5 викликів, на які має дати відповідь нова стратегія середньої освіти. Парадигмальний вимір

5 викликів, на які має дати відповідь нова стратегія середньої освіти. Парадигмальний вимір

Коли керівництво МОН почало обговорення стратегії відновлення освіти й науки в експертній спільноті, я з радістю та натхненням кинувся брати участь в цьому процесі. Але одразу же оступився і спіткнувся на розбіжностях у способах структурувати проблемне поле у різних учасників процесу.

Це цілком нормально – люди думають в різних парадигмах мислення, що обумовлено різним досвідом, різною освітою, різним соціальним статусом etc. Це нормально, якщо це усвідомлювати. Але якщо в одному й тому же контексті в одні й ті же слова різними учасниками процесу вкладаються суттєво різні змісти, виникає плутанина.

Щоби уникнути цієї плутанини, я пропоную певну парадигмальну рамку, яка може стати опорою для всіх експертів, учасників процесу і, перш за все, для керівництва МОН – для розуміння, в якій парадигмі мислення в кожний конкретний момент процесу формулюються проблеми, ставляться запитання, знаходяться рішення.

І головне, що, на мій погляд, потрібно розуміти проектній групі, – не може існувати єдиної правильної стратегії освіти та науки! "Правильність" цього та інших проєктних документів може бути визначена лише з точки зору тієї чи іншої парадигми мислення.

Парадигма мислення людини визначається тими завданнями, переважно вирішенням яких вона займається у своєму соціальному та індивідуальному житті.

ВІДЕО ДНЯ

Той, для кого важливо слідувати правилам, відслідковувати процедури та алгоритми, і той, кому важливіше за все налогодження стосунків, діалог, злагода всіх зі всіма, конценсус, а також той, для якого важливо завжди шукати найбільш оптимальні рішення, – зрозуміло, мислять в різних парадигмах. У них різні цінності, принципи, пріоритети, критерії правильності рішень.

Виявляється, що всі парадигми мислення можна укласти в єдину послідовну ієрархію. Точніше, в спіраль. З цієї точки зору весь процес освіти можна інтерпретувати як вирішення учнем життєвих завдань поточного рівня та перехід його в парадигму наступного рівня.

Виявляється також, що перейти в парадигму наступного рівня неможливо, не вирішивши завдань попередніх рівнів!

Звідси перший висновок, – будуючи, чи відбудовуючи, систему середньої освіти, потрібно усвідомлювати власну парадигму мислення, – раз, і враховувати парадигми мислення вчителів, які будуть впроваджувати цю систему освіти, – два!

Другий висновок. Діти до школи приходять з різних родин, в яких превалюють різні парадигми мислення. Тому першим завданням школи має бути – ідентифікувати, в якій базовій парадигмі мислить дитина, і допомагати їй вирішувати завдання саме цього рівня, поступово переводячи її в парадигми мислення наступних рівнів.

Звідси третій висновок. Концепція та стратегія освіти, перш за все шкільної, мають бути багатошаровими, тобто мають вирішувати завдання, які відповідають всім парадигмам мислення.

І насправді неважливо, через призму якої концепції ми бачимо цю еволюційну спіраль, – чи через Спіральну динаміку Клера Грейвза, чи через концепцію Сюзанни Кук-Гройтер, чи через Інтегральну динаміку Кена Вілбера! Про еволюційну спіраль парадигм мислення в застосуванні до шкільної освіти можна подивитися тут.

Ці тези теж базуються на певній парадигмі мислення – парадигмі, в якій головними цінностями є свобода, творчість, авторство (в Спіральній динаміці вона умовно називається "жовтою"). Саме в такій рамочній парадигмі, я вважаю, має мислити проектна група МОН. Хоча би просто тому, що це перша парадигма по спіралі, в якій "видні" та зрозумілі всі інші парадигми.

Це карта-схема освітнього процесу, як він будується в "жовтій" парадигмі. Розроблено в освітньому центрі "Життя" в 2017-19 рр.

Саме в рамках цієї парадигми я пропоную своє бачення базових викликів, на які, на мій погляд, має давати відповідь нова стратегія середньої освіти.

Виклик 1. Прийняття того, що освіта, як і наука, є частиною культури, а не окремою галуззю

Ця теза базується на більш глибокому розумінні – розумінні того, що культура має мати пріоритет в побудові/відбудові суспільства. У соціумі культура первина. Усі соціально-економічні та політичні стосунки відбуваються в просторі культури. Навіть якщо це не усвідомлюється.

Під культурою тут я розумію сукупність всіх інструментів емоційного життя, через які формується та утримується спільний Намір спільноти. А саме звичаї, мистецтво, культурні практики, робота із спадщиною etc.

Тому в свідомому будівництві суспільних відносин на всіх рівнях суспільства пріоритет має надаватися культурі. У цьому сенсі освіта як один з інструментів культури має особливу функцію відновлення та утримання в наступних генераціях спільного Наміру суспільства.

Виклик 2. Прийняття того, що освіта це перш за все становлення та розвиток, а не отримання знань та компетенцій

Стосовно нинішньої ситуації в освіті – зараз постає унікальний виклик – не намагатися повернути дітей в стару школу, і для цього відбудовувати старі зруйновані приміщення шкіл, повертатись до класно-урочної системи, повертатися до єдиної програми, яка, як відомо, встигає застаріти вже на етапі затвердження, – а змінити сенс освіти.

А саме усвідомити, що на теперішньому етапі розвитку суспільства метою освіти має бути не отримання знань, а становлення та розвиток особистості, зокрема здатності з запропонованих моделей поведінки обирати найефективніші, найбезпечніші, найекологічніші.

Знання, якщо вони потрібні, можна зараз отримати на кінчиках пальців, паперові підручники та начитка лекцій вчителями стають вже неактуальними. А зараз додається ще штучний інтелект. Навчити дитину шукати потрібну інформацію і користатися ШІ для осмислення та засвоєння будь-якої цікавої для дитини галузі знання – і достатньо!

Головне ж – створити нову систему комунікації для дітей, в яких вони без примусу й лише за власним інтересом будуть проводити час в спільних творчих активностях, перш за все ігрових.

Ще один важливий пріоритет – створення та утримання простору, в якому народжуються, формуються, апробуються та поширюються моделі поведінки. Бо перше, що зчитує та засвоює дитина в освітньому середовищі, – це не знання та вміння, а саме моделі/патерни сприйняття та реагування.

І тут ми повертаємось до тези про первинність культури в суспільстві як середовища, в якому створюються та транслюються моделі поведінки. При свідомому позиціонуванні культури, підтримуються і транслюються моделі поведінки, які формують та утримують спільний Намір суспільства.

Виклик 3. Усвідомлення того, що для виконання заявлених вимог головним завданням стає сприяння розвитку суб’єктності учня

Традиційний підхід в освіті спирається на підсвідому установку всіх дорослих про те, що дитина – це об'єкт, в який потрібно вкладати інформацію, знання, вміння. Що знання – це щось, що передається. Ось у учня не було, ось вчитель йому передав, ось учень отримав, і ось у нього вже є. А роль учня – просто слухняно приймати те, що в нього вкладають.

Альтернатива такому підходу – уявлення про те, що дитина є суб'єктом освіти. Тобто тим, хто сам здійснює вибір. І не просто вибір із наданих вчителями варіантів. А вибір, до чого прагнути, які знання і вміння для цього потрібні, як їх придбати.

Лише суспільство з високим рівнем суб'єктності здатне формувати і утримувати спільний намір до настання бажаних результатів. І ця суб’єктність має формуватися зі школи, і навіть із садочка.

Запорукою формування суб'єктності учнів є застосування індивідуальних траєкторій. Ми тут говоримо не про індивідуальну програму навчання, розроблену вчителями та психологами на підставі профорієнтаційного тестування раз і назавжди, а про унікальну життєву траєкторію, яку він має сам (за допомоги вчителів) весь час відкривати або уточнювати.

Виклик 4. Звільнення від застарілих уявлень в суспільстві про контроль рівня отриманих знань та компетенцій

Традиційно вважається, що критерієм рівня знань та/або просування дитини за якоюсь освітньою траєкторією має бути певний тест/іспит з формальними критеріями наприкінці навчального процесу.

На жаль, частіше за все трансформація, а саме справжньою трансформацією є становлення/розвиток – не завжди помітна за тестами, тому що її траєкторія непередбачувана (до речі, саме непередбачуваність освітньої траєкторії є запорукою справжнього розвитку суспільства).

Більш того, ми часто спостерігаємо, що контроль за результатом не просто шкодить процесу, а ще й травмує дитину.

І єдиний спосіб спостерігати трансформацію дитини – постійно відстежувати та протоколювати процес, а не один раз наприкінці результат. Це ніби block-chain, – працюємо не тільки з результатом, а відслідковуємо та зберігаємо весь процес. Через певний механізм протоколювання індивідуальної освітньої траєкторії та накопичення портфоліо учня.

Виклик 5. Подолання застарілої мотиваційної орієнтації освітнього процесу

Хибна ціннісна орієнтація батьків, вчителів, учнів, суспільства загалом – на зовнішні речі, а саме: відповідність програмі, оцінку, ДПА, атестат, вступ до вишу, диплом, служба в державній установі, а державна служба – це єдина більш менш надійна соціальна гарантія, головне різких рухів не робити, і не попастись на хабарі... – така ціннісна орієнтація вбиває природну мотивацію дитини.

Дітям від природи властиво всмоктувати в себе все нове й цікаве. Якщо не примушувати дітей вчитися за програмою, а створити середовище, де можна слідувати за інтересом дитини, то вона зможе засвоїти в сотні разів більше інформації, причому не як сховище даних, а сформувавши структуровану систему навичок та компетенцій.

Тому дітей потрібно мотивувати ігровою/творчою активністю та добровільністю участі.

Батькам потрібно надати можливість вибору різних форм освіти. Зокрема форми сімейної освіти, коли батьки навчаються разом з дітьми. З розвитком спільної творчості.

Засновникам закладів середньої освіти потрібно надати свободу в пошуку інноваційних форматів освіти.

Вчителям потрібно надати свободу у виборі та/або розробці різних моделей освіти.

Всі – діти, батьки, вчителі – мають від природи великий ресурс. То ж потрібно надати свободу і можливості застосувати його в освіті, бо це найкраща інвестиція в Майбутнє.

Повторюсь, головними цінностями в цій парадигмі мислення (а це "жовта" за Спіральною динамікою) – є свобода, творчість, авторство. Випускник школи має бути автором свого та співавтором суспільного життя. Але не проводячи учня через всі попередні парадигми мислення, це неможливо зробити!

***

Що відбувається зараз, на мій погляд? МОН презентував Візію майбутнього освіти та науки, не обговорену в широкому колі експертів. Презентована Візія парадигмально дещо суперечлива. І це в принципі не страшно – її можна дотягнути до парадигмально збалансованого виду.

Прикро те, що процес обговорення стратегічних цілей та варіантів вирішення проблем, які заважають їх досягненню, побудований в одній з самих архаїчних парадигм мислення – ціле рознімається на частини і пропонується "лікувати" кожну частину окремо. На кожну частину – окремий консиліум експертів, які мають надати свої пропозиції лише на цю частину.

Більшість експертів, які фактично всі мають більш-менш цілісне бачення в галузях, що розглядаються, просто розгубилися. Будь яка пропозиція, що розглядається поза зв’язком з іншими в єдиному пакеті (який є майже у кожного експерта), втрачає сенс. Я, наприклад, просто не побачив місця, де мої пропозиції, відокремлені одна від іншої, були би доречними. Тому свідомо не взяв участі на цьому етапі процесу.

Сподіваюся, що не все ще втрачено! Що на наступних етапах експертна спільнота буде примушена повернутися до реанімації розпанаханого цілого. Але це втрати часу, енергії і мотивації учасників. Чи до точного визначення парадигми мислення буде тоді спільноті? Запитання риторичне.

Євген Лапін, Освітній центр "Життя", ГО "Інститут громадянського суспільства", спеціально для УП. Життя

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Реклама:

Головне сьогодні