Дитяча психологія в умовах критичного стресу на прикладі хлопців із тайських печер

1999
27 липня 2018

Дитячі психологічні травми – трендова зараз тема, проте за цим не варто забувати про її серйозність.

Причини можуть бути численними: цькування, насильство (психологічне або фізичне), нехтування страхами дитини, байдужість до її потреб і почуттів, тощо.

Навіть установки, які ми "з любов’ю" передаємо із покоління у покоління, можуть стати причиною розладу, що потім дасть про себе знати у дорослому житті.

Травма може бути спричинена і просто якоюсь подією у житті дитини.

Одним з наочних прикладів таких подій, що глибоко вражають, є недавня рятувальна операція в тайських печерах.

Загублені хлопці врятовані, стрес позаду, але його наслідки залишаються у розумах та підсвідомості учасників подій – так само, як після будь-якого травмуючого досвіду, навіть побутового, якому ми зазвичай не приділяємо достатньо уваги.

ЯКИМИ МОЖУТЬ БУТИ НАСЛІДКИ ТРАВМАТИЧНОЇ ПОДІЇ

Протягом часу у підземній пастці діти могли почуватися наляканими, збентеженими, сумними, а, може, й розлюченими або винуватими – залежно від того, як вони сприймали те, що з ними сталося.

Ймовірно, час від часу вони відчували надію або безнадійність, а інколи і те, і інше одночасно.

Наслідки такої травматичної події можуть бути численними.

Поряд із полегшенням деякі діти можуть відчути гнів, страх, тривогу та інші емоції.

Деякі можуть стати більш емоційними та вразливими. Інші навпаки — розвинути позитивні риси: більше цінувати життя, краще розуміти свої фізичні та психологічні можливості.

У деяких дітей після пережитого може сформуватися "провина того, хто вижив" через те, що один із рятувальників загинув під час порятунку.

Навіть якщо звинувачувати себе нераціонально, це дуже поширений випадок.

З ЧИМ МОЖУТЬ ЗІТКНУТИСЯ ДІТИ В МАЙБУТНЬОМУ

Деякі діти можуть в подальшому уникати травмуючих спогадів та почуттів, відштовхувати їх подалі та відволікатися на інші заняття.

Та якщо ці спогади та почуття не пропрацювати, не прожити, в дитини може сформуватися довготривала емоційна травма.

А це вже може проявитися дуже різними симптомами: нав'язливими думками та спогадами, ухиленням від певних місць або ситуацій, гіперчутливістю до стресових факторів, емоційним онімінням, гнівом, тривогою або депресією, зловживанням психоактивними речовинами, агресією, соціальною непристосованістю, ризикованою поведінкою тощо.

Варто враховувати, як на дітях відіб’ється новий статус – вони тепер зірки, відомі на весь світ.

Гадаю, кожен хлопець сприйматиме це по-своєму, залежно від характеру та особистих психологічних особливостей.

ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ, АБИ ХОЧА Б ПОМ’ЯКШИТИ НАСЛІДКИ

Гадаю, наразі роблять усе можливе: їх врятували, надали медичну допомогу.

Наступний етап – поєднання з родинами. Подальші кроки будуть складнішими, оскільки вони менш очевидні.

Сім'ям та іншим членам їхніх громад доведеться врівноважити спроби жити нормально, як раніше, із будь-якими новими особливими потребами дітей.

Важливо визнати, що батьків не навчають у школах, як поводитися з дітьми після травм, тим паче, якщо ті майже два тижні просиділи у печері, відрізані від навколишнього світу.

Їм знадобиться допомога професіоналів, і я сподіваюсь, що вона доступна і надана родинам хлопців.

Правильні реакції на емоційні потреби дітей (і можливі психологічні травми) будуть дуже важливими зараз і у найближчому майбутньому.

Наприклад, якщо хтось із дітей покаже прояви ПТСР (посттравматичного стресового розладу), ефективною буде терапія EMDR (десенсибілізація та переробка за допомогою руху очей), яку має проводити спеціально підготовлений психотерапевт.

Це дасть дитині найкращий шанс здолати кризу та стати сильнішою.

Рікі Грінвальд, доктор, психолог, засновник та директор Child Trauma Institute, експерт проекту Operation Thai Cave Rescue на Discovery Channel, екслюзивно для УП.Життя

powered by lun.ua