П'ять правил стійкості педагога

Наше освітянське життя докорінно змінилося після лютого 2022 року. В один момент воно розділилося на "до" і "ще не після". Ми натхненно працюємо, реагуємо, допомагаємо в умовах, до яких не були готові ні фізично, ні психологічно. Багато зі звичного нам перестало працювати. І освітяни, і учні стали потребувати більше психологічної підтримки у розвитку стійкості та адаптивності.

Ми маємо усвідомити, що в умовах війни наша сила – не в умінні "засипати" академічними темами, тестами, завданнями, а у здатності підтримати, убезпечити від розчарувань, підсилити відчуття контролю над сьогоденням і майбутнім, яке, здавалося, втрачене назавжди.

Незалежно від того, де ми зустріли день 24 лютого 2022 року, де перебуваємо зараз, у кожного з нас порушене базове відчуття безпеки, для відновлення якого потрібен кропіткий і психологічно грамотний супровід. Саме для впровадження такого супроводу ми розробили П’ять Правил Стійкості Педагога.

Наші правила допоможуть подолати труднощі, що перешкоджають якісному навчанню та взаємодії безпосередньо в класі, авдиторії в онлайн- чи офлайн-форматі. Можливо, їхнє дотримання і не входить до переліку посадових обов’язків учителя чи викладача, але саме зараз наші вихованці, окрім академічних знань, потребують присутності дорослого, який Згуртовує, Супроводжує та Убезпечує.

Важливо, аби їхнє використання стало щоденним осмисленим ритуалом. Бажано, щоб застосування правил було пов’язане із усвідомленим вибором на користь безпечного освітнього простору, психологічної стійкості та комфортної взаємодії між учасниками освітнього процесу в умовах війни.

Маємо розуміти, що ми не просто допомагаємо проживати воєнний період, а плекаємо стійкість у марафоні війни.

Дбаємо про власну безпеку та захищеність тих, хто поруч

Чому так важливо піклуватися про безпечні умови в освітньому середовищі

Коли людина позбавлена відчуття безпеки, особливо в умовах тотальної загрози життю, спричиненої воєнними діями, буденні справи, такі як догляд за собою, піклування про себе і близьких, стають справжнім викликом та своєрідним тестом на витривалість. Натомість коли в людини є надійний безпековий фундамент, вона здатна шукати нові можливості, способи реагування.

Відсутність відчуття безпеки змушує людину прагнути своєрідного заступництва: у неї з’являється надмірна залежність від уваги інших, проявів симпатії, підтримки тощо. Водночас потреба у відновленні відчуття безпеки може спричинити, наприклад, конфліктність і агресивність. Тож варто розуміти, що іноді незвичні прояви, з якими ми стикаємося в навчальному процесі, є наслідком втрати відчуття безпеки. Це нормальна реакція психіки на ненормальні обставини.

Реагуємо на свої почуття та допомагаємо дітям проживати їхні

Чому в умовах війни важливо говорити з дітьми про емоції та почуття

Ми всі – і дорослі, і діти – потребуємо певної легітимізації власних переживань: страху, тривоги, злості, ненависті, огиди тощо. Дуже важливо навчитися виражати емоції, почуття, не завдаючи одне одному невимовного болю, без ігнорування, знецінення, надмірної драматизації чи замовчування.

Водночас у жодному разі не варто провокувати емоційно виснажливі розмови. А "навантажувати" дітей подробицями про власні переживання взагалі заборонено, особливо в умовах, коли емоційні "гойдалки" ми переживаємо щодня. Разом із тим необхідно уважно слідкувати за емоціями учнів та проявляти достатньо емпатії та толерантності до почуттів, якими вони діляться.

Враховуємо можливості мозку, що працює у стресі

Що відбувається, коли мозок тривалий час у стані стресу

Учені називають декілька видів порушень функціонування мозку, що зазнає впливу хронічного стресу: нейрони гіпокампу припиняють належно функціонувати, роз'єднуються нейронні мережі, сповільнюється вироблення нових нейронів.

Важливо усвідомлювати, що переживання гострого стресу і травматичний досвід завжди супроводжуються когнітивними змінами. І обробка нової інформації, якої ми фактично щодня вимагаємо від дитини у школі, стає справжнім випробуванням для неї. Унаслідок чого суттєво знижується рівень успішності учнів.

Створюємо середовище спільних цінностей

Чому так важливо дбати про спільні цінності

Крім виконання академічних завдань, важливою функцією педагога є налагодження сприятливого душевно-контактного спілкування – такого, яке б допомагало підтримувати рівень психологічного комфорту в умовах емоційно заряджених буднів.

Саме у такий непростий для освіти період особистість педагога (а саме його ставлення до життя, емпатія, альтруїзм, самооцінка, рівень включеності у процес навчання, громадянська позиція) залишається значущим фактором впливу на дітей.

Середовище спільних цінностей – це спільнотворення турботи одне про одного, психологічної стійкості, взаємоповаги до досвіду, взаємоубезпечення від руйнівних наслідків міжособистісних конфліктів, беззаперечна віра у Перемогу, відчуття єдності в любові до рідної землі, мови, культури.

Плекаємо майстерність дбати про себе

Чому так важливо дбати про себе

Ми намагаємося тримати рівновагу, іноді навіть через силу ми розпочинали урок чи пояснювали тему, оцінювали контрольні роботи чи проводили різні заходи. Дуже часто губилися від реакцій дітей, не знали, як відповідати на їхні мудрі, не дитячі запитання.

Коли мова йде про турботу про себе, то варто згадувати слова відомої американської поетеси і громадської діячки Одрі Лорд: "Турбота про себе – це не потурання собі. Це самозбереження…"

Педагог, який вміє дбати про себе, – це людина, яка знає, як бути уважною до себе, є прикладом для наслідування у питаннях фізичного, психологічного та емоційного благополуччя.

Дбаючи про себе, ми плекаємо свою ресурсність, а отже, можемо подбати про своїх рідних, допомагати іншим, бути корисним своїм учням і колегам.

Правила розробила Всеукраїнська благодійна організація "Український фонд "Благополуччя дітей" у межах проєкту Ради Європи "Боротьба з насильством щодо дітей в Україні, Фаза ІІІ".

Тетяна Цюман, доцентка кафедри психології особистості Київського університету імені Бориса Грінченка, кандидат педагогічних наук, доцент, голова правління ВБО "Український фонд "Благополуччя дітей", Зоряна Адамська, доцентка кафедри психології розвитку та консультування Тернопільського національного педагогічного університету, кандидат психологічних наук, доцент; Олена Нагула, експертка ВБО "Український Фонд "Благополуччя дітей", кандидат психологічних наук, травматерапевтка; Катерина Пуха, координаторка проєктів Всеукраїнського громадського центру "Волонтер", кандидат педагогічних наук, психолог, спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора