Щастя та успіх

Є відома східна притча. У сітку рибалки потрапило тіло купця. Він прийшов до мудреця за порадою, що робити. Мудрець йому порадив дочекатися родичів купця і продати тіло за максимальною ціною, тому що тим діватися нікуди.

Сталося так, що до вечора до мудреця прийшли родичі купця і теж попросили поради. Їм він порадив викупити тіло рибалки, але дати за нього лише символічні гроші, тому що нікому крім них рибалка тіло не продасть.

Ця притча для мене є ілюстрацією апофеозу суспільства споживання. У суспільстві, де все зводиться до грошей, глухі кути неминучі.

Я не заперечую матеріальну вигоду, як спонукальний мотив. Але це тоді, коли вона є одним з наслідків підприємницької ініціативи, яка передбачає і інші цілі.

Якщо дуже узагальнено робити оцінку, то можна стверджувати, що промислова революція почалася, коли протестантизм почав успіх розглядати як Божий дар, яким не можна нехтувати, і який потрібно розвивати.

Це стосувалось і підприємницького успіху. Я навмисно вказав саме підприємницького, а не матеріального, тому що свою настанову протестантизм підкріпив суворою етикою, яка не сприймала і засуджувала розкіш і хизування матеріальними багатствами створеними твоєю роботою.

В цій етиці в понятті успіх головною була праця, яка привела до успіху.

Суспільство споживання переформатувало етичні настанови, матеріальна складова стала домінантою спонукальних мотивів.

Успіх не просто став відображатись величиною капіталів, він отримав перелік обов'язкових зовнішніх ознак, серед яких вершиною стали розкіш і неробство.

Коли мені приходить відвідати цвинтар, я дивлюсь на пам'ятники та монументи, що з'явились останньої пори, і пригадую кадри з одного документального фільму.

Цей фільм присвячений боротьбі двох гігантів "Пума" і "Адідас". Їх очолювали рідні брати Рудольф ("Пума") та Адольф ("Адідас") Дасслери.

Але не трагічна історія їх взаємин спадає тоді мені на думку. Я пригадую кадри фільму, в яких показано могилу Адольфа. Це звичайний камінь на землі, чи то не пісчаник, за розмірами з великий чемодан. На ньому вирізані ім'я та дати - і все.

Втім, приклад з Адольфом Дасслером - це не тільки взірець скромності та дії етики. Його життя є ілюстрацією того, як людина, що талановито розпізнала свою формулу буття, свою долю, стає генієм, коли цій долі не зрадить.

Життя Адольфа Дасслера дає і інший урок: воно демонструє, як конкуренція, забезпечуючи досягнення успіху, як іржа роз'їдає щастя.

Конкуренція іде об руку разом з підозрами, заздрістю, вона генерує марнославство, зверхність і зневагу. Так, боротьба між братами часом досягала крайніх форм.

Вона розколола громаду Герцогенаураху і посіяла зерна ворожнечі між мешканцями міста, між сусідами і родинами, в залежності від того, хто на якому підприємстві працював.

Конкуренція творчу роботу, яка була змістом успіху, підпорядкувала матеріальній вигоді, котра стала удаваним уявленням про успіх.

Сучасники зазначають, що в кінці життя між братами намітилися кроки до примирення, але на похорон Адольфа, Рудольф так і не прийшов. Поховані брати на різних кінцях цвинтаря.

В суспільстві споживання щастя, затишок та успіх розійшлися по полюсам, вони вже "не бачать", не комутують одне з одним.

І ця дистанція трагічно зростає. Уявлення про успіх суспільства споживання перестає координуватися з формулою буття людини, що призводить до трагізму долі.

Гарний вчитель, лікар, художник тощо замість вчити, лікувати, малювати стають на конвеєр гонитви за здобуванням грошей, за які вони куплять речі, що облаштують їх життя. Та цей комфорт не матиме нічого спільного з затишком.

Наше українське суспільство перебуває в надзвичайно небезпечній ситуації. Після трансформації власності люди опинилися в новому полі взаємних прав.

До того ж більшість цих прав чітко не встановлені. Радше вони встановлені силою, а не законом.

Відтак, люди дезорієнтовані. Свої права вони не реалізують, а змушені боротися за них, або "купувати" їх. В цих умовах матеріальна складова стає домінуючою і єдиною умовою виживання.

Вона нерозривно стає ознакою успіху. Але цей успіх дається дорогою ціною: людина втрачає природну, притаманну їй міру буття.

Запитайте у дитини, що б вона хотіла у подарунок, і ви почуєте найрізноманітніші варіанти. В мій час це могли бути: калейдоскоп, збільшувальне скло, якась гра на магнітиках і так далі.

Зараз - це мобільний телефон, або якась електронна цяцька. Відтак, запитайте у дорослого, що б він хотів, і ви почуєте одне - гроші. А спробуйте запитати: для чого?

Швидше за все отримаєте дурнувату відповідь: "Щоб були". Це і є втрата природної міри буття.

В таких умовах суспільство не може сформувати уявлення про успіх адекватно до органічних уявлень людини про добробут і затишок. Воно не здатне в уявлення про успіх неконфліктно включити моральні, релігійні настанови, притаманні українцям традиції толерантності та взаємодопомоги.

В цих умовах люди змушені вдаватись до підміни понять. Вони починають вважати щастя тотожнім успіху, а це фундаментальна помилка, хоча б тому, що щастя ірраціональне, а успіх завжди конкретний.

Відтак, люди потрапляють у пастку, де повністю втрачають зв'язок з первозданною формулою свого буття - власною долею. Вони стають змушені формувати удавану уяву про своє призначення і реалізовувати її. Це буває цікаво, збудливо, але завжди безглуздо.

Суспільство повинно сформулювати нове уявлення про успіх, яке відобразить перехід від суспільства приватної ініціативи і конкуренції до суспільства приватної ініціативи і солідарних дій.

Але, перш за все, законодавець повинен створити навколо людини чітке поле взаємних прав, в якому людині зрозуміло, що зобов'язана вона, а що зобов'язані їй.

Це зробить реальною одну просту річ - це сформує нові спонукальні мотиви і дасть можливість відповідально планувати своє майбутнє, а ця можливість є основою, підвалинами того, що ми визначаємо як затишок.

Вирішення цих питань - це зібрані разом інтегральні уявлення людей про своє призначення. Вони повинні бути зібрані інститутами громадянського суспільства, селективно узагальнені, а еліта повинна їх уточнити з урахуванням нових знань, історичного досвіду та майбутніх глобальних викликів.

Ці неформальні настанови - дух суспільства, що знаходиться в постійних трансформаціях та розвитку. Важливо чуйно вловлювати тенденції його еволюції, зміцнювати в позитивних очікуваннях і оберігати від розпаду та зневіри.

Саме тоді щастя та успіх знову "побачать" одне одного.