Нова українська школа без інтернету, водопостачання і з туалетом на вулиці

1716
11 лютого 2019

"Головна мета створити школу, у якій буде приємно навчатись і яка даватиме учням не тільки знання, як це відбувається зараз, а й вміння застосовувати їх у житті.

НУШ це школа, до якої приємно ходити учням. Тут прислухаються до їхньої думки, вчать критично мислити, не боятись висловлювати власну думку та бути відповідальними громадянами.

Водночас батькам теж подобається відвідувати цю школу, адже тут панують співпраця та взаєморозуміння".

Ні, це не цитата з книжки всесвітньо відомого спеціаліста зі шкільної освіти Кена Робінсона.

Це цитата з сайту Міністерства освіти і науки України щодо реформи середньої освіти, яка розпочалась у вигляді експерименту в 2017 році, а в 2018 була запущена повномасштабно по всій країні.

Давайте на хвилинку замислимось:

ЩО ПОТРІБНО ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ДІТИ УСПІШНО НАВЧАЛИСЬ В ШКОЛАХ?

По-перше, вчителі.

Жодна школа не може бути кращою за вчителів, які в ній навчають. Погано підготовлені, немотивовані, незабезпечені, соціально незахищені, а відтак нещасливі вчителі просто не можуть ефективно навчати дітей і створювати сприятливу для цього атмосферу.

По-друге, інфраструктура.

Мається на увазі не лише фізична інфраструктура, а й технічне, методичне забезпечення, заробітна плата вчителів і обслуговуючого персоналу, доступ до нових технологій, підручників, засобів зв’язку тощо.

Це спрощено можна візуалізувати наступним чином:

 

В контексті необхідної шкільної інфрастуруктури особливо зачіпає фраза з цитати, що "НУШ це школа, до якої приємно ходити учням".

Давайте спробуємо розібратися:

ЧИ НАСПРАВДІ УЧНЯМ ПРИЄМНО ХОДИТИ ДО НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ?

Експерти Українського інституту майбутнього проаналізували статистичний збірник Державної служби статистики України "Загальноосвітні та професійно-технічні навчальні заклади України" в контексті фізичної інфраструктури українських шкіл і знайшли вражаючі, як для кінця двадцятих років 21 століття, дані:

  1. Ситеми опалення є в 15726 школах. А в 454 (2,9%) школах України немає системи опалення! Це означає, що вони закриті кожного року з листопада до травня включно? Чи діти продовжують до них "приємно ходити"?
  2. Водогін і, відповідно, їдальні або буфети з гарячим харчуванням, є в 14849 школах з 16180. Тобто, в 1331 школі (8,2%) немає води! Взагалі! Уявіть собі провести 5-6 уроків щодня в приміщенні без харчування і води…
  3. Якщо в школі немає води – очевидно, що в ній немає й санвузлів всередині будівлі. Як мінімум, в 1331 школі туалет знаходиться на вулиці!
  4. В 7821 школі (48,3%) немає гарячої води!

Навіть не хочеться обговорювати кожен з цих пунктів окремо, бо це просто дико для 21 століття, але є декілька питань, які не можуть не турбувати.

Чи не можна було за 28 або хоча б за 5 останніх років провести повний аудит наявних шкіл, їх елементарної інфраструктури, визначити першочергові потреби і виділити фінансування для реконструкції та оновлення?

Зробити систему опалення, пробурити свердловину для водогону, поставити системи нагрівання води – це не фантастичні за обсягами кошти.

Якщо вже зрозуміло, а так може бути, що витрати на подібні оновлення перевищують розумні межі – може варто закрити такі заклади взагалі і забезпечити та контролювати перевезення дітей до найближчих шкіл, а фінансові ресурси, що вивільняються направити туди ж?

Якщо держава взагалі не готова виділяти додаткові кошти на реконструкцію і оновлення шкіл, то може потрібно повністю відкрити ринок освітніх послуг для приватних ініціатив?

Давайте проаналізуємо, якою є

СТРУКТУРА ГАЛУЗІ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ, ОБСЯГИ ФІНАНСУВАННЯ І КІЛЬКІСТЬ ЗАДІЯНИХ В ЦІЙ ГАЛУЗІ ОСІБ

На початок 2018 року в Україні діяли 16180 (з них приватних – 199 або 1,22%) закладів середньої освіти, протягом останніх трьох років їх кількість зменшилась на 1157 (6,6%). 

Видатки зведеного бюджету на шкільну освіту протягом 2015-2017 років коливаються в межах 2,4-2,8% ВВП (в 2017 році 2,8% ВВП – 84,3 млрд грн).

Заклади середньої освіти відвідують 3,921 млн дітей , в них працює 439,7 тис. вчителів.

Незважаючи на збільшення фінансування середньої освіти в Україні в 2017 році до 2.8% ВПП, галузь залишається суттєво недофінансованою. 

84,3 млрд грн це – 21500 грн на одного учня на рік або 191,7 тис. грн на одного вчителя на рік.

Це порівняно більше, ніж фінансування закладів дошкільної освіти, але й матеріально-технічна база закладів середньої освіти потребує значно більших вкладень та й вартість її утримання значно більша.

Скорочення кількості шкіл викликає серйозне занепокоєння.

Концепція опорних шкіл та механізми транспортування учнів за програмою "шкільний автобус" не всюди і не завжди працюють.

Так, в Україні налічується 325,5 тис. учнів, що проживають на відстані 3 км і більше від школи, з них підвезення організовано для 304,5 тис., а 21 тисяча дітей дістаються до школи пішки.

З огляду на подальші плани скорочення закладів середньої освіти ситуація виглядає ще гірше.

В Україні налічується лише 199 приватних закладів середньої освіти, що складає 1,22% від загальної кількості.

Це свідчить про високі бар’єри для входження приватного капіталу на ринок освітніх послуг, цьому також не сприяють недосконалі морально застарілі будівельні, протипожежні та санітарні норми, що не враховують технології 21 століття.

У випадку, коли державі важко виділяти більше фінансування середній освіті, варто розглядати можливість надання більшого доступу та сприяння на державному рівні приватним ініціативам для створення нових сучасних закладів середньої освіти, що допомогло б вивільнити додаткові бюджетні кошти для фінансування державного сектору.

Вкрай важливим питанням є низький соціальний статус вчителів, що працюють в закладах середньої освіти.

Вони досі, незважаючи на підвищення оплати їх праці, соціально незахищені та низькооплачувані.

При цьому, Україна не забезпечує підготовку належної кількості педагогічних працівників, котрі повинні оновлювати педагогічний склад в закладах середньої освіти.

Державне замовлення на підготовку педагогічних кадрів для середньої освіти (шифр галузі 01 – Освіта/педагогіка) вищими навчальними закладами в 2018 році передбачає замовлення близько 18000 осіб.

Навіть якщо всі вони підуть працювати в школи і ми не будемо враховувати трудову міграцію, для повного оновлення педагогів в закладах середньої освіти знадобиться щонайменше 25 років, що є дуже ризикованим і країна може зіткнутися з ситуацією, коли вчителів буде фізично не вистачати.

Перепідготовка вчителів досі здебільшого виконується формально на папері, тому питання падіння якості освіти стоїть дуже гостро, що підтверджують результати ЗНО.

Окремо варто зупинитись на питанні інформаційного і комп’ютерного забезпечення закладів середньої освіти. 

Інформаційні технології, які зараз рухають світ вперед, також дуже слабко представлені в закладах середньої освіти.

95% всієї інформації світу знаходиться у вільному доступі в мережі інтернет, для отримання її достатньо мати комп’ютери, підключені до мережі.

Але, близько 700 закладів середньої освіти (4,3%) взагалі не мають комп’ютерів, близько 1700 не підключені до інтернету (10,5%). Серед 313 тис. комп’ютерів в школах: 108 тис. (34,5%) не підключені до інтернету, 37 тис. (12%) – технічно несправні, а 191 тис. (61%) – більше 5 років.

Можна скільки завгодно коштів і часу витрачати на створення електронних підручників, спеціальних веб-сайтів для їх розміщення – все це буде марно, якщо у шкіл не буде фізичної можливості до них дістатися через відсутність комп’ютерів та інтернету.

ЯК МОЖНА ВИРІШИТИ ЗГАДАНІ ВИЩЕ ІНФРАСТРУКТУРНІ ПРОБЛЕМИ?

1. Провести врешті решт тотальний аудит всіх закладів середньої освіти.

При цьому визначити першочергові потреби і виділити необхідне фінансування для оновлення або реконструкції шкіл.

В разі недоцільності подальшого функціонування деяких з них – забезпечити механізми довезення учнів та вчителів до інших місць навчання.

2. Забезпечити абсолютно всім школам базові інфраструктурні потреби у вигляді опалення, водопостачання, гарячої води та санвузлів в приміщеннях школи.

Просто дико не бути спроможнім забезпечити такі життєво-необхідні умови своїм дітям в 21 столітті.

3. Професія вчителя має стати найшанованішою і найпрестижнішою.

Потрібно збільшити фінансування вчителів за будь-яку ціну, забезпечити механізми фінансування підвищення кваліфікації вчителів і дозволити їм це робити в тих центрах перепідготовки, де вони вважатимуть за потрібне (до цього вже зроблено перші кроки МОНом).

4. Забезпечити і контролювати виконання програми "Шкільний автобус".

Її фінансування відбувається щорічно, але виконання програми покладено на місцеві органи самоврядування, які підконтрольні громадам і яких громада повинна контролювати.

Насправді ж, шкільні автобуси часто використовуються безконтрольно і не за призначенням.

В результаті 21 000 дітей дістаються школи пішки, долаючи відстань більше 3 км щоденно.

З огляду на щорічне скорочення шкіл і впровадження механізму опорних шкіл, питання довезення дітей і вчителів.

Довезення вчителів, до речі, прямо не передбачено Законом "Про освіту".

5. Прибрати бар’єри для входження приватних ініціатив на ринок загальної середньої освіти.

Більше того, їх потрібно стимулювати і створювати для цього максимально сприятливі умови, зокрема осучаснити будівельні і санітарні норми відповідно до технологій 21 століття, зменшити непотрібний методичний і статистичний контроль управлінь освіти і МОН.

В Україні на 1 січня 2018 року лише 199 шкіл були приватними (1,22%), тоді я к в США – 15%, в Великобританії – 20%.

Попит на приватні школи в Україні високий, тому варто дати можливість приватним освітнім ініціативам його задовольнити, тим самим вивільнивши додаткові кошти для збільшення фінансування державного сектору загальної середньої освіти.

6. Провести тотальну комп’ютеризацію шкіл та їх підключення до мережі інтернет.

В сучасному світі, де 95% інформації є безкоштовною та у вільному доступі – це стає вже є базовою потребою.

Вчителям буде простіше шукати нову актуальну інформацію, методики та інструменти навчання, дітям – простіше навчатись та опановувати нові сучасні знання.

Це лише перші необхідні кроки, які потрібно зробити для забезпечення шкільної інфраструктури, але вони дозволять вчителям і дітям принаймні почувати себе людьми під час шкільних занять.

Бо школа – це місце, де формуються в тому числі й базові цінності особистості та майбутнього громадянина, тому школа повинна показувати своїм прикладом те, як повинно бути, а не те, що є.

А в тих умовах, в яких зараз навчаються діти, не дуже зрозуміло, яким чином можна опанувати навички інформаційної гігієни, медіа-грамотності, емоційного інтелекту, принципів гендерної рівності і поваги, культури, цінностей, толерантності та десятків інших, так необхідних випускнику школи в сучасному світі.

Хіба що, після прослуховування схвальних виступів керівництва держави про вражаючі реформи в середній школі, в холодну пору року на шляху до шкільного туалету, який знаходиться на відстані 50 метрів від будівлі, можна отримати певні навички критичного мислення…

Через декілька місяців вийде новий статистичний збірник станом на початок 2019 року, який експерти Українського інституту майбутнього також неодмінно проаналізують і ми разом подивимось на динаміку змін.

Сергій Бабак, директор освітніх програм Український інститут майбутнього, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті