Які права біженців найчастіше порушують в Україні

Ще до повномасштабного вторгнення Україна була як країною транзиту, так і кінцевим пунктом призначення для людей, які тікають від переслідувань і насильства в інших частинах світу. Після 24-го лютого 2022 року вони також щодня стикаються із загрозами війни.

Біженці та шукачі захисту лишаються однією з найвразливіших категорій населення в Україні. Вони приїхали сюди не в пошуках кращої долі, а тікаючи від воєн та переслідувань у своїх країнах.

З початку минулого року викликів та проблем в житті цих людей значно побільшало. Зокрема, для них ускладнився процес звернення за міжнародним захистом, збільшились ризики бути затриманими чи видвореними до країн, з яких вони втекли, і до яких вони бояться повертатися.

"Нас оштрафували під час звернення до міграційної служби"

У 2021 році приблизно 5 тисяч біженців та людей, які шукали захисту, їхали до України або прямували транзитом до ЄС. За даними ООН, понад тисяча з них виїхали за кордон в першій половині 2022-го року. Це означає, що близько 75% таких людей все ще можуть перебувати всередині країни.

Нещодавно БФ "Право на захист" спільно з HIAS провели дослідження, аби вивчити проблеми, з якими біженці та шукачі захисту найчастіше стикаються в Україні під час воєнного стану. У ньому зібрали результати опитування 168 респондентів (більшість з яких були бенефіціарами Благодійного фонду "Право на захист"), інформацію від інших неурядових організацій та висновки УВКБ ООН в Україні.

З найбільшою кількістю труднощів ці люди наразі стикаються під час звернення за міжнародним захистом. 24 лютого 2022-го року Державна міграційна служба України призупинила роботу своїх територіальних відділень, підрозділів, а також інформаційних систем.

Діяльність частково відновили лише всередині березня у відносно безпечних районах. Однак територіальні органи ДМС й досі використовують воєнний стан як виправдання для припинення реєстрації або розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому ні Закон "Про правовий режим воєнного стану", ні Указ Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" не обмежують право людей шукати захисту в Україні.

Часто під час відмов Державна міграційна служба України посилається на статтю 9 Конвенції про статус біженців 1951 року. У документі йдеться про те, що під час війни або інших надзвичайних обставин Договірні Держави мають право вживати тимчасових заходів щодо окремих осіб до того, як вони з'ясують, чи є вони біженцями, та якщо вони вважають, що це необхідно для державної безпеки.

"Проте стаття 9 не підтримує ідею про відступ від усіх зобов’язань щодо захисту біженців, які країни учасниці Конвенції взяли на себе, включаючи право звертатися за міжнародним захистом. Крім того, тимчасові заходи за цією статтею повинні бути необхідними для захисту національної безпеки, та мають застосовуватися стосовно конкретної особи, а не в загальному плані", – зазначила заступниця Представника УВКБ ООН в Україні з питань захисту Карен Уайтінг.

Деякі шукачі захисту та біженці стикнулися з випадками, коли їхні заяви про надання захисту відхиляли без будь-якого письмового повідомлення та пояснення причин відмови. А без відповідних документів їх вважають нелегалами. Вже навіть відомі випадки стягнення штрафів та затримання за незаконне перебування чи в’їзд. Проте найгірше – це те, що людям загрожує примусове повернення до країн, з яких вони втекли.

При цьому деяких з них штрафували просто під час звернення до територіальних органів ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

"Нас оштрафували під час звернення до міграційної служби", – розповіла на умовах анонімності жінка з трьома дітьми, яка є шукачкою захисту в Україні.

"Я не можу працювати поза Києвом, мої документи регулярно перевіряють"

Якщо українці мають можливість без особливих проблем виїхати за кордон, то біженці та шукачі захисту, які також рятуються від війни, не можуть вільно пересуватися навіть всередині країни.

Після початку повномасштабного вторгнення країни-члени ЄС не вимагали візи чи біометричного паспорта для перетину кордону з України. Однак на практиці, приблизно з квітня 2022-го року, біженці та шукачі захисту повинні надавати свої проїзні документи (документи, що посвідчує особу власника та дають йому право на в'їзд в Україну та виїзд з неї), а також отримувати візу для в'їзду в ЄС.

Для більшості з них – це непосильна задача. Шукачі захисту взагалі можуть не мати проїзних документів. Адже через переслідування вони побоюються звернутися за їх виготовленням чи поновленням до посольств своїх країн.

В умовах війни багато таких людей лишається недокументованими саме через труднощі, які виникають під час звернення за захистом. Тому будь-яке пересування територією України для них – це загроза затримання та примусового видворення.

"Я не можу працювати поза Києвом, моя свобода пересування обмежена регулярною перевіркою документів", – розповів на умовах анонімності шукач захисту.

"Я живу в Чугуєві, тому я не можу поїхати. Є багато блокпостів. Моє місто регулярно обстрілюють, тому я живу в підвалі", – зазначив на умовах анонімності шукач захисту, чоловік з двома дітьми.

"Я не маю доступу до гуманітарної допомоги"

Законодавство України встановлює мінімальний рівень життя, який має забезпечуватися шукачам захисту та біженцям. Але через те, що люди не можуть подати свої заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вони не можуть претендувати ані на державну соціальну підтримку, ані на допомогу більшості неурядових і міжнародних організацій.

Благодійний фонд "Рокада" зазначив, що біженці, які також є внутрішньо переміщеними особами, часто не отримують гуманітарну допомогу через відсутність необхідних документів та доступу до державного сайту і додатку "Дія".

"У мене є тільки документ про надання захисту (лист підтримки УВКБ ООН – пояснення автора). Я, наприклад, не можу користуватися "Дією". Я не можу отримати гуманітарну допомогу", – сказав на умовах анонімності чоловік з двома дітьми, шукач захисту в Україні.

Багато біженців і шукачів захисту зазначають, що хочуть вивчити мову, знайти роботу чи розпочати власний бізнес. Однак, без доступу до засобів для існування зробити це дуже складно. Крім того, вони повідомляють про проблеми з визнанням своїх документів державними установами, а також про незадовільний доступ до соціальних чи медичних послуг, ринку праці та житла.

"Я живу в Україні 22 роки, але не маю нормального документа. Довідка – це лише папір для влади. Я не можу офіційно працевлаштуватися", – розповів на умовах анонімності чоловік шукач захисту в Україні.

Хоча наша влада зараз стикається з суттєвими викликами, які пов'язані з війною, це не знімає з України зобов'язань захищати права біженців та шукачів захисту. Навпаки, повномасштабне вторгнення показало, яким важливим наразі є захист прав людини. Проте Україні ще бракує рішень та практик, які допомогли б біженцям облаштувати своє життя в нашій країні.

Правова аналітикиня "Право на захист" Наталія Криницька зазначає, що доступ до ефективної процедури захисту має бути гарантований не тільки міжнародними договорами, які підписала Україна.

"Враховуючи статус України як кандидата в держави-члени Європейського Союзу, Україна має ефективно впроваджувати правила, стандарти та політики, які складають право ЄС (acquis), в тому числі у сфері надання захисту", – зазначила Наталія Криницька.

БФ "Право на захист" поділився з відповідальними органами державної влади України результатами дослідження, в якому розповів про вище зазначені проблеми. Зокрема, про відсутність в Україні ефективного доступу до процедури визначення статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту. Водночас отримав відповідь від Державної міграційної служби України про те, що вирішення цих питань можливе лише після завершення чи припинення воєнного стану.

Повномасштабне вторгнення, дійсно, змінило чимало в житті українців. Однак воно ще раз показало всім нам яким важливим сьогодні є захист прав людини.

Відсутність зворотного звʼязку від основних державних інституцій щодо труднощів шукачів захисту та біженців тільки ускладнює життя цих людей. Вони лишаються без документів, не мають елементарних засобів для існування та не можуть почати повноцінне життя тут. Їх меншість, тому існує загроза, що про проблеми цих людей так і не почують.

Біженцям та шукачам захисту, які не можуть отримати документи, загрожує не тільки війна, а й затримання на блокпостах чи вулицях. Багато з них через страх затримань лишаються у прифронтових районах. Все це також загрожує їхньому життю. Тому попри виклики часу ми маємо бути небайдужими та зробити все для того, аби забезпечити гідне дотримання прав шукачів захисту та біженців в Україні.

Світлана Бутенко, менеджерка програми правової допомоги біженцям та шукачам захисту БФ "Право на захист", спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.