Коробка для туалетного паперу під замком, або Як пости у Facebook можуть покращувати школи
Від редакції: Зранку 8 листопада директор Департаменту освіти та науки Київської міської держадміністрації Олена Фіданян розмістили у себе у Facebook дві світлини з підписом:
"Шкільний туалет, де усе під замком... Коробка для туалетного паперу під замком... а паперу катма. Туалетний папір разом з миючими надійно зачинено у підсобці завгоспа. Зачинити не змогли лише сморід".
 |
Пост директорки викликав жваву дискусію, тому УП.Життя попросила Олену їх прокоментувати.
***
Найперше кажу батькам: не бійтеся, наші дітки порядні, цей замочок дорослі придумали самі від себе.
Інакше бути не може. Дитина не додумається забрати цілий рулон туалетного паперу.
Очевидно, що у цьому закладі немає довіри.
Мій пост не стільки про те, що я побачила безлад, скільки про втрату довіри один до одного. Все починається з таких замочків.
***
Коли прийшла до цього закладу, то планувала подивитися на організацію безпеки.
Це не була перевірка. Законодавство стало м’якшим, воно не дозволяє перевіряти.
Можна оглянути, познайомитися з роботою закладу, вивчити питання, як реалізуються бюджетні кошти.
Та безпека – це не тільки коли когось кудись не пускають.
Безпека – це і безпечне середовище, і санітарно-гігієнічний стан.
Безпека – це коли кожен виконує свою роботу добросовісно.
У загальному школа чистенька, охайна, яскрава, цікаво оформлена, але туалет мене вразив: не помито і є відповідний сморід, й тримач для туалетного паперу був на замку.
Директор почала пояснювати, що замочок для того, щоб не вкрали папір.
Слухаю мовчки і дивлюся. Вона розуміє, що щось не так й зніяковіло запитує: "А що, там паперу немає?".
Є речі, які не можуть обговорюватись, вони мають бути: серветка в їдальні, туалетний папір в туалеті, мило…
До якої б інтерактивної дошки ми не прагнули, ці речі мають бути і ВСЕ!. Це елементарний комфорт, який має стати нормою.
В обговоренні на Фейсбуці Лілія Донська написала: "Туалетна" тема – один з маркерів цивілізаційного рівня суспільства і школи зокрема". Складно не погодитися.
ЧИ ПОКАРАЮТЬ КОГОСЬ ЗА БЕЗГОСПОДАРНІСТЬ
Перша реакція на мій пост від батьків була очікувана: покарати!
Мовляв, поки не покараєте, не назвете прізвища, нічого не зміниться.
Розчарую усіх. Сама колись так вважала.
Але коли отримують догану, минає півроку-рік, догана знімається, а людина заспокоюється. Можна заїхати в заклад, а там -без змін.
Сама часто у себе запитую, що не спрацьовує? Тут багато чинників. Та найголовніший – людський!
Не скажу, про яку школу мова, але ми зробимо все, що треба в рамках законодавства, разом з адміністрацією закладу.
ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ НА МІСЬКОМУ РІВНІ
Три роки тому, в Києві, ми виділили гроші на програму "побутовий дріб’язок". Звичайно це народна назва.
Ми розуміли, що те, що ми задумали далеко не дріб’язок. Так ми прагнули зупинити так звані "батьківські побори".
Запросили директорів садків, шкіл та визначили перелік предметів, які батьки купували за свої кошти. Перелік вийшов чималеньким.
Більшу частку його складали предмети побутового вжитку: офісний та туалетний папір, миючі засоби, мило, пральний порошок, пакети для сміття та інше.
Вже два роки перелік закупленого для конкретного закладу оприлюднюється на нашій електронній карті.
До речі, на один заклад на такий побутовий дріб’язок у рік ми витрачаємо від 50-ти до 100 тисяч гривень.
Колись одна мама на зустрічі мудро запитала: "Ви вже дещо купуєте. А чи достатньо цього?".
Я схопилася за голову, як вирахувати, скільки паперу чи мила використають у школі? Скільки серветок потрібно на рік у шкільну їдальню? Як вирахувати, скільки офісного паперу потрібно вчителеві?
Побувавши у підсобці згаданої школи, я побачила, що туалетного паперу там небагато. Його потрібно докуповувати.
Сьогодні наші обрахунки ґрунтуються на власному досвіді. Якщо не вистачило цього року, то наступного обсяги, найбільш потрібного товару збільшуємо.
І ще одне, товар, який купується за бюджетні кошти може бути придбаним лише за тендерними процедурами. А на тендері завжди перемагає найменша ціна з відповідною якістю.
ЧИ ВПЛИВАЮТЬ НА ЩОСЬ ТАКІ ПОСТИ У FACEBOOK
Бачу, що такі пости мають свій вплив.
Це як пост-телеграма: будьте уважні огляньте свої заклади. Не варто боятися такої публічності.
Тут головне – миттєве реагування. Бо після уроків до садка, школи прийдуть батьки і вони точно відвідають туалети.
Так і відбулося. Під моїм постом батьки виставили фото. І вказали номери шкіл.
Якщо ви скажете, що пішла реакція батьків, то я скажу, що пішла реакція і керівників.
У мене було кілька подібних постів на різну тематику: про квіти в старих побитих каструльках на підвіконні, чи два унітази один навпроти одного...
Іноді сатира б’є краще, ніж покарання.
Пост викликав бурхливе обговорення: одні справедливо обурюються, іншим він перевернув мізки.
Ми вже багато змінили. Й мінятимемо разом далі.
Дуже добре, що у підсобці Є туалетний папір: багато/мало, будемо рахувати, додавати…
Впевнена, що буде знищено не лише замочки на тримачах паперу, вони зникнуть у нашому ставленні один до одного. Ми ще вчимося довіряти.
Але ми тільки тоді зрозуміємо, скільки нам не вистачає, коли батьки припинять здавати кошти.
Тоді оцінимо: тут не вистачило, там варто дозакупити… Ось тоді це буде чесна розмова.
Олена Фіданян, директор Департаменту освіти та науки Київської міської державної адміністрації, для УП.Життя