Українські видавці: на колінах?

18-21 серпня в Києві тривала VІ Міжнародна книжкова виставка-ярмарок, організована Державним комітетом телебачення та радіомовлення України.

Цього року організатори вперше придумали статус "почесного гостя". Ним стала - вгадайте з трьох раз - Росія та її видавництва. Окремо виступити мали видавництва "Грані-Т" та "Веселка" з нерозшифрованим статусом "спеціальні гості".

Згідно з прес-релізом, у виставці взяло участь чималенько українських і зарубіжних видавництв. Горде слово "міжнародна" виглядало ніби доволі виправданим із огляду на список імпортних гостей: Польща, Білорусь, Угорщина, Куба, Китай, Корея, Болгарія, Ізраїль, Німеччина, Японія.

Виставка привабила чимало відвідувачів та оголила декілька тем для роздумів.

Почну з суто прагматичного спостереження. Глянцевий проспект-програмка виставки не містив жодної корисної прикладної інформації. На вісімдесяти сторінках не знайшлося місця для детального розкладу презентацій, автограф-сесій та інших заходів. Натомість помістилися вступне слово голови Держкомтелерадіо та повний перелік видавництв-учасників з їхніми адресами та телефонами.

Відтак "зловити" українських літераторів можна було хіба що на автограф-сесіях, дізнаватися про які доводилося окремо, в ідеалі - запитувати особисто в заявлених письменників. Вирізнилося хіба що видавництво "Грані-Т", що заздалегідь надіслало афішу та прес-реліз своїх заходів.

[L]

На всьому цьому тлі особливо жалюгідно виглядали ятки більшості іноземних видавців. Стенди в глибині виставкової зали подекуди більше нагадували "потемкинскую деревню", аніж місце знайомства із зарубіжними новинками. На кожній із яток стояло не більше десятка-півтора якихось, імовірно нових, видань.

Ятка Німеччини взагалі виявилася рекламою Франкфуртського книжкового ярмарку - порожній стенд із афішею та купкою прес-релізів. Якийсь рух я зауважила хіба що біля стенду болгарської літератури.

Відтак у "почесного гостя" були всі козирі на руках для планування роботи свого стенду "Книжки Росії".

"Книжки Росії" зустрічали відвідувачів окремим столом довідок, де легко можна було отримати весь необхідний пакет документів - прес-реліз і програму заходів із точними координатами та розкладом. До всього додавався повний перелік special guest stars із їхньою короткою біографію та послужним списком.

Цей стенд зібрав дуже багато відвідувачів, хоча дещо "загубився" дитячий простір - заходи українських дитячих видавництв привабили більше маленьких читачів.

Парадоксальна невдача спіткала і потенційно найцікавішу частину програми росіян. Маю на увазі круглі столи за участю російських видавців і письменників. Попри апетитні теми, я вважаю ці заходи провальними. Причина - абсолютно жахливий звук і повністю непридатне для таких зустрічей приміщення.

Попри всі знахідки та невдачі, мушу визнати, що інтерфейс російських яток міг би стати гарним прикладом "do and don'ts". І любов до українських видавництв тут ні до чого.

Можна скільки завгодно говорити про захист і підтримку вітчизняного книговидання, але факти є фактами: в метро і в переходах прості посполиті бачили не програму виставки-ярмарку, а рекламу подій саме російського стенду. Що це? Диверсія антиукраїнських сил? Інертність української сторони? Байдуже проведений "для галочки" захід?

На якусь мить виникла навіть спокуса пояснити все експансією російського книговидавця. Та Андрій Курков провів цікаву паралель із візитом Кирила: "Яка ж це експансія? Це як із візитом Кирила - все залежить від того, як це приймати. Якщо на коліна ставати - то це експансія. Якщо нормально приймати - то це просто візит".

Хочу сподіватися, що побачене на ярмарку не є свідченням стояння на колінах. Хотілося б це сприймати як затишшя-підготовку до Львівського форуму. Або як культурний обмін досвідом між літературними ринками.