Як ІТ-компанії створюють інноваційні навчальні програми в українських вишах та навіщо це
Традиційний підхід у вищій освіті полягає у накопиченні набору знань з різних дисциплін, що складно поєднуються в єдину картину.
Це зумовлює відсутність зацікавлення з боку студентів до процесу навчання – вони не розуміють практичної цінності вивченого матеріалу, і як наслідок, втрачають інтерес до професії.
Все зводиться до парадигми "вчитися лише заради того, щоб вчитися".
Додайте сюди проблему з технічним забезпеченням навчального процесу та слабку залученість фахівців з практичним досвідом і ви отримаєте невтішну картину – коли значна кількість випускників працює не за фахом.
Щоб це змінити Lviv IT Сluster у 2014 році ініціював проект "ІТ Expert".
Фахівці з ІТ-компаній намагались змінити підходи до викладання певного предмету – давали студентам виконувати практичні завдання на основі реальних проектів у компаніях.
З кейсів вилучалась уся конфіденційна інформація, що могла вказати на клієнта. Залишалась лише загальна ідея.
Наприклад, був проект для автоматизації процесу рентгенографічного обстеження пацієнтів.
Щоб заповнювати прогалини у знаннях, запрошували фахівців для проведення лекцій і тренінгів.
З часом стало зрозуміло, що наявність студентів, які взагалі не бачать свого майбутнього в ІТ, виступала сильним демотиватором і багато фахівців втрачали бажання ділитись знаннями.
Тоді й з’явилася ідея розробити програму навчання таким чином, щоб вона максимально відповідала потребам індустрії та готувала спеціалістів, готових приступити до реальної роботи над реальними проектами на наступний день після отримання диплома, чи навіть раніше.
Таким пілотним проектом стала програма "Комп’ютерні науки" в Українському Католицькому Університеті, яка була створена у 2015 році.
2016 року запустили першу оновлену бакалаврську програму в державному університеті – це була програма "Інтернет речей" у Національному університеті "Львівська політехніка".
На цю програму в першому році набрали 56 студентів, а в 2018-му – 108. З них 18 відмовились від можливості навчатись за бюджетні кошти на інших спеціальностях і вступили на комерційне навчання.
Станом на березень 2019 року таких програм у різних державних вишах Львова уже 9.
Минулого року сумарно туди вступили понад 700 студентів.
З 1 вересня 2019 року з'являться ще 3 нові бакалаврські програми.
ЧИМ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ ЦІ ПРОГРАМИ ВІД ЗВИЧНИХ
І ЩО МОТИВУЄ СТУДЕНТІВ ДО НАВЧАННЯ?
Перш за все, підходом до навчання.
Оскільки створені програми покликані розв’язати проблему нестачі кваліфікованих фахівців для ІТ-галузі, з перших днів навчання, мої студенти одразу занурюються у практичне середовище.
Ми дотримуємося проектно-орієнтованого підходу в навчанні, який широко застосовується у світі.
Робота в командах
На початку семестру, коли вчорашні учні провчились лише місяць в університеті, їх розбивають на команди з 5-ти людей.
Кожна група самостійно шукає проблему, яку можна вирішити за допомогою застосування технологічних рішень на практиці, та визначає, що саме зможе реалізувати протягом семестру. В ідеалі, до сесії вони повинні отримати готовий продукт.
Проте сам продукт не є самоціллю. Дуже часто студенти обирають різноманітні інженерні рішення в сфері "Інтернету речей".
Наставництво
У кожної команди є ментор – фахівець-практик, який підказує студентам, у якому напрямку рухатися.
Це можуть бути проектні менеджери, бізнес-аналітики, техліди; навіть віце-президенти компаній долучаються до цього.
Паралельно під час занять на своїх парах я пояснюю, що таке проект, його складові, за яким принципом його потрібно оцінювати, документувати та реалізовувати.
Студенти працюють над проектом по аналогії, як це відбувається в стартапах.
Мотивація
З часом у студентів втрачається запал вчитися і сидіти над проектами, тому їх потрібно додатково мотивувати.
Для цього проводяться різні ідеатони, хакатони, де студенти можуть на ширшу аудиторію представити свій проект, позмагатися між собою, отримати фінансування на реалізацію своєї ідеї, заручитися підтримкою нових менторів, виграти можливість навчання в стартап-школі.
Вибудовуючи навчання таким чином, ми нарешті "ставимо коня перед возом": потреба у вивченні тих чи інших теоретичних розділів продиктована практичною задачею.
В результаті такого навчання ми отримаємо інженера, що вміє ставити ряд запитань:
- Чому робимо саме так?
- Який буде результат?
- Чи є інші шляхи реалізації?
Такий фахівець розуміє, що йому потрібно для реалізації задачі й робить це.
НОВИЙ ПІДХІД ДО ОЦІНЮВАННЯ СТУДЕНТІВ
Важливим аспектом є оцінювання роботи студентів.
При виставленні підсумкової оцінки враховується робота студента протягом семестру над проектом.
Проектні активності дають змогу отримати 50% балів. З них половину виставляє ментор, визначаючи, наскільки активно конкретний студент долучався до групової роботи та яким є результат його праці.
Ще однією складовою оцінки є захист, тобто фактично пітчинг, проекту перед журі, до складу якого входять представники ІТ-компаній – членів Lviv IT Сluster.
Найвагомішою частиною є моніторинг активності студентів протягом семестру. Саме тому частина оцінки враховує щотижневі звіти, які студенти пишуть до 23:59 неділі, у яких описують, що виконано та з якими труднощами стикнулися протягом тижня і плани на наступний тиждень.
Це дає можливість навчити студентів працювати більш ритмічно, відслідковувати прогрес кожного проекту і, за необхідності, втручатись та активізувати команду.
Я можу перевірити, чи все, що написано у звіті, правда, оскільки вся робота ведеться через програму для управління проектами Trello.
Іноді буває так, що один проект охоплює декілька дисциплін. В такому випадку набрані студентом бали розділяються між ними.
Безумовно, є частина студентів, яким навчання нецікаве, вони не долучаються до роботи над проектом і жодним чином не проявляють себе протягом семестру. Відповідно, не заробляють цих балів і змушені писати традиційні курсові/контрольні/розрахункові роботи (в залежності від семестру).
Решта 50% оцінки – це класична екзаменаційна чи залікова робота, яка перевіряє теоретичні знання, засвоєні протягом курсу.
Така освітня модель – значно дієвіша, аніж звичні підходи до навчання, які застосовуються у закладах вищої освіти.
 |
| Ідеально – якщо студенти самі вирішують, над яким проектом працювати |
Як я зазначив вище, ідеально – якщо студенти самі вирішують, над яким проектом працювати, виходячи зі своїх потреб та сфери інтересів.
Наприклад, цього року мої другокурсники зробили проект розумного пристрою, який під’єднується до лічильника на воду та автоматично передає покази у водоканал.
Для них це був великий виклик, що потребував набагато більше знань, ніж вони на той момент мали. Відповідно вони повинні були витратити на роботу значно більше ресурсів і опрацювати матеріали з багатьох областей, як от теорія інформації, цифрова обробка сигналів, робота із зображеннями, проектування плат, навчитися робити креслення, хоча програма курсу цього не передбачала. Але їм вдалося.
З цим проектом вони отримали призове місце на конкурсі стартапів TechBattle.
Реалізація подібних проектів дозволяє студентам, які прагнуть чогось більшого, реалізовувати себе. А конкуренція між сильнішими виходить за межі отримання максимальної оцінки.
Безумовно, отримуючи освіту, потрібно набрати великий багаж знань, тому без вивчення теорії не обійтися.
Однак при такій навчальній моделі студент чітко розуміє, навіщо йому ці знання та як він їх може застосувати на практиці.
Всі дисципліни, що вивчаються в університеті є елементами, які складаються в єдиний пазл. Так мотивація і зацікавленість сидіти над підручниками значно зростає і це дає свій результат.
Хочу зауважити, що це не єдина зміна в програмах.
Очевидно, що проект не в змозі охопити всі аспекти навчання для кожного учасника команди. І в рамках навчання в нас є як практичні, так і лабораторні завдання. Вони також зазнали значних змін – їх розробляємо таким чином, щоб студентам було цікаво.
Наприклад, щоб відпрацювати одні й ті ж навички при роботі з базами даних, можна дати завдання розробляти схему для додавання нового пацієнта в базу даних поліклініки з розписаними покроково інструкціями, або нового житла на сайт AirBNB з мінімальним описом вимог. Другий варіант їм ближчий і цікавіший.
Такого типу задачі – досить широкі, і змушують студента самостійно досліджувати предметну область.
Навчальний план програми включає також дисципліни, які розвивають "м’які навички" – soft skills – у студентів.
ІТ – це командна робота, тому без вміння знаходити спільну мову і йти на компроміси – не обійтися. Тож я запросив колегу Наталю Кубу, керівника відділу Training and Development компанії SoftServe, читати окрему дисципліну, де вона розповідає, наприклад, що таке конфлікт і принципи його вирішення, про побудову роботи в команді.
Тож, коли студенти скаржаться мені, що не хочуть працювати одне з одним, я раджу згадати ті лекції і використати поради Наталі, щоб знайти спільну мову. Коли підуть на роботу, муситимуть працювати з різними, не завжди приємними людьми. Тож їх потрібно до цього підготувати.
НЕВЖЕ ВСЕ ТАК ПРОСТО?
Ні, є багато проблем, які необхідно вирішувати.
Одна з них – зміна парадигми мислення вчорашніх учнів. Адже у школі дітей вчать виконувати конкретне завдання конкретним способом, щоб отримати конкретний результат. А у нас такий підхід не працює – ніхто не знає, який саме проект стане успішним і що буде головною складовою успіху.
Багато хто очікує від викладачів, що вони будуть вести студента практично за руку протягом чотирьох років. Проте місія викладачів – пояснити студентові, як йому знайти задачу, допомогти розбити її на мінізадачі, підказати, які теоретичні аспекти необхідно опрацювати. Тобто задати напрям руху для самостійного пошуку рішення, а не дати готову послідовність кроків.
Найважливішим ж є залучення ІТ-фахівців, адже трансформація освіти потребує зацікавлених спеціалістів, готових інвестувати свій час.
Наприклад, Михайло Кропива, InfoSec Director у компанії SoftServe, долучився до створення трьох програм з Кібербезпеки у різних університетах Львова (Львівський державний університет безпеки життєдіяльності, Львівська політехніка, ЛНУ ім.І.Франка).
 |
| Одне із завдань – зміна парадигми мислення вчорашніх учнів |
На своєму прикладі можу сказати, що поєднувати роботу і викладання – це реально, хоча і достатньо складно фізично.
Зазвичай мій робочий день починається о 8 годині в університеті, до 12 я там викладаю, вирішую всі питання зі студентами, потім іду в офіс працювати над своїми робочими проектами.
Стає у нагоді допомога колег. Оскільки ІТ-спеціалісти часто змінюють проекти, перебувають у відрядженнях, їх залучення відбувається наступним чином: є спільний чат тих, хто готовий на цей момент долучатися до навчання студентів по кожному з предметів. Там ми обговорюємо теми та завдання, які варто дати студентам, та хто з нас може за це взятися.
Такий підхід виявився найбільш робочим. Ідеально, коли для одного предмету вдається сформувати команду з 5-6 фахівців: якщо хтось на певний час випадає, є кому його замінити без втрат для навчального процесу.
Особисто я у викладанні вбачаю не лише професійну місію, але і соціальну. Адже інженер – це не фах, а світогляд.
У цих людей мислення заточене під те, щоб бачити не лише проблему, але і шляхи її вирішення.
Такі люди готові ламати стару, глибоко забюрократизовану систему та будувати нову реальність, в якій вони хочуть жити.
А це саме те, що потрібно країні, в якій іде війна.
Військові, захищаючи державні кордони, виграють для нас час. Ми його маємо використати максимально продуктивно.
Зараз кожен обирає свій фронт. Я зрозумів, що мій – змінити освіту.
Для запуску інноваційних програм в університеті необхідна команда однодумців, які мають бажання і час для впровадження змін.
У Львові за це взялася освітня команда Lviv IT Cluster, яку я очолюю.
З цього року кожна із запущених програм матиме свого лідера – людину, котра вболіває за успіх своєї програми і бере на себе координацію процесу залучення необхідних фахівців та взаємодію між фахівцями і студентами.
Це дозволить проводити масштабування отриманого досвіду та напрацьованих практик на нові програми.
Наостанок хочу зазначити, що цю модель можна адаптувати як і для вищої освіти, так і шкільної.
Про учнівську роботу над проектами більш детально може розказати Пауль Пшеничка – найкращий вчитель України 2017го року.
Також я хочу порадити майбутнім абітурієнтам старанно готуватись до ЗНО, адже конкурс на нові програми надзвичайно високий.
Зокрема, прохідний бал на бюджетну форму навчання на програму "Інтернет речей" у 2018 році становив 194.9 бали.
Є чудові матеріали на платформі Прометеус.
Також мої колеги з харківського офісу підтримують проект чат-боту у Telegram @HNEU_ZNO_math_bot. Він щодня надсилає завдання з математики у такому форматі, як це буде на оцінюванні. Ці опції є безкоштовними, простими і доступними для усіх, у кого є смартфон.
Таких програм та ініціатив треба якомога більше. Адже у нас є багато молодих талантів, яким потрібно дати вибір, чим вони хочуть займатися, і забезпечити якісну теоретично-практичну освіту, щоб на виході ми мали готових фахівців.
Це необхідно, оскільки зміни в освіті – це те, з чого варто починати зміни в нашому суспільстві.
Зеновій Верес, senior solutions architect у SoftServe, кандидат технічних наук, асистент кафедри Комп’ютеризованих систем автоматики Національного університету "Львівська політехніка", директор освітнього напрямку Lviv IT Сluster, спеціально для УП.Життя
Вас також може зацікавити:
Чекати змін чи творити їх: як ІТ-компанії запустили бакалаврську програму в держуніверситеті