Міфи війни. Чи страждатимемо ми всі на посттравматичний синдром?

Міфи війни. Чи страждатимемо ми всі на посттравматичний синдром?

Суспільство живе міфами. Міф про Україну-батьківщину ІТ-працівників. Міф про другу армію світу. Міф про українців, у яких хата скраю.

Суспільна міфотворчість є дуже небезпечною з огляду на необхідність досить радикальної модернізації всіх сфер суспільних відносин після війни.

Ми спробували зібрати докупи десяток міфів про ветеранів, які відверто заважають суспільству коректно сприймати образ ветерана та ускладнюють його реінтеграцію. Тримайте перший з них.

***

Нещодавно брала участь в одній досить продуктивній дискусії щодо майбутньої модернізації України. У ході діалогу мова зайшла про наслідки війни для населення України, зокрема щодо їхнього ментального здоровʼя.

Пролунала фраза: "ми всі зазнали глибокого стресу і страждаємо на ПТСР (посттравматичний синдром – ред.)". У контексті діалогу стало зрозумілим, що велика кількість учасників цієї інтелектуальної дискусії були впевнені, що більшість ветеранів мають такий діагноз. Що вже казати про широкі верстви населення, для яких культура споживання інформації є чимось ефемерним та зайвим?!

Був такий період часу, коли навіть наш український інформаційний простір ряснів заявами про неадекватну радикальність дій ветеранів АТО/ООС: "ветеран вчинив насильство в родині", "ветеран побив поліцейського", "ветеран влаштував п’яний дебош"…

Фокус групи показували, що пересічний українець пов’язував поняття "ветеран" з поняттями "радикал", "неврівноважена особистість". Ось це і є наслідком негативного впливу міфотворчості.

А тепер детальніше.

Посттравмаичний синдром в Україні у цифрах

Запам’ятайте: не більше у 10% ветеранів лікарі діагностують ПТСР. І то, якщо не провадити з ними відповідну комплексну роботу.

70% людей, які пережили травматичну подію, відновляться самостійно і не матимуть ознак чи наслідків ПТСР.

30% людей, що пережили травматичну подію, МОЖУТЬ мати негативні наслідки, з якими вони самостійно не справляться. І якщо таким людям вчасно і комплексно не допомогти, у них можуть з’явитися ознаки ПТСР.

І лише 5-7% з тих, хто пройшов травматичну подію та не отримав вчасно комплексної допомоги, можуть мати гострий ПТСР.

Про що це говорить? Про те, що зі значною частиною нашого суспільства потрібно комплексно працювати з відновленням психічного здоров’я. А з ветеранами потрібно працювати як у напрямку фізичної реабілітації, так і напрямку психологічної реабілітації, інтегруючи у цей процес значну кількість фахівців різного напрямку.

У процес комплексної фізичної та психологічної реабілітації задіяно інколи декілька десятків фахівців. Для цивільних, що пройшли через травматичну подію потрібно, можливо, менше.

Але… сучасна вітчизняна медична система не готова до такої кількості клієнтів.

Тепер, власне, про клієнтів.

Цільова аудиторія

До 24 лютого в Україні нараховувалося біля 500 тисяч учасників бойових дій (УБД). Станом на зараз у ЗСУ та інших збройних формуваннях нараховується до 1 мільйона військовослужбовців. Отже сумарна цифра УБД та членів родин складатиме від 1,5 до 2 мільйонів осіб.

Через травматичні події (окупацію, життя у прифронтових зонах, полон, статус біженців та ВПО) пройшло біля 10 мільйонів українців.

З усією цією категорією громадян мають працювати фахівці. Мова іде про профілактику на рівні психологів. Навіть не психотерапевтів чи, не дай Боже, психіатрів.

Ми всі свідомі того, що переважна більшість з цієї аудиторії обмежиться розмовами у кращому випадку з друзями та родичами, можливо звернуться до профільної літератури та "Google". А навіть за наявності бажання отримати відповідні фахові консультації спеціалістів, вони зіткнуться з відсутністю доступних сервісів та відсутністю єдиної методології.

Сьогодні в Україні діє єдиний Центр захисту психічного здоров’я та реабілітації ветеранів. В регіонах подекуди послуги з відновлення психічного здоров’я ветеранів надають на базі психіатричних лікарень. Це не завжди ефективно. Давайте будемо відвертими.

Значна частина фахівців, з якими стикається ветеран у перші місяці після демобілізації, не мають належних навичок роботи з людьми після бойової травми. Мова іде про сімейних лікарів та лікарів загальної практики, про соціальних працівників.

Хоча треба віддати належне, з 2014 року ситуація потроху змінюється – Україна здобула власну експертизу у цій сфері. Створено навіть спеціалізований навчальний центр, на базі одного із медичних закладів. Але кількість тих, кого треба вчити, шалена.

Правова сторона

Багато хто пам’ятає справу Дмитра Балабухи – героя-танкіста, ветерана 72 ОМБр, командир танкового взводу. У лютому 2018 року під час побутового конфлікту на зупинці в Києві, він захищаючись, вдарив ножем нападника. Травма була смертельною. В результаті – суд і вирок на 8 років ув’язнення. А вже у кінці лютого, Дмитро Балабуха через партизанські тропи виходив із оточеної ворогом колонії, де відбував покарання. Після виходу на контрольовану територію – одразу став до лав ЗСУ.

Це якраз дуже яскравий приклад наслідків ПТСР, героїзму звичайного українця та недієздатності державних політик. Розберемо випадок більш детально.

Дмитро на війні з 2015 року. До 2017 року було чимало поранень. Одне з них – досить важка черепно-мозкова, з деформацією черепа. Тоді Дмитро, як часто буває на фронті, не погодився на госпіталізацію та операцію і просто відлежався. Тоді, у лютому 2018 року він якраз мав проходити військово-лікарську комісію (ВЛК), залишалося декілька днів.

Конфлікт на зупинці – це класичний тригер, який призвів до клінічного загострення проявів ПТСР.

Напередодні війни у 2014 році була ліквідована практика залучення військових психіатрів для здійснення судово-медичної психіатричної експертизи. А для цивільних психіатрів просто "не існує" поняття ПТСР та бойової травми. В результаті, сталося те, що сталося.

В найнебезпечніший момент, Дмитро навіть не думав, що суспільство йому щось винне. Він встав і пішов захищати Батьківщину.

Таких випадків загострення ПТСР в сучасній Україні чимало. Їх буде чимало і після війни. Але для того, щоби попереджувати подібні явища, щоби мінімізувати появу таких тригерів, потрібно системно працювати. Працювати комплексно та послідовно, на всіх рівнях.

І наостанок. У воюючій країні стає, не дай Бог, модним апелювання до таких термінів як "ПТСР", "бойова травма". Так, це справді реалії нашого сьогоднішнього життя і справжня суспільна потреба. Але це не привід легковажити подібними явищами, вдаючись до непотрібного хайпу.

Не можна підміняти серйозну та грунтовну комплексну роботу з фізичної та психологічної реабілітації популярними роликами з профілактики ПТСР.

Треба розуміти, таких випадків як з Дмитром – у загальній статистиці небагато. ПТСР – це клінічний випадок. З ним можна і потрібно працювати. Але це – не масовий рівень. Всі ці міфи мають бути розвінчані, натомість суспільство має навчитися правильно сприймати роль і місце ветеранів.

Звісно головна роль модератора тут – за державою та владою.

Оксана Коляда, ексміністр у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб України (2019–2020), керівник проєктів ГО "Простір можливостей", спеціально для УП.Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.

Читайте також: "Не на своєму місці" або самооцінка під час війни. Нотатки психотерапевта із фронту

Реклама:

Головне сьогодні