Повернути Єнота. Як навчити дітей боротися з інформаційними атаками ворога за допомогою гри
Щоразу із ракетами й дронами до України летять інформаційні атаки. Нас штурмують фейками, маніпуляціями, чутками, поширюють ворожі наративи й меседжі, через призму яких ми повинні були б сприймати світ загалом і російсько-українську війну зокрема.
За вісім років відкритої російської агресії багато українців мали б випрацювати броню від російського інформаційного сміття. Проте повномасштабне вторгнення показало, що проблема існує. У перші дні Viber-чатами й Telegram-каналами масово поширювалися фейки про те, що наші телефони прослуховують, що потрібно вимкнути геолокацію на телефоні, за фіолетовим світлом у вікні нібито наводяться ракетні удари, а страшний вірус Martinelli зламає ваш телефон. Зараз шириться дедалі більше чуток про нові атаки ворога (завтра, наступного тижня, через 2–3 дні тощо), в яких є частина правди, бо війна не припиняється, але значна частина брехні.
Велика кількість курсів про критичне мислення й десятки дійсно якісних ресурсів про фейки та пропаганду не спрацювали – емоції взяли верх над раціо. І цьому є логічне пояснення. Коли ми говоримо про освітні проєкти, ми завжди думаємо про довготривалу перспективу. Ідеї "руского міра" в Україні насаджували роками – через серіали, фільми, книги, музику. Ба більше, навіть одне з найпопулярніших шоу для підлітків "Найрозумніший" було російською й із значною часткою питань стосовно РФ.
Коли росіяни тимчасово захопили українські території, перше, що вони зробили, – вимкнули українські медіа й почали завозити російські підручники у школи. Адже саме за відсутності інформації легше брехати дорослому населенню. Для дітей основний канал комунікації – школа, де потрібно вивчати "правильні" підручники в обмін на відмінні оцінки. Чи можна протистояти такому впливу окупантів? Так, можна. Думаю, що єдиний спосіб, який відрізняє людину з критичним мисленням, – це вміння ставити запитання. Зрозуміти, які питання ставити і на які джерела можна спиратися, покликані ініціативи з розвитку критичного мислення та інформаційної гігієни.
На різних рівнях в Україні час від часу виринає ідея введення в школи окремого курсу з медіаграмотності – ідея, яка вимагає не тільки політичної волі, але й неабияких зусиль з боку вчителів, адже такий курс повинен бути цікавим, веселим, легким і розважальним. Дуже не хочеться, щоб подібні ініціативи перетворилися на додаткове навантаження як для дітей, так і для вчителів.
Чи варто відмовитися від ідеї просувати медіаграмотність і розвивати критичне мислення у школах? Зовсім ні. Варто звернути увагу на ігрові формати. Є чудові ініціативи від IREX, у межах яких під час уроків з історії та української мови учні виконують вправи, які не тільки стосуються конкретної дисципліни, але й розвивають критичне мислення. Є Національний проєкт "Фільтр", що зібрав низку розроблених за багато років в Україні матеріалів, які можна використовувати для проведення шкільних та позашкільних заходів. Ще один ресурс створила Академія української преси, де є розробки уроків з елементами медіаграмотності з різних дисциплін і для різних класів.
Що ще можна зробити?
За шість років, упродовж яких я досліджую дезінформацію, я провела понад сотню тренінгів, долучилася до розробки масових онлайн-курсів, зокрема на платформах Prometheus та EdEra. В основі усіх моїх лекцій лежать практичні кейси фейків і маніпуляцій, зрозумілі для українців. Але пасивне сприйняття інформації не дає потрібного результату. Запобіжник "Стоп. Це може бути неправдою" для багатьох людей не спрацьовує. Розвивати критичне мислення потрібно зі шкільного віку (російська пропаганда навіть після нашої перемоги, імовірно, не зникне, тому важливо розвивати навичку розпізнавати ворожі впливи ще в дитинстві). Свого часу ще засновники пропаганди казали, що найбільшим ворогом пропаганди є інтелектуалізм.
Найкращими способами зацікавити дітей, та й дорослих, щось вивчати і засвоювати є гра, робота в команді та змагальний компонент. Тому ті фейки й інфовкиди, які поширюються в українському й міжнародному інформаційному просторі, я переробила у формат інтелектуальної гри "НотаЄнота" з елементами брейн-рингу, квізу та інших схожих ігор.
Проблема проведення таких ігор у тому, що вчителі завантажені основною роботою, і з’ясовувати формати дезінформації та інформаційного вакууму в них просто бракує часу. Розуміючи це, ми з командою розробляємо сайт NotaEnota.Games, на якому будуть зібрані понад 200 завдань різного типу із методичними рекомендаціями на основі інформаційних вкидів і фейків (наразі сайт перебуває у стадії наповнення). Учитель, викладач, активіст зможе організувати таку антифейкову гру у своєму місті чи селі, не витрачаючи при цьому багато часу та зусиль. Питання, об'єднані за типами раундів і складністю, дозволяють вчителю зробити свою унікальну гру, зважаючи на рівень знань учнів чи батьків.
Наприклад, учитель заходить на сайт, клікає на раунд "Правда чи фейк" й обирає 5–10 запитань, копіює тексти, зберігає зображення, завантажує відео й додає їх собі у презентацію.
Далі обирає раунд "Єнот-полоскун", який передбачає завдання на логіку, вміння аналізувати отриману інформацію та робити висновки. У цьому раунді з переліку запитань обирає 4–6, які, на думку вчителя, найкраще підходять його чи її учням.
Учитель-ведучий може обрати раунд "Новомова", в якому учасники вчаться перекладати з пропагандистської мови на українську, раунд "Не вір очам своїм", де учасники шукають зачіпки й досліджують фото та відеофейки, або раунд "Слово – не єнот", що побудований на афоризмах, приказках і прислівʼях. Також є раунд "Містифікації", в основі якого – фейки, в які люди вірили чи далі вірять десятиліттями, раунд "Меми", де учасникам треба зрозуміти значення мема, раунд "Єнот-всезнайка", який стосується запитань на основі фейків і маніпуляцій з різних країн, раунд "Ребуси єнота", де учасникам потрібно розгадати зашифровані поняття зі сфери медіаграмотності та кібербезпеки.
Дуже важливо, щоб ведучий розумів контекст і міг за потреби його додати як підказку або ж після відповідей розповісти супутні деталі. Тому завдання на сайті містять не тільки запитання й правильні відповіді, але й контекст і додаткову інформацію.
Окей, а тепер ближче до справи. Ви хочете провести гру для своїх учнів або колег на роботі. З чого почати?
Напередодні гри вчитель заходить на сайт, обирає раунди й запитання, формує з них презентацію. У день гри учасники обʼєднуються у команди по чотири–вісім людей, придумують назву своїй команді, займають місце за столами чи партами. Учасникам для гри потрібен папір і ручки для запису відповідей, а вчителю – екран та колонки (якщо вчитель бере раунд із відео).
Також заздалегідь потрібно знайти асистента. Це може бути колега-учитель або хтось з учнів. Функція асистента – перевіряти відповіді та підраховувати бали. Також це можуть робити члени журі – наприклад, дирекція школи або представники вчительського колективу.
У день гри ведучий розповідає, що місія гри – "звільнити Єнота з інформаційного полону". Для цього учасники повинні пройти крізь різні раунди і розгадати підступні фейки та маніпуляції. Учитель по черзі зачитує запитання першого раунду, даючи учасникам 30–60 секунд на обдумування й запис відповідей. Після раунду асистент або вчитель збирає бланки з відповідями для підрахунку балів. Поки асистент або журі підраховують правильні відповіді, ведучий робить найважливішу частину – не просто зачитує правильні відповіді на кожне з питань, а додає контекст: чому це фейк, як і де він виник, як поширювався, чому людина в нього повірила.
Пояснення кожного завдання довершує пазлик і допомагає учасникам команд побачити інфовкид по-новому, зрозуміти, наскільки критично вони оцінили інформацію, чому повірили в фейк і з якою метою саме цю інформацію використали фейкомети.
Тоді вчитель переходить до другого раунду з іншими типами запитань. Так само зачитує питання, показує фотоілюстрації чи вмикає аудіо/відео, дає визначений час для роздумів, збирає бланки з відповідями, після чого зачитує правильні варіанти, запитує в дітей, які варіанти вони написали і чому, надає контекст до кожного питання.
Місія гри об'єднує учасників і виводить за звичні рамки "знаю-не знаю", змушує шукати відповіді на запитання, докопуватися до суті, аналізувати побачену чи почуту інформацію, знаходити зачіпки, а головне – в процесі гри думати й постійно запитувати себе, чи правдиве певне твердження. Це, мабуть, найголовніша навичка, яка допомагає протистояти ворожій пропаганді.
Вміння реагувати на інформацію – навичка, яку потрібно випрацьовувати. Патерн "так вчитель сказав, а отже, це істина" не вчить думати критично. Лише постійна практика й робота з інформацією може навчити людину розпізнавати фейки. Це має стати трендом, який захочуть наслідувати.
Звільнити з інфополону Єнота, стати супергероєм, гуру або хранителем знань в інформаційній боротьбі, сформувати свій клуб чи групу, виявляти ворожі впливи й скептично ставитися до почутого та побаченого. Серйозно чи з гумором, через TikTok чи Telegram, поставивши правильні запитання чи копаючи вглиб теми, з виявленням першоджерела чи аналізом маніпулятивних слів.
Завдяки акселератору Mediengeist та Goethe-Institut наша команда отримала можливість реалізувати цю ідею антифейкових ігор і створити сайт для вчителів.
Наступного року також плануємо залучити відомих популяризаторів науки й руйнівників міфів до розробки ще більшої кількості запитань на основі фейків і міфів у сфері біології, хімії, географії, історії, медицини. Крім того, хочемо вдосконалити функціонал сайту, додати можливість учителям відзначати цікаві питання і одразу формувати свою гру у презентацію прямо на сайті. Це сокротить час підготовки антифейкового заходу.
Інший компонент проєкту – провести тренінги щонайменше для 100 вчителів з різних куточків України, щоб вони, своєю чергою, провели ігри у своїх освітніх закладах. Тому плануємо зробити роздаткові матеріали для кожної такої гри. Ми хочемо зробити ці ігри регулярними й сформувати клуб "НотаЄнота", до якого щороку доєднуватимуться нові гравці, які вміють критично мислити.
Перед нами непросте завдання – зробити здорове споживання інформації модним і важливим для дітей, підлітків та дорослих. Формат гри може стати тим місточком, який покаже, що аналіз інформації – це не щось занудне й складне, це як випити чаю чи піти в душ, кілька хвилин на день допомагають почувати себе значно краще й мати якісніше життя.
Альона Романюк, засновниця фактчекінгових проєктів "НотаЄнота", спеціально для УП. Життя.
Фото обкладинки: ZaraMuzafarova/Depositphotos
Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.