"Люди завжди дивуються, що я чемпіонка світу з боксу": чому Марія Бова обрала цей спорт

3591
6 липня 2019

Я займаюся спортом з раннього дитинства. До боксу мама водила мене займатися більш типовими для дівчинки видами: бальними танцями та синхронним плаванням. 

Але я обрала бокс 🥊.

Мій одногрупник з університету фізвиховання Денис Берінчик запропонував спробувати себе на чемпіонаті міста з боксу, а далі пішли всеукраїнські та міжнародні змагання. 

Тоді я мала за плечима чималий досвід: від танців до кікбоксингу, боротьби та бойових єдиноборств. 

Порівняно з кікбоксингом чи джиу-джитсу, бокс має величезну перевагу він є олімпійським, тому в цей вид спорту прагнуть потрапити, гадаю, всі амбітні бійці. 

 

Пам’ятаю свій перший бій та дебюти у всіх видах спорту. Тоді не відчувала жодного занепокоєння чи страху, адже вже мала досвід в інших єдиноборствах, тому не боялася, а навпаки — очікувала першого бою з великою цікавістю. 

Завжди хочеться побачити підсумок своєї праці, а це і є змагання після серії тренувань, великої підготовки. У бокс я приходила з великим інтересом, і на перший бій виходила як на свято. 

Боялася лише одного підвести своїх, адже боксер є частиною команди. 

🥊 Не страшно пропустити удар, страшно його не побачити. 

Найглибші нокаути бувають якраз тоді, коли ти не бачиш удару. 

Тому важливо бути завжди зосередженою можна пропустити 1-2 удари й дати гідну відповідь, а можна втратити концентрацію на секунду й програти весь бій. 

Проте я можу заперечити думку, що бокс дуже травматичний вид спорту, незважаючи на те, що травм у мене вистачає. 

Найбільш серйозної зазнала на дзюдо, коли перекидала хлопця-суперника боковим переворотом з падінням, і він всією масою прибив мені плече у підлогу. 

Loading...

Був пристойний вивих плеча я, як завжди, поспішала на нові змагання, не доносила гіпс. І нажила хронічний вивих, тож далі плече у мене вискакувало в непідходящий момент навіть одного разу просто в ліжку. 

Незважаючи на це, мала багато травм, не пов’язаних зі спортом. Наприклад, на уроці була естафета, де треба бігати від стінки до стінки, торкаючись їх. Не загальмувала в’їхала на повному ходу в стіну й зламала руку. 

Під час зборів з загально-фізичної підготовки в мене може бути три тренування на день. 

Якщо це звичайна підготовка вдома то одне тренування плюс, звичайно, серйозна зарядка. 

Завжди тримаю себе у формі і постійно займаюся за налагодженою системою. Кількість тренувань також залежить від того, до яких турнірів ми готуємося, програму нам чітко прописує тренер збірної і мій особистий тренер Сергій Гордієнко. 

🥊 За винятком декрету, в мене ніколи не було таких періодів, коли я хоча б на місяць пропускала тренування. Це дуже складно і фізично, і морально. 

Але тільки той спортсмен, який досягає успіху через "не можу й не хочу", стає великим чемпіоном. 

Тож потрібно бути стійким, стабільним, дисциплінованим, самовідданим та вміти володіти собою в будь-якій ситуації і ніколи не опускати своєї "планки".

Можна бути Мейвезером на лапах, але якщо це кудись подінеться на рингу, то воно нічого не варте. 

Як казав мій тренер Федір Середюк, буває, що є у людини сила й воля, а от сили волі нема оце страшно. 

Я стараюся поєднувати бокс та материнство: у мене дві доньки, старша вже також займається спортом. Тож треба знаходити час водити її на тренування, а також на всі інші турботи повсякденного життя. 

Моє найбільше натхнення діти, коли важко обіймаєш їх, і звідкись беруться сили.

Як спортсменка, я маю свої завдання та цілі. Це – як та мрія, яка змушує потихеньку йти вперед маленькими кроками. 

У цьому дуже допомагає мама та мій чоловік. Мама сидить з дітьми, а чоловік не заважає займатися улюбленою справою. 

Ми, дівчата, займаємося боксом собі в задоволення, то чому нам заважати? Якщо людина спец у своїй справі чому ні?

Люди завжди дивуються, що я чемпіонка світу з боксу. Вони можуть зрозуміти, коли жінка займається танцями, легкою атлетикою, але аж ніяк не бойовими мистецтвами.

Одного разу мені довелося показати посвідку заслуженого майстра спорту з боксу, щоб мої слова не сприймали як "порожні". 

Вистачає тих, хто вважає, що бокс не жіноча справа, але вони принаймні тепер не заважають та не настільки часто про це висловлюються, як раніше, коли могли і в соцмережах про це написати, й особисто сказати.

Я вважаю, що людина, яка не має жодного стосунку до боксу чи бойових мистецтв, не повинна радити щось зі сторони. 

Краще їй самій спробувати вийти на ринг чи татамі. Тоді кожен побачить, чого він вартий. Свій власний досвід значно кращий, ніж просто слова.

Ми не намагаємося конкурувати з чоловіками, а просто робимо улюблену справу, в якій хочемо чогось досягти й проявити себе. 

Ми, жінки, за природою можемо бути слабшими фізично але, можливо, більш витривалими, імпульсивними, та в чомусь ще іншими. Але це не залежить від статі, а тільки від особистості. 

🥊 У жіночому боксі достатньо боїв, які нічим не поступаються чоловічим за напругою, технікою чи навіть жорсткістю. 

У нашому суспільстві зараз стає значно більше жінок, які руйнують гендерні стереотипи, займаються боксом та працюють у "нетипових" для жінок сферах і показують там свої вміння найкращим чином. 

Хочеться, щоб дівчата не боялися, були впевненими в собі й завжди робили улюблену справу. 

Аби потім, через багато років, не шкодувати, що навіть не спробували себе в тому, що було цікаво. Незалежно, чоловік ти чи жінка маєш бути професіоналом у своїй справі. 

Марія Бова, українська боксерка, чемпіонка світу 2012 року, призерка чемпіонату світу 2018 року, призерка чемпіонату Європи 2011 і 2018 років, для УП.Життя

Більше про бокс:

🥊 Без жалю до себе: чому я непрофесійно займаюся боксом і як це допомагає

🥊 Встати після найважчого удару – похорону немовляти: історія українського боксера Дениса Берінчика

Титульне фото: Depositphotos

powered by lun.ua

Головне на сайті