 населення, але середнє хірургічне навантаження на одного хірурга – 55 операцій на рік.

Тоді як в країнах ЄС навіть резидент має робити щонайменше 200 операцій. Таких прикладів безліч, при цьому якісна меддопомога залишається малодоступною для українців.

Виправити таку ситуацію має реформа охорони здоров’я, яка буде відбуватись три роки, починаючи з 2018,

Але відкритим залишається питання пріоритизації медичних витрат: за що платити з держбюджету, а за що ні? Як розділити кошти платників податків на медичні потреби самих платників податків?

У більшості країн світу давно зрозуміли, що відповідь треба шукати за чіткими правилами, враховуючи об’єктивну інформацію. Такий підхід зменшує напругу в суспільстві, бо рішення приймає не чиновник за незрозумілими мотивами.

У деяких країнах на законодавчому рівні запровадили ліміт максимальної вартості медпослуги, яку може сплачувати держава.

Максимальну вартість зазвичай розраховують як вартість за 1 QALY (рік життя скоригований на якість). 1 QALY  – додатковий рік життя, прожитий максимально якісно. Або два роки, прожиті з якістю життя 50% і так далі.

Для Великобританії цей показник – близько 30 тисяч фунтів стерлінгів за 1 QALY. Верхню межу зазвичай розраховують як відсоток від ВВП на душу населення.

Якби таку практику запровадили в Україні, ми б мали ліміт в діапазоні декількох тисяч доларів залежно від методу розрахунку, це доволі мало.

В інших країнах це питання вирішують складнішими розрахунками. 

В Угорщині у формулі розрахунку доцільності запровадження нових медичних технологій є: пріоритет для системи охорони здоров’я, тяжкість захворювання, рівність доступу, співвідношення вартість/ефективність, вплив на бюджет, експертна думка.

Кожен з цих показників має свою "вартість" та методологію розрахунку.

Підхід, коли при прийнятті рішень про фінансування враховується багато критеріїв є доволі поширеним у світі та країнах ЄС, і до процесу залучають експертну спільноту і пацієнтів, щоб процес був максимально прозорим.

Україна також іде цим шляхом. У 2016 році ​​​​​​​створили Експертний комітет з відбору та використання основних лікарських засобів. 

Він оцінює порівняльну ефективність, безпеку та економічну доцільність ліків з метою включити їх до Націпереліку основних лікарських засобів.

З початку 2018 року заклади, які фінансують з бюджету, мають пріоритетно купляти ліки з Нацпереліку. Це має унеможливити практику, коли головні лікарі купляли ліки сумнівної користі.

Це має збільшити купівлю ефективних, безпечних та економічно доцільних ліків, і через це збільшити доступність лікування для мільйонів пацієнтів.

Запровадити оцінку медтехнологій важко, бо на людських життях легко спекулювати, даючи тільки вигідну інформацію.

Більшість громадян України помирають від серцево-судинних та поширених онкологічних захворювань, проте вони не мають своїх палких лобістів, які б з великим завзяттям просували, наприклад, збільшення фінансування програми Доступні ліки, яка стосується мільйонів українців та вже дозволила зменшити на 17 тисяч разів кількість викликів швидкої та серцево-судинних подій (інфаркти та інсульти).

Умовний українець з заробітною платнею у 10.000 грн/місяць у рік сплачує 5.217 грн "податків на медицину", проте коли йому потрібне лікування, він навряд чи отримає від держави повну сплати усіх медпослуг.

У 2016 році було 14,406 жінок з раком молочної залози, майже кожній 5 із них потрібен препарат трастузумаб.

Загальна потреба на 2017 рік – 60.413 флаконів, але коштів вистачає лише на 9.815 флаконів.

Решту 51.228 флаконів пацієнти мають або якось придбати або не придбати.

Мова йде про більше ніж 100 млн грн на закупівлю 9.815 флаконів за кошт. Вартість препарату в аптеці близько 15 тис гривень, на курс лікування треба приблизно 20 флаконів.

Тому питання: чи справедливо позбавляти тисячі платників податків лікування заради сотні інших?

Хтось скаже, що 300 тисяч гривень на трастузумаб знайти простіше, ніж 5 мільйонів гривень на трансплантацію за кордоном. Зтось скаже, що він також платив податки і це для нього непідйомна сума і взагалі він такий самий громадянин. Хто з них має рацію? Хто голосніше кричить?

Щороку в Україні можна було б врятувати десятки тисяч життів, якби стентування та тромболізис були доступними кожному пацієнту, але завтрашні пацієнти про це не здогадуються і не виходять на мітинг.

Водночас пацієнти, лікування яких коштує мільйони і десятки мільйонів гривень виходять. Вони користуються своїм правом, на відміну від інших.

Цивілізовано ж було б створити прозорі та чіткі механізми, щоб вирішити такі чутливі питання, як це роблять розвинуті країни.

Це має сприяти становленню свідомості громадян, коли кожен буде розуміти причини тих чи інших рішень, та розумінню того, що ліки в лікарнях купляються за сплачені податки, які мають ефективно та справедливо використовуватись.

Євгеній Гончар, лікар, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті