Якби історію писали лелеки, якою б вона була? Про книгу "Цикл лекцій про сучасне життя тварин"

Майже одночасно у двох видавництвах — у видавництві isolarii у Нью-Йорку та ist publishing у Харкові – вийшла друком нова книжка художниці та письменниці Євгенії Бєлорусець "Цикл лекцій про сучасне життя тварин".

Заснована на багаточисленних інтерв’ю та бесідами художниці з різними людьми, книжка є збіркою окремих есеїв, написаних у різній стилістиці, однак зберігає єдиний наратив та ідею.

Бєлорусець зміщує фокус уваги саме на тварин, на їхнє переживання історії та буденності. Авторка запитує, що таке тварина та як ми її мислимо? Чому становище тварини та стосунок до неї має значення для усього суспільства загалом?

Людина звикла вимірювати все своїм життям. Тварини мають інший життєвий цикл, який одначе великою мірою залежить і від людей, від їхніх воєн, праці та дозвілля. Але тварини також є свідками сучасних подій і історії, що твориться.

Якби історію писали, скажімо, лелеки, якою б вона була? Щоб розповіли про розстріли на Майдані голуби, які так само були свідками кривавих подій лютого 2014 року?

Хоча часто у книзі розповідь ведеться від імені людини, увага фокусується саме на тваринах. І навпаки.

Можна було б сказати, що у книзі тварини володіють антропоморфними певними рисами та якостями, душею та долею. Однак, чи радше люди володіють тваринними інстинктами, звичками, поведінкою і так само, як і тварини, мають доленосні події та підпадають під чийсь вплив?

Обкладинка книги

Обрання такого фокусу дозволяє авторці говорити про "земне" і "буденне" у якості метафори трансформацій суспільства.

Книга викриває ці зміни та оприявнює абсурд, популізм, ненависть та нетерпимість до меншин, насилля та узурпацію.

Читаючи сюрреалістичні історії розумієш наскільки вони є реалістичними. Адже все, що колись здавалося неможливим, водночас знаходить підтвердження в унормованих і повсякденних речах навіть прогресивних країн.

У цьому всьому лише знаходяться підтвердження словам Ханни Арендт, що тоталітарна пропаганда може жорстоко познущатися над здоровим глуздом лише тоді, коли він втратив свою значущість.

Відтак, важлива риса цієї книги – це викривальна іронія, якою пронизані усі есеї. Ця книжка – спроба віднайти здоровий глузд, справедливість та саморефлексію.

Гуманізм Бєлорусець тотожний гуманізму Йонеско. Французький автор застерігав від тоталітаризму. Бєлорусець бачить засторогу у любові, піклуванні та турботі.

Її книжка закінчується абзацом: "В диалоге между мной и тобой бывает одно – забота. Забота убивает всё живое во мне и всё живое в тебе, остается только любовь, почему-то она оказывается самой жизнестойкой, но она сейчас ничего не стоит. Мы столько раз пытались убить друг друга, что ()".

Прагнення любові та турботи є досить природними бажаннями, допоки вони не перетворюються на прагнення нав’язувати любов, підкорювати чужу індивідуальність та ідентичність, впливати на побут та життя, обмежуючи свободу та світогляд іншого повністю заміщуючі погляди та прагнення власною системою.

Тоталітаризм будується на відчутті любові та турботи, що межує зі страхом та контролем приватного та соціального. Всі ці речі міцно зв’язані, мов ременем.

Все, що якимсь чином не вписується в цю систему, автоматично підходить під категорію "девіантного", "дикого". Якщо будь-яка тварина не здатна підкоритись людині – вона дика і можливо хвора, а відтак здатна нанести шкоду суспільству.

Якщо будь-яка людина не здатна підкоритись суспільству – вона асоціальна і девіантна, а відтак здатна нанести шкоду суспільству.

У соціальній фотографії кінця 1960-х – початку 1990-х років часто виникає образ вуличного пса, без дому, без їжі, голодного і знівеченого життям. Цей образ трактується як такий, який передає стан пізньорадянської інтелігенції, що опинилась у лещатах умовної свободи, яка насправді так і не настала.

Коли художник Олег Кулик на початку 1990-х провів перформанс "Людина-собака", коментуючи нелюдські умови існування, це теж було сприйнято суспільством як приклад девіантної. Однак що могло нанести більшу шкоду, аніж саме суспільство?

"Почуття провини і сором є формами самопокарання. Важко знайти інше настільки ж неприємне почуття, як холодна рука почуття провини, що стискає ваше серце; цей тип покарання є суто людським винаходом.

Деякі тварини, переважно собаки, можуть проявляти збентеження або сором [...] за минулі дії", – йдеться на одному з сайтів, присвяченим основам дресерування тварин.

Тоталітаризм використовує відчуття провини інакше, унеможливлюючи рефлексію щодо реальних трагічних подій, однак формуючи уявну провину за відмову від абсолютної любові лідера.

Символічно, що кілька заголовків Бєлорусець мають назву "Початок". Один з них починається одразу після есею "Кінець". Ця символічність полягає з одного боку у циклічності, а з іншого у прагненні її розірвати.

Природа насилля побудована на відтворенні тиранічних та агресивних дій. Але за Артенд, руйнівна природа тоталітаризму у той самий час містить зерно самознищення.

Катерина Яковленко, журналістка та дослідниця сучасного мистецтва, спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Вас також може зацікавити:

Якби люди і тварини помінялися життями і ролями. КОМІКС

200 собак, 20 котів, курка і коза: як у притулку на Львівщині піклуються про бездомних тварин

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.