Як ефективна освіта медичних сестер допоможе трансформувати систему реабілітації в Україні

Як ефективна освіта медичних сестер допоможе трансформувати систему реабілітації в Україні

Є два дослідження щодо впливу страйків медичних працівників на лікування та стан пацієнтів.

Що вони виявили?

  • Коли страйкують лікарі, летальність залишається стабільною або… знижується
  • Коли страйкують медичні сестри, летальність в середньому підвищується на 18,3%.

Професійна медична сестра – неймовірно важлива людина для одужання пацієнта.

Проте деякі сфери медицини потребують від сестер та медбратів додаткового навчання.

Такою сферою є сфера реабілітації.

ВІДЕО ДНЯ

Не можна бути педіатричною медсестрою та просто перевестися в реабілітаційну команду й ефективно при цьому виконувати свої обов'язки.

Проте розуміння потреби в спеціальній освіті приходить лише зараз, коли потреба і в фахівцях, і в реабілітації величезна. І те, що деякі нації пройшли за десятки років, ми маємо вивчити швидше.

Перед нами стоїть низка викликів. І найбільше їх перед нашою освітою.

Освіта, яка пасе задніх

Провідними країнами в галузі медсестринства та реабілітації є США, Австралія та Канада.

Львівська медична академія, в якій я викладаю дисципліну "Медсестринство в реабілітації", була чи не першою, яка змінила програму підготовки.

Ми взяли за основу американські та британські посібники та програми підготовки й адаптували під наші потреби. А основна потреба – це робота медичної реабілітаційної медсестри в команді.

Як тепер може виглядати професійний шлях реабілітаційної медсестри?

Якщо описати його сухо та коротко, то спочатку це буде додипломний рівень загального медсестринства, який триватиме три роки (рівень молодшого бакалавра) і потім – окрема спеціалізація реабілітаційної медсестри, на якій навчаються орієнтовно 3 місяці.

Чому додаткова спеціалізація так потрібна?

Медсестра – це людина, яка проводить догляд. І йдеться не лише про певні гігієнічні чи медичні процедури.

В реабілітації важливо вміти комунікувати з пацієнтом, розуміти його потреби та проблеми, а головне – знати, як донести це до команди.

А для того, щоб зрозуміти проблеми та потреби пацієнта, необхідно мати достатньо високий рівень підготовки. Для цього загального фаху буде замало.

За спеціальністю "223 медсестринство" в Україні випускають медичних сестер загального профілю.

І після такої загальної підготовки людина цілком може потрапити в реабілітаційне відділення стаціонару. Загальної підготовки недостатньо для такої роботи. Тож фахівці зазвичай проходять спеціалізацію.

Зараз в класифікаторі професій вже є фах "Медична сестра/Медичний брат з реабілітації". І відповідно під це є спеціалізація, тож багато навчальних закладів перенавчають фахівців.

Навчання на такій спеціалізації триває орієнтовно 150 годин.

І саме на цій спеціалізації вдосконалюються критично важливі навички для реабілітаційної медсестри чи медбрата, наприклад, вміння комунікувати з пацієнтом та вміння побудувати з ним довірливі стосунки.

Є також важливі теми, які практично не підіймаються під час додипломної освіти. Насамперед це догляд за пацієнтом зі спинномозковою та черепно-мозковою травмами.

Це питання може бути в навчальній програмі, проте годин на нього відведено занадто мало.

А ще є мозкові травми та інсульти, який в трійці захворювань-лідерів з інвалідності і летальності у всьому світі.

Якщо взяти програми в США, то там є окремі посібники, які так і називаються "Реабілітаційне медсестринство для допомоги пацієнтам, які перенесли інсульт".

Ми наразі не маємо можливості створювати такі окремі спеціалізації, але повинні й можемо навчити медсестер правильному реабілітаційному догляду.

Насамперед це:

  • догляд без пролежнів;
  • догляд з повагою до гідності пацієнта;
  • догляд з урахуванням всіх додаткових засобів, які необхідні пацієнту – трахеостоми, гастростоми тощо.

Це все додаткові навички, які необхідно сформувати й на додипломному, і на післядипломному рівнях.

Критично важливі знання. І емпатія, без якої вони ніщо

Візьмемо для прикладу травми спинного та головного мозку.

У цих випадках пацієнт має серйозні проблеми на всіх періодах: і на гострому стаціонарному періоді, і на післягострому.

На кожному етапі і в кожному періоді відновлення медсестра повинна знайти проблеми або провести медсестринську діагностику. А медсестринська діагностика – це саме виявлення проблем пацієнта.

Наприклад, проблема пацієнта – це задишка. Медсестра повинна її виявити та донести до команди. І тут критично важлива ось ця співпраця ​​– фізичний терапевт та медична сестра.

Медсестри/медбрати – це по суті єдині фахівці, які проводять з пацієнтом час 24/7. І іноді вони можуть помічати речі, які не завжди помітить фізичний терапевт, який має робочий день, що триває 6-8 годин.

Також іноді додаткові навантаження потрібні пацієнту і після робочого дня.

Або його відвідують ввечері родичі, яким потрібно багато чого пояснити, а фізичного терапевта вже немає.

Питання навчання родини – це окремий блок знань, який повинна опанувати реабілітаційна медсестра, адже після виписки саме їм треба також буде адаптуватись до нового стану близької людини.

Також медсестра залишається сама з пацієнтом на вихідні. Вона контролює стан пацієнта та бере на себе обов'язки інших фахівців.

Медсестра такого рівня не лише повинна "знати" та "вміти". Вона також повинна й аналізувати.

Але мало впровадити спеціалізацію. Необхідно впровадити програми, які б покривали потреби такої спеціалізації.

В Україні й досі використовують програми, які по наповненості не відрізняються від програм 2004 року.

Я бачила ці програми в медичних коледжах та вишах, які розповідають про важливість електрофореза і водолікування. Але ці знання не зможуть підготувати медичну сестру/брата для роботи в активній реабілітації. Реабілітація – це не тільки практичні знання. Це – філософія розуміння, що кінцева мета її роботи – максимально допомогти пацієнту в опануванні свого власного рівня незалежності, який, на жаль, був втрачений при травмі або хворобі.

Окремо медсестрі такого профілю необхідно розуміти, як доглядати за пацієнтом та не нашкодити собі.

В нашій Академії ми включили в освітню програму окрему тему: "Біомеханіка переміщення та кінезіологія в роботі медичної сестри".

Знаючи механіку, ви можете перекласти пацієнта, який набагато важчий за вас, і не нашкодити собі.

У мене є колега, яка важить 50 кілограмів, проте без проблем переміщує і позиціонує пацієнтів, які важать під 100.

А якщо механіку знає медсестра, то вона може навчити цього і родичів, бо, як ми вже згадали, саме рідним жити з людиною та її новим станом.

На нашому першому пілотному тренінгу для медсестер ми розповідали й про такі лайфхаки. А також про пролежні, комунікацію та безпечне переміщення та позиціювання пацієнта.

Освіта також повинна задовольняти потреби

Ми й надалі плануємо розробляти та організовувати тренінги. Але для цього треба розуміти освітні потреби.

Освітні програми не повинні просто існувати на папері. Їх для реабілітаційних медичних сестер повинні писати стейкхолдери, має бути зібрана команда професіоналів, а саме – фізичні терапевти, лікарі фізичної та реабілітаційної медицини (лікарі ФРМ), медичні сестри відділень реабілітації і, звісно, освітяни.

І тут виникає інша проблема – лікарів ФРМ, які вчились саме реабілітації – дуже мало.

Часто це перенавчені гінекологи, травматологи тощо. Фізичних терапевтів з освітянською "жилкою" теж дуже мало, і багато хто з них має в теперішній час шалене навантаження як практик.

Я фізична терапевтка і я знаю, якою повинна бути медична сестра, яка працюватиме в моїй команді. Фізичні терапевти, напевно, більше всіх знають яка медична сестра/ брат потрібна для мультидисциплінарної команди.

Якби я обирала медсестру у свою реабілітаційну команду, то перше, що б я оцінила – це рівень її емпатії.

Це ключове. Це не лише про співчуття, це про розуміння емоцій людини без занурення в її стан. Насамперед це про розуміння емоцій людини, вміння з ними працювати, надаючи пацієнту необхідну підтримку. Чи достатньо вона уважна? Чи достатньо чутлива? Можна блискуче виконувати медичні маніпуляції й не зрозуміти людину, не побачити ті зміни, які важливо донести як до команди, так і родичів пацієнтів.

А в реабілітації це критично, бо часто наші пацієнти не розмовляють. Але й емпатії та емпатичному ставленню також можна і треба вчити.

Є цілі посібники для цього, які спеціально розроблені для фахівців охорони здоров'я.

Для мене, як для освітянки, посібники, які не змінились з 2004 року і де 70% інформації є недоказовою, застарілою – особистий біль. Посібники, які не можуть пройти критичної рецензії, тому, що написані професорами, які або ніколи не працювали в реабілітації, або бачили живих пацієнтів у свої студентські роки. Багато інформації присвячено апаратурі, яка ніяк не допомагає людині у відновленні – особистий біль.

Або програми, де всі хірургічні хвороби об'єднані в одне 3-годинне заняття.

По суті, це профанація. Для того, щоб написати фахову програму по спеціалізації для медичної сестри/брата, повинна зібратись робоча група, яка чітко розуміє кінцеві цілі та які компетенції повинна сформувати медична сестра/брат для відділень гострої реабілітації, для післягострого періоду та протягом довготривалого відновлення.

На мою думку, нам варто залучати фахівців для написання таких програм з інших країн, які за 70 років пройшли той шлях, який ми маємо пройти за останні два.

Наталія Рудакова, магістерка реабілітації, викладачка кафедри психічного та фізичного здоров’я Львівської медичної академії, аспірантка кафедри загальної педагогіки та педагогіки ВШ ЛНУ імені І. Франка, сертифікована фасилітаторка групи рівних для медичних освітян в рамках Україно-Швейцарського проєкту "Розвиток медичної освіти", співавторка курсу "Людяність та емпатія в охороні здоров'я". Практикуюча фізична терапевтка

Публікації в рубриці "Погляд" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора

Реклама:

Головне сьогодні