Як плагіат кандидата наук і консультанта МОН спустошує поле науки

14824
8 жовтня 2018

Два тижні тому в культурному і науковому середовищі Україні сталася знакова подія – розпочалася дискусія навколо плагіату Дмитра Дроздовського, людини публічної і досить відомої в сучасній Україні.

Виявилося, що його монографія, котру він збирався захищати у грудні цього року, як свою докторську дисертацію, є грандіозним ПЛАГІАТОМ.

Вдалося вже визначити, що розділи 1.3, 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.6, 3.1, 3.2, 4.2, 4.4 списані повністю; вступ і розділи 1.1, 1.2, 1.4, 2.7 та висновки – частково.

Інші розділи ще просто не проаналізовані, оскільки вже не несуть жодної інтриги: форми і способи плагіату цілком зрозумілі.

(Для інформації. У статті 42 "Закону про освіту" сказано: "академічний плагіат – оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства").  

Дмитро Дроздовський. Фото Жінка-УКРАЇНКА

Цікаво, що ми маємо дещо модифікований, як на українські реалії, вид плагіату – все списано, в досить недбалих перекладах, переважно з англомовних джерел.

Таким чином, плагіат Дроздовського має міжнародний характер, оскільки хтось же має відповідати за те, що авторські оригінальні статті англійською, іспанською, російською мовами вкрадені українським громадянином?

Списував усе – докторську з Нової Зеландії, магістерську з Тарту, статті з англомовних джерел, британські, іспанські джерела, не гребував близькими українськими "мурзилками", тобто різного роду науковими збірниками широкого спектру.  

При цьому навіть не особливо ховався – переважно списував перше ж джерело в пошуковому спису Google зі своєї теми, наявне у відкритому доступі.

Брутально порушив встановлені правила щодо наукового захисту – видав, як сам зізнався, лише 7 примірників своєї монографії (!), хоча за правилами, затвердженими МОН, монографія має вийти тиражем не менше 300 примірників (!).

Зрештою, зараз відкривається, що так звана докторська монографія – лише один із епізодів великої плагіатної історії Дроздовського, мабуть, найбільш софістикований варіант порівняно з іншими, значно примітивнішими.

ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО

Серед основних реґалій Дроздовського – член Комітету з присудження Національної премії імені Шевченка, головний редактор журналу "Всесвіт", Заслужений працівник культури України і кандидат наук.

Також він лауреат премій імені О.Гончара, імені О.Білецького, імені І.Кошелівця, імені В.Сосюри, газети "Літературна Україна" і журналу "Кур’єр Кривбасу".  

Особливо тісні зв’язки Дроздовського з Міністерством освіти та науки України.

Послужний список Дроздовського вражає. На сайті МОН вказується, що він – співавтор програм з української літератури для 5-9, 10-11 класів; автор низки посібників і методичних рекомендацій з української та зарубіжної літератур; голова журі всеукраїнського конкурсу "Учитель року – 2015" у номінації "Українська мова та література", фінального етапу Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка, член журі фінального етапу конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України.

На сайті також наведено й життєве кредо Дроздовського, що має підкреслити його саможертовність та героїзм (за горьківським Данко, очевидно): "Жити, аби іскрити, підтримуючи світлом серця інших".

Іскри, справді, розлетілися досить далеко. 

Випадок із Дроздовським можна вважати показовим з огляду на кілька обставин.

По-перше, плагіат є ТОТАЛЬНИМ – він не зводиться до кількох принагідних запозичень і, як свідчить аналіз інших опублікованих праць автора, є одним із основних МЕТОДІВ, на якому виросла його слава і кар’єра.  

По-друге, плагіат Дроздовського є лише вершиною піраміди, яка показує стан цілої гуманітарної науки в Україні.

Адже:

І останнє. Цинізм, з яким зроблений плагіат Дроздовського, свідчить, що вже перейдена межа будь-якої нетолерантності до плагіату, він стає масовим, поглинає політику, культуру та науку.

Водночас випадок Дроздовського, який обурив наукову спільноту на Facebook і який увійде до українських посібників з анти-плагіату, досі не викликав жодної реакції з боку Національної Академії Наук, Міністерства освіти і науки, Комітету з присудження Національної премії імені Шевченка, редакційної колегії журналу "Всесвіт".

Це також свідчить, що ми підійшли до того пункту, де будь-яке покривання плагіату загрожує нормальному існуванню наших інституцій і самої України.

Бо, як сказав один мій колега, "що наверху, те і внизу".

Тамара Гундорова, членкиня-кореспондентка НАН України, докторка філологічних наук, професорка, асоційована дослідниця Українського наукового інституту Гарвардського університету (США), декан Українського Вільного університету (Німеччина), членкиня Наукового комітету з питань розвитку науки і технологій України, завідувачка відділу теорії літератури та компаративістики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

powered by lun.ua