Чому інтернати в Україні не зацікавлені у сімейному вихованні дітей-сиріт

599
8 червня 2021

Серед читачів цієї колонки буде небагато людей з досвідом сирітства, хоча в Україні таких дітей та осіб з їх числа живе кількасот тисяч.

На жаль, по статистиці випускники системи інституційної опіки мають набагато більші шанси стати читачами стінгазети виправної колонії, аніж "Української правди".

Ці діти, нинішні та колишні, є жертвами насильства над волею та гідністю. Звіти міжнародних організацій фіксують поширення згвалтувань у притулках, та навіть виховання у найкращих закладах накладає відбиток на психологічний, фізичний і соціальний розвиток.

Вихованці дитячих будинків повертаються у громаду абсолютно неадаптованими до життя, без навичок шукати роботу, створювати сім'ю чи облаштовувати житло.

Лише 10% з них вдається повністю інтегруватися в суспільство. Решту держава буквально позбавляє майбутнього.

У дитинстві я дізнався, що таке біль від зростання без батька, його порад та захисту. Він помер, коли мені було лише 12 років. Часто доводилося плакати від безпорадності.

Тому вже дорослим я разом з дружиною взяв на виховання шістьох прийомних дітей. Ми докладаємо чимало зусиль, щоб вони відчували присутність у своєму житті тата з мамою.

Тим часом, в Україні продовжують працювати понад 700 державних закладів опіки, в яких серед батьківських дітей виховуються майже 7 тисяч сиріт. В одному інтернаті, як правило, живуть від 100 до 300 дітей.

В Україні продовжують працювати понад 700 державних закладів опіки. 
Фото belchonock/Depositphotos

Українські інтернати як наслідок війни сторічної давнини

Ця застаріла система бере початок в 1920-х роках, коли після Першої світової та громадянських війн у Радянському союзі залишилися мільйони безпритульних дітей.

У 1956 році стартувала реорганізація дитячих будинків. Школи-інтернати були покликані об'єднати виховний і навчальний процеси.

Тоді в системі опіки справжніх сиріт було вже тільки 10-12%, а понад 70% вихованців мали близьких родичів чи батьків, позбавлених батьківських прав, чи були залишені матерями після народження.

Наприкінці 80-х років починається перехід до нової моделі дитячих будинків – сімейних. Війна і голод відійшли у минуле, люди частіше проявляють громадянську позицію, беруть сиріт і покинутих дітей на сімейне виховання. У цих будинках умови і виховання мали наближатися до домашніх.

Сімейні будинки в нашій країні починають функціонувати з 1988 року, за рік вони стали іменуватися "прийомними сім'ями".

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Їх вчасно підтримали. Історії сімей, які повернули своїх дітей з інтернатів

У сучасній Україні сирітство більше не є гострою проблемою. Протягом 2020 року статус сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, було надано 9,6 тисячам дітей.

Більша половина з них була влаштована під опіку родичів. Також, влаштувані у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу або ж до закладів інституційного виховання.

Крім цього, 535 дітей повернуто на виховання до біологічних батьків, а 1,2 тисячу дітей усиновлено.

Ми уже зараз можемо забезпечити сиротам сімейне виховання або максимально наближені до нього форми.

На сьогодні в Україні налічується 3,5 тисячі прийомних сімей (до 4-х дітей), 1,1 тисячі дитячі будинки сімейного типу (до 10 дітей), а також 41 тисяча опікунських сімей.

Це гарна альтернатива інтернатним закладам, адже діти зростають у родині, відчувають підтримку близьких людей і впевненість у майбутньому. Там вони розвиваються гармонійно і в міру дорослішання готуються до самостійного життя.

Навіщо ж досі існують дитячі будинки?

Борються за бюджети, страждають діти

Радянська система бореться за виживання, адже розміри бюджетного фінансування вражають – близько 15 мільярдів гривень щороку.

80% з цих коштів витрачаються на оплату комунальних послуг для величезних споруд та заробітної плати співробітникам інтернатів, з яких майже половина є технічним і адміністративним персоналом.

Розмір асигнувань напряму залежить від кількості дітей, які проживають у закладі. На кожну дитину інтернатні заклади щомісяця отримують 15-20 тисяч гривень.

Для порівняння, прийомні батьки, опікуни та батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу отримують близько 6 тисяч гривень на дитину.

Державі в цілому вигідніше розвивати сімейне виховання сиріт, аніж продовжувати безмежно фінансувати інтернати.

Кардинальні зміни назріли, однак прийнята 2017 року "Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей" втілюється дуже повільно.

Серед причин цього є конфлікт інтересів на рівні персоналу системи, що налічує майже 70 тисяч співробітників.

Коли фахівці нашого благодійного фонду "Зміни одне життя – Україна" знімали відеоанкети для сиріт в Одеській області, працівники одного з інтернатів переконували їх, що дитячий будинок не можна закривати, бо він є стратегічно важливим.

Виявляється, що в закладі працює понад половини дорослого населення селища, і за рахунок цього утримують власних дітей.

Найбільша в Україні база відеоанкет сиріт "Зміни одне життя" реально загрожує прибуткам цих людей, адже всиновлені діти покинуть інтернат, і бюджетне фінансування зменшиться.

Не рідко буває, що після знайомства потенційних усиновлювачів або прийомних батьків з дитиною працівники закладу відмовляють її йти в родину: ніби-то нові батьки будуть ображати, примушувати до фізичної праці, а в інтернаті – воля і спокій.

Застій в системі

В Україні законами створено чотири форми сімейного виховання сиріт: усиновлення, опіка, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу.

Жодна з них не може розвиватися без інформаційної підтримки з боку держави, і сьогодні Україна відчуває брак кандидатів у батьки.

Правила усиновлення також треба поліпшувати: трапляється, що суди розглядають ці справи понад рік. У цей час діти знемагають в інтернаті, де їх жодним чином не готують до усиновлення чи влаштування у прийомну сім’ю, адже така методика відсутня.

У 2012-2014 роках чисельність соціальних працівників в Україні скоротили з 12 тисяч майже на 80%.

Нинішнім складом відомство не може проводити роз'яснювальну роботу серед людей, що потенційно можуть бути позбавлені батьківських прав.

Тобто ані задачу забезпечення сиротам сімейного виховання, ані задачу попередження сирітства державна система не виконує ефективно, а подекуди працює проти інтересів дітей.

Леонід Лебедєв, голова благодійного фонду "Зміни одне життя Україна", радник міністра соціальної політики (2019-2020 роки), спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Титульна світлина lightsource/Depositphotos

Вас також може зацікавити:

Їх вчасно підтримали. Історії сімей, які повернули своїх дітей з інтернатів

Вперед в інтернатне минуле, або Чому українські родини за несвободу для своїх дітей

#ІНТЕРНАТивна_реальність: як діти в неї потрапляють і чому їх треба звідти рятувати

Яка допомога дійсно потрібна дітям в інтернатах і що їм не треба

Чому не варто під Новий рік згадувати про дітей в інтернатах та купувати їм подарунки

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".



powered by lun.ua