Знаю, що боляче, але гірку таблетку треба прийняти

3555
29 жовтня 2018

Кілька років тому натрапив на цікаве дослідження, яке порівнювало сприйняття болю пацієнтом та лікарем.

Для цього пацієнт відмічав своє сприйняття болю за шкалою від 1 до 10.

Те ж робив лікар, вказуючи, наскільки, на його думку, болить пацієнту.

Ті самі захворювання, ті ж симптоми та маніпуляції лікарями та пацієнтами сприймаються по-різному.

Характерно, що лікарі в середньому "недооцінювали" біль - у сприйнятті лікарському боліло на кілька балів менше, ніж це сприймав пацієнт.

Одна з причин: лікар, орієнтований на кінцевий результат, мислить категоріями "ліквідація катастрофи", "контроль критичної ситуації", "виконання маніпуляції", "завершення лікування".  

Крізь біль лікар бачить порятунок, "полегшення стану", "одужання",

Лікар розуміє, що об’єктивні чи суб’єктивні труднощі лікування не можуть це лікування зупинити.

Так, таблетки бувають гіркими.

Хворий пацієнт, надто хвора дитина, бачить лише гірку таблетку чи гіркий сироп.

Хвора дитина неспроможна усвідомити небезпеку ускладнень у разі відмови від лікування.

А лікар мусить лікувати. Попри сльози та капризування хворої дитини, лікар мусить зробити так, щоб ліки почали діяти. Попри страх, попри гіркоту та біль, заради одужання.

І я кажу пацієнтам: "Я не відчуваю болю, але знаю, що вам болить", знаю, що вам болить більше, ніж здається нам, медикам.

Система медичної освіти хвора. Давно.

Ця наша "пацієнтка" хворіє так давно, що вже не пам’ятає, як воно - бути здоровою…

І ми бачимо, як поволі втрачається критичність системи освіти до свого стану…

Попри те, що і невігластво, аморальність та корупція починаються ще зі студентських років або і раніше, освітня система чинить відчайдушний спротив або виявляє неабияку інерцію щодо найменших змін.

Але є лікарі, викладачі, керівники-освітяни, котрі ентузіазмом та винятковою кваліфікацією тягнуть, тримають, рятують.

Два десятки університетів, хороших і не дуже, десятки тисяч студентів та студенток, успішних і не дуже, тисячі співробітників, сумлінних і не дуже. І нам всім треба мінятися. Потрібні зусилля.

Абітурієнтам: Знаю, що 150 балів ЗНО це мало, але і ці 150 треба заслужити.

Знаю, що 150 балів ЗНО - рейтинговий бал, знаю, що тепер для того, щоб стати лікарем, доведеться вже у школі бути найкращим…

Знаю, що сьогодні це найкращий спосіб врятувати студента з хибною мотивацією від необачного кроку.

Повернення до фізики чи математики на вступі та бар’єр у 150 балів - єдиний дієвий спосіб отримати генерацію здібних та мотивованих лікарів зовсім скоро.

Студентам: знаю, що тяжко. Знаю, шо вчитеся більше за інших.

Треба більше. Така вона, медицина. Легше не ставатиме.

Треба буде знати англійську, готуватися до складних міжнародних іспитів.

Але це тепер не для оцінок, а для пацієнтів.

Якщо ви чесно вступили і чесно навчаєтеся, маєте повне право вимагати у тих, хто вас вчить, здобуття європейської освіти.

За шість років навчання ви маєте право отримати сучасні знання та компетенції. Ваша якісна освіта - це ваше право, це університетський обов’язок, це вимога пацієнтів.

Університетам: Знаю, що тепер доведеться самим боротися за студента, знаю, що тепер міністерство не вказуватиме, як вчити, знаю, що доведеться переглянути "хто навчає" і "що ж навчає" вже стільки років… і майже напевно міняти і те, і те.

Державне фінансування залежатиме від того, скільки студентів захоче вступити, а міняти дипломи лікаря на гроші контрактників вже не вийде.  

Беззаперечний прорив в якості оцінювання студентів, зроблений ще в 90-х, лишається в 90-х…

Буде боляче переступати через своє его, і тяжко знову вибудовувати систему іспитів, які більше не продаватимуть.

Саме така кропітка праця в підсумку відновить повагу пацієнта до лікарського диплому та поверне довіру до нашої професії.

Університет буде лідером думки, майданчиком для дискусії, осередком творення медичної галузі.

Суспільство, громадськість, пацієнти і всі-всі:  

Хороша освіта дешевою бути не може. Треба усвідомити реальну вартість навчання лікаря. І це буде гірке усвідомлення. Це дорого.

Будь-яка система освіти не може бути кращою за викладачів, які її утворюють.

Відтак, за хороших викладачів доведеться боротися. І платити. Донорська допомога не буде безкінечною.

Це наша медосвіта і нам в неї інвестувати і нам її контролювати.

Ми станемо дорослими та відповідальними. Перестанемо шукати "хорошого" лікаря. Хорошим буде кожен.

Треба наздоганяти світову медицину та науку. Треба міняти зміст навчання студентів та вчити вчителів.

Для порятунку освіти доведеться приймати грікі ліки, робити неприємні та болючі маніпуляції.

Знаю, що неприємно, страшно і боляче.

Я зроблю все, щоб боліло менше, але зараз гірку таблетку доведеться з’їсти, і не одну.

Олександр Лінчевський, заступник міністра охорони здоров’я України, для УП.Життя

Титульне фото: ArturVerkhovetskiy/Depositphotos

powered by lun.ua

Головне на сайті