Світ старий. Життя неповторне

16
2 лютого 2010

Все у світі є старим, як самий світ - речі, події, суть речей і хід подій. Це тільки люди змінюються - покоління за поколінням, як хвилі біля моря Вічності.

Люди приходять на світ, думаючи, що навколо нічого немає і все треба створити заново. І створюють, аж поки не починають усвідомлювати, що вже є речі давно придумані, досягнуті, і не один раз. А особливо речі людські - стосунки, влада. І тоді, коли до людей приходить пізнання цієї істини, вони показують своє єство, яке теж старе, як і самий світ, бо все проходить, але серце людське не міняється.

Істини світу не нові, вони стали відомими з тих же пір, як постав сам світ, для людей - світ людей. Життя поколінь ставали ціною пізнання тієї чи іншої істини - і тоді їх стали запам'ятовувати і передавати, щоб зберегтися. Ті, хто хотів зберегтися. Так виникли передання, книги Мудрості, і Книга книг, за кожним словом якої стоїть життя поколінь, а часом і не одного.

І вічна аксіома, висловлена одним мислителем - "влада псує людину, а абсолютна влада - псує абсолютно", змушує людину проявити ті сторони свого єства, що її вимагають обставини, у які вона потрапляє. Але, захоплена нуртом владостремління, не кожна людина спроможна протистояти цій марноті світу, і піддається - особливо не призвичаєна вихованням, життям попередніх поколінь до відпору подібним спокусам.

Мудрість життя вимірюється щастям - чи воно живе у серці людини. Людина, як частина світу, має незрівнянну ні з ким, потужну силу творіння - рису, що виникає із свободи волі. А ще людина покликана з Любов'ю творити Добро - іншим, а, значить, і собі.

Світом правлять істини - ідеї, що їм підпорядковується існування націй, виокремлених в сучасні країни. Кожна з них віддала достатньо багато, щоб мати нерозум відмовитися від здобутого. Свобода, як основа нинішнього життя, увійшла колись в життя європейської цивілізації із Християнством. Із ним і залишається. Свобода і окремої людини, і цілої нації, що складається з вільних у творінні осіб.

Свобода і щастя кожної людини належить їй самій - здатності бути собою, пізнавши силу творіння, від Творця. Тому так багато залежить від кожного, хто розуміє, що слід людині піклуватися про себе, про свою родину, державу, яку вона творить своїм життям. Тому так важливо відрізнити, хто на час приходить до важелів влади, якого душі виховання, якого прагнення людина, щό привело її до цієї вершини, збудованої життями попередніх поколінь, і будованої теперішнім теж.

Кожна людина прагне збагатитися цінностями - матерії, духу. Володіння цінностями людей надає безпосередню владу над самою людиною. Лише скерована на Добро будь-якої, а також і людської істоти - бо людина насамперед створена для Добра - влада оправдує свою силу, бо влада є і силою.

 
Сучасність пропонує людині певні духовні цінності через засоби масової інформації, найпотужнішим за своїм впливом з яких на людину є телебачення, і все, що наближається до нього. Але цінності через телебачення найчастіші є утилізованими дрібками істин, що їх так прагне суть кожної мислячої і покликаної до творіння істоти.

Ще більше - ці утилізовані дрібки знань і висвітлення подій скеровуються інколи так, щоб заволодіти людиною через закладене Творцем прагнення до пізнання. Тому так легко стають люди, душі яких вражені духовною лінню, рабами чиїхось ілюзій - до рівня зомбі.

Особливо це характерно суспільствам, які нещодавно звільнилися від зреалізованої примусової віри в якусь істину. Звикнувши з попереднього життя, досить часто люди в таких суспільствах навіть не усвідомлюють, що водночас вони стають не лише носіями чужих, дозованих новітніми технологіями цінностей, але й виконавцями чужих прагнень.

Відрізнити зерна правди від полови обману - це праця розуму і серця, яку треба здійснити для свого щастя. Бо Добро потрібно творити працею - це лише зло приходить само.

Боротьба за владу, що нині розгортається, стає гарним прикладом усвідомити суть кожного, хто прагне стати на чолі, через призму його цінностей, через призму його минулих і нинішніх дій, скерованих на прихід до влади. Багато хто із прагнучих влади розуміють важливість цінностей, тому йдуть на відважні, з їхньої точки зору, кроки.

Вони намагаються наблизитися навіть до вічних істин, вірніше, їхніх носіїв, проектуючи у свідомості простої людини заміщення отриманого для всіх благословення окремо на себе. Забуваючи, що від цього не стають не те що святими, але навіть не святішими - адже їхня суть залишається старою, як старим є і самий світ.

Тож до свого щастя людині дійти дуже просто, хоча й нелегко - його треба виборювати кожну хвилину свого життя: бачити суть речей світу у течії його подій, відрізняти зло від Добра і мати силу творити Добро - у Любові.

Вибір - це творення, бо свобода - і вибору теж - дана людині від Творця. Як і Вітчизна, бо хто ж ми без неї, як і вона без нас? А Життя нами неповторним твориться. Це лише світ старий.

Василь Капкан, ініціатор заснування української громади у Литві (1988 р.), Вільнюс, Литва, для УП

powered by lun.ua