Чому варто зберігати автентику. Погляд архітекторки і дизайнерки

Наші сучасні інтер’єри систематично потрапляють у нью-йоркське видання ArchDaily.

Деякі з них є сильними та цілісними саме завдяки тому, що ми зберегли у них автентичні деталі, які й задали тон усієї концепції.

Тому цей текст буде про автентику.

Вірю, старі речі повинні мати шанс на друге життя, а автентика – на відновлення та збереження.

Довкола поменшало ремонтів годинників, взуття, ремонтних майстерень загалом. Легше викинути і купити нове, аніж відремонтувати.

А як же бути з речами з історичним минулим, з цінністю і пам’яттю?

Давайте замінимо всі дахи на бляху, перемалюємо усі фасади і позаклеюємо їх пінопластом, поставимо пластикові доступні вікна – що ми отримаємо в результаті?

У нашого бюро неодноразово була можливість переїхати зі Львова, змінити масштаб, але ми вирішили залишатися тут.

Львів вирізняється від інших міст України, але точно не планувальною структурою (вона тут незручна). Натомість, тут на кожному кроці – історично цінні елементи, деталі, які є тільки у цьому місті України.

Стоїш на будь-якій із вуличок у центрі міста, піднімаєш вгору очі і знаходиш не просто старий фасад, а неймовірні деталі, наприклад, масивний гак на балконі.

Сотню років тому мода й стиль життя у містян були настільки прокачані, що кожна квартира мала у внутрішньому дворі гак для провітрювання хутра!

Уявіть такий нонсенс у сучасних новобудовах, де проектант передбачив би гаки на балконах і хтось повісив би туди вазони, а хтось – шкарпетки.

Найкращі кам’яниці (старі кам’яні будинки у центрі старого міста), наприклад, були обладнані центральним пилососом.

На хвилинку, 100 років тому!

У підвальному приміщенні був двигун, на всіх поверхах розведено систему трубопроводу і прислуга просто шлангом приєднувалась до цієї системи і без зайвого гулу прибирала вдома, а потім йшла вниз і чистила цей пристрій.

Сотню років тому мода й стиль життя у містян були дуже прокачані

Тоді тут жили унікальні люди з унікальною культурою, якщо їм треба було купити лінолеум на кухню, вони сідали на потяг та їхали на базар до Відня.

І досі у тому ж Відні, Мілані чи Парижі ми бачимо безліч збережених елементів такої культури.

Там залишились люди, які жили раніше, вони зберегли те, що їм передали батьки, бабусі-дідусі. Там звично цінувати старі речі, те, що ти надбав з минулого.

У Львові свого часу такі люди зникли: їх повбивали, частина втекла за кордон, інші – були депортовані.

Натомість наполовину Львів заселили "асвабадітєлями", які мали зовсім іншу культуру, і отримували звільнене житло з речами, меблями, усім, що залишилося від попередніх господарів. І вони не розуміли, як тими речами користуватися.

Це стосується і деталей інтер’єру. Тож багато цінностей просто втрачено.

Травматична мода на нове

Радянський союз закарбував у головах українців, що все старе – це погане.

Разом з тим, був дефіцит грошей, можливості купити щось нове не було та й не було де купувати, але почала наростати спраглість МОГТИ купувати.

Якщо пам’ятаєте 90-і, то пригадуєте, який ти був неймовірно крутий просто тому, що ти зміг купити собі нові двері!

Але ці обставини перегнули палицю – і згодом люди настільки захопилися спроможністю купувати нове, що почали змінювати усе підряд: і радянське, і австрійське, і польське.

Наш офіс – у центрі Львова на площі Соборній, і приміщенні усе збереглось автентичним лише тому, що у власників не було грошей, аби купити нові двері та повикидати всі старі елементи (дерев’яні двері на фото).

Але ж старе – не означає погане, це – історія, певна цінність!

До прикладу, це те, за що японці обожнюють свою країну та культуру.

У Японії найцінніша річ – стара, річ твого дідуся, прадідуся, навіть якщо це якийсь шматок палиці незрозумілого призначення, коли тобі її дарують – це особлива церемонія!

Часто люди не задумуються про вагу речей. Коли викидають вікна чи двері австрійських часів, аргументують це рішення так: "Вони ж старі, їх ТРЕБА міняти".

У людей працює побоювання, що інакше соціум їх не сприйме. Вони змогли купити квартиру в центральній частині міста, тож їм точно вистачить ще 500 гривень на нові двері по акції з "Епіцентру", щоби у гостей не виникало запитань!

Коли ж бачать двері нашого офісу, кажуть: "У нас таких прикольних дверей не було, ваші красивіші".

Маячня! Наші теж були непривабливі, допоки ми їх не помили та не відполірували ручки.

Урок від мільярдерів з ОАЕ

Раз у рік, у травні, Львів традиційно потерпає від грози, такої сильної, що плаває усе місто.

І вікна на фасадній стороні нашого офісу в старому будинку (звісно, збережені автентичні) через дві шиби протікають так, що ми ставимо під них тази!

Тож я теж можу сказати: "Старе-старим, але це непрактично".

Але такий дощ – один раз у рік!

У Дубаї дощі бувають чотири рази на рік, але там так багато піску в повітрі, що немає сенсу робити міську систему водовідведення.

Тому чотири рази на рік місто зупиняється, випадає дощ, усіх заливає водою, і люди просто сидять вдома і нікуди не йдуть.

І не важливо, чи ти маєш 10 Ferrari, чи хмарочос, ти примирюєшся і приймаєш цей факт, дієш відповідно до обставин.

Якось у Лондоні ми орендували квартиру у старому місті. Попри зроблений ремонт, приймаючи душ, я відчула сильний протяг.

Виявилось, що це у ванній кімнаті – старе вікно з діркою розміром із палець! Власники не міняли це вікно, бо треба було робити заміну на точну копію, або залишити старе.

Тобі дує і ти мовчиш – бо ти живеш у Лондоні, а отже, ти не вибираєш!

Історія однієї брами

Справді, зазвичай зробити копію старого вікна – коштовно.

Це складно, треба розібратися з технологією, адже вона за століття змінилася, підібрати необхідні фрези, зараз важко досягти необхідного січення, вікна роблять із матеріалів іншої якості...

Але наш досвід показує про, що зробити якісну копію можна за ті ж гроші, що й купити якісне нове!

Серед програм Бюро спадщини (комунального підприємства Львова, що опікується історично цінними об’єктами) є відновлення старих брам у центральній частині міста: мешканці платять 1/3 від вартості реставрації, місто – 2/3.

Якось в районі Привокзальної на смітник викинули стару автентичну браму, а натомість встановили глухі абсолютно плоскі коричневі металеві двері (більше за хештегом #драмабрама у Facebook).

Стару автентичну браму замінили металевими дверима

Якщо раніше там була красива, хоч і стара, двостворчата дерев’яна брама зі скляними вставками, то зараз це глуха безлика металева стіна.

Навіть у супермаркетах ставлять кращі двері!

На вулиці Гуцульській, де я мешкаю, була аналогічна стара дерев’яна брама.

Ми подали її на програму співфінансування і через кілька місяців нам привезли до невпізнаваності красиву відновлену браму зі скляними віконцями, які відкриваються всередину, аби їх помити, з відновленими металевими решітками, з новою ручкою один в один як колись, взяли репліку із сусідніх брам, аби повторити їх.

За це ми з мешканцями заплатили 17 000 грн (⅓ від загальної вартості у 56 000 грн).

Я впевнена, що те металеве жахіття на Привокзальній коштувало не менше цієї суми!

Дерев’яну браму відновили за програмою співфінансування

Я написала у Facebook пост із порівнянням цих брам, після цього багато журналістів тоді взялися за цю тему, багато людей підхопили і поширювали пост, писали, що навіть не думали, що можна ТАК круто відновлювати старі двері.

Що це означає?

Що люди не досліджують питання, не дізнаються про реставрацію та можливості збереження культурної спадщини, або просто не хочуть зв’язуватися з цим, бо треба почекати кілька місяців, а от металеве страховисько привезуть і становлять ще цього тижня.

Але яку цінність тоді ми залишаємо після нас?

Давайте замінимо усі дахи на бляху, перемалюємо усі фасади і позаклеюємо пінопластом, поставимо пластикові доступні вікна – що ми отримаємо в результаті?

Віконні ручки Франка та Грушевського

Коли ми заходимо в новий об’єкт, чи це реконструкція, чи дизайн інтер’єру, я наполягаю, щоби ми знайшли, що на цьому об’єкті є автентичне, і ці речі повторно використали.

Якщо взагалі нічого не знаходимо, то принаймні шукаємо елементи, притаманні періоду будівництва чи стилю архітектури – на смітнику, на барахолці, на OLX – і використовуємо в інтер’єрі, аби дух місця, дух часу був присутній.

Щонайменше, ми ставимо латунні ручки на вікна. Тактильно це зовсім інші відчуття!

А ще латунь дуже швидко вбиває віруси, що потрапляють на її поверхню, зараз це дуже актуально.

Іван Франко, Михайло Грушевський, Іван Левинський, Леся Українська – люди одного періоду, у них була своя тусовка.

Вони зустрічалися і були користувачами таких речей, які ми виявляємо у старих квартирах: розпалювали п’єци (печі), відкривали вікна латунними ручками (які зараз, за іронією долі, на барахолках можна знайти дешевше, ніж нові фабричного виробництва).

Коли розумієш, що, можливо, відкриваєш вікно ручкою, якою користувався Франко, погодьтеся, шматок металу набуває зовсім іншої цінності :)

Ці вікна латунними ручками можливо відкривав Іван Франко

Старі речі повинні мати шанс на друге, життя шанс бути використаними і полюбленими.

Старість може стати їхньою перевагою, вони перетворяться на культ, який потрібно берегти, доглядати.

У сучасному світі ми все менше звикли піклуватися про речі: простіше купити нове, аніж ремонтувати.

Довкола поменшало ремонтів годинників, взуття, ремонтних майстерень загалом. Ніхто не відремонтує вам, наприклад, рулетку, "нова – дешевша".

Але ж яка важлива для вас історія старих черевиків, у яких ви багато де побували!

Якщо все можна замінити і оновити, тоді у чому цінність?

Вірю, саме пора почати любити старе.

Христина Бадзян, архітекторка, дизайнерка, засновниця архітектурного бюро re+, спеціально для УП.Життя

Фото авторки та Максима Соснова

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Зберегти історичне місто: як спільними зусиллями реставрували Львів

Львів з дахів. Навіщо руфери блукають висотою

"Завтра буде краще". Львів 90-х років на фото Тадеуша Рольке

"Подъездquest". Як фотограф була "гостею" вже у 300 будинках Львова

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.